Вирок від 20 квітня 2026 р. у справі №147/408/25 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/408/25

Провадження № 1-кп/147/47/26

ВИРОК

іменем України

21 квітня 2026 року

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Тростянець кримінальне провадження за №12025025120000004 від 28.01.2024, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Андріяшківка, Балтського району, Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України,громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, раніше судимого 29.01.2024 року Балтським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Сержант ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. ст. 3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 3 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», ст. ст. 6, 12, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», будучи засудженим 29.01.2024 вироком Балтського районного суду Одеської області за ч.1 ст.309 КК України, 28.01.2025 близько 09 год. 00 хв. на землі неподалік від центрального ставка, який розташований по вул. Технікумівська в с. Верхівка Гайсинського районну Вінницької області. Знайшов поліетиленовий прозорий пакет із вмістом кристалічної речовини. Будучи особою, яка вживає психотропні речовини PVP, ОСОБА_4 забрав його собі та помістив до лівої кишені штанів, у які він був одягнутий, і таким чином незаконно придбав психотропну речовину PVP, яку в подальшому незаконно зберігав при собі до 16 год. 00 хв. 28.01.2025 для власного вживання без мети збуту, тобто до часу його вилучення працівниками відділення поліції ГУНП у Вінницькій області.

28.01.2025 о 16 год 00 хв на вулиці неподалік приміщення магазину «Продукти» по вул. Центральній в с. Верхівка Гайсинського районну Вінницької області, ОСОБА_4 був затриманий уповноваженою службовою особою відділення поліції № 2 Гайсинського районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області за вчинення ним кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК У країни, про що 28.01.2025 складено протокол про затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок.

У подальшому, 28.01.2025 в період часу з 16 год. 40 хв. по 16 год.45 хв., у відповідності до ст. ст. 401, 104, 131,132,208-210,213,2982 КПК України, в присутності понятих, було проведено обшук затриманої особи ОСОБА_4 , в ході якого у лівій кишені штанів, в які був одягнутий останній, виявлено та вилучено поліетиленовий прозорий пакет із вмістом кристалічної речовини, яка є психотропною речовиною – PVP масою 0,9154 г.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України, а саме – незаконне придбання, виготовлення, зберігання наркотичних засобів, без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення та підтверив обставини, вказані у обвинувальному акті.

Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї провини в обсязі пред`явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого.

Враховуючи те, що учасники процесу не заперечили проти обсягу та порядку дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав за недоцільне дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що сторони провадження правильно розуміють зміст цих обставин, обвинувачений свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю, сумнівів у добровільності та істинності його позиції у суду немає. Також, сторонам роз`яснено, що вони будуть позбавлені можливості оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, а тому суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням документів, що характеризують його особу.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз`яснено.

В ході судового розгляду ОСОБА_4 розповів про обставини кримінального правопорушення та щиро розкаявся в його вчиненні, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті. Вказав, що від покарання, призначеного вироком Балтського районного суду Одеської області від 29.01.2024 він не звільнявся.

Прокурор просив призначити покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді одного року позбавлення волі та на підставі ст.71 КК України призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі, стягнути судові витрати та вирішити долю речових доказів.

Аналізуючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, обвинувачений надав покази стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення, вказуючи на способи та мотиви його вчинення. Надані обвинуваченим покази повністю узгоджуються зі встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження.

Згідно ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За таких обставин суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а тому вірно кваліфіковано, як незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить з вимог ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що останній вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, щиро розкаявся у вчиненому, раніше судимий 29.01.2024 року Балтським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік , одружений.

Враховуючи викладене, керуючись принципами гуманності, необхідності і достатності покарання для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку, що покаранням справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 71 Кримінального кодексу України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 засуджений 29.01.2024 року Балтським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік. Відомостей про звільнення ОСОБА_4 від покарання за даним вироком суду не надано та таких не виявлено і в ЄДРСР.

Згідно з ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71,72 цього Кодексу.

Оскільки, ОСОБА_4 засуджений 29.01.2024 після ухвалення вищевказаного вироку, але до повного відбуття покарання за зазначеним вироком, а саме протягом іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому остаточне покарання з урахуванням вимог ст.ст. 71, 72 КК України.

Запобіжний захід, під час досудового розслідування, до обвинуваченого не застосовувався та зважаючи на процесуальну поведінку обвинуваченого під час всього судового розгляду, підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Вчиненим кримінальним правопорушенням майнову шкоду не завдано.

Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні стягнути з обвинуваченого.

Долю речових доказів вирішити в порядку, встановленому ст.100 КПК України.

Керуючись статтями 349, 366-368, 369, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Балтського районного суду Одеської області від 29.01.2024 та призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць.

Початок строку відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення експертизи у сумі 3183, 60 (три тисячі сто вісімдесят три) грн 60 (шістдесят) коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області 29.01.2025 - скасувати.

Речові докази по справі: психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP, масою 0,9154 г, на яку 29.01.2025 накладено арешт ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області, – знищити.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1