Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №712/12321/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 712/12321/25

Провадження № 2/711/225/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.,

при секретарі Півень С.А.

за участю:

представника відповідача Максимів В.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача – Рассказов Д.І., який діє на підставі довіреності №2705/25-14 від 27.05.2025р., – звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №10.01.2025-100001273 від 10.01.2025р. в розмірі 15 470 грн. та судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 2422,40грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 10.01.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір №10.01.2025-100001273, на підставі якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 7 000 грн. Всупереч умов договору відповідач не здійснював погашення заборгованості, внаслідок чого станом на день подачі позову розмір його заборгованості складає 15 470 грн., з яких: 7 000 грн. – тіло кредиту; 4 340 грн. – проценти за користування кредитом, 630 грн. – додаткової комісії; 3 500 грн. – неустойка. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025р. матеріали цивільної справи направлені за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси на підставі ст. 27 ЦПК України.

03.10.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19.11.2025р. від представника відповідача – адвоката Максимів В.М., який діє на підставі ордеру серії СА №1118883 від 10.11.2025р., – на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідача проти позовних вимог.

В обґрунтування таких заперечень посилається на наступне: 1) відсутність доказів укладання кредитного договору та факту видачі кредитних коштів; 2) необґрунтованість розрахунку нарахованих процентів за користування кредитом; 3) безпідставність вимог про стягнення комісії; 4) відсутність правових підстав для стягнення неустойки, оскільки такі вимоги суперечать положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

05.12.2025р. від представника позивача – Ларіонова К.О., який діє на підставі довіреності №2705/25-06 від 27.05.2025р., – на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі. У таких поясненнях вказується, що укладанням кредитного договору в електронній формі між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов такого правочину, а сам договір підписаний відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором, який надсилався на абонентський номер мобільного зв`язку відповідача, що використовувався останнім для ідентифікації у інформаційно-комунікаційній системі позивача. Надання кредитних коштів здійснювалось шляхом грошового переказу на банківську картку, яку відповідачем було зазначено у кредитному договорі. Умови кредитного договору відповідають вимогам закону, що регулює відносини споживчого кредитування, зокрема положенням Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла станом на момент укладення кредитного договору, а нарахований позивачем розмір заборгованості відповідає умовам кредитного договору та враховує здійснені відповідачем два платежі на погашення кредитної заборгованості по 2 800 грн. кожний. Визначена умовами договору комісія обумовлена наданням послуги перерахування кредитодавцем коштів на рахунок вказаний позичальником з використанням стороннього сервісу (інтернет-еквайринг), а також за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддаленно, так і на відділеннях, інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги та інші послуги з обслуговування кредитної заборгованої. Акцентується увага на відсутності визначених законом підстав для звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення виконання кредитних зобов`язань. Додатково до відповіді на відзив додано детальний розрахунок заборгованості та розміру здійснених кредитором щоденних нарахувань.

04.02.2026р. від представника відповідача на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення. У таких поясненнях вказується, що відповідач визнає факт укладання кредитного договору з позивачем та факт отримання кредитних коштів в сумі 7 000 грн. За умовами кредитного договору відповідач мав повернути кредитні кошти та сплатити проценти в розмірі 8 680 грн. за користування кредитом, але фактично сплатив лише 5 600 грн., а відтак залишок заборгованості складає 10 080 грн. і в цій частині відповідач визнає позовні вимоги. Решту позовних вимог відповідач вважає неправомірними, оскільки вони суперечать положенням Закону України «Про споживче кредитування» в частині стягнення комісій та нормам ЦК України в частині стягнення неустойки, яка нарахована за прострочення виконання кредитних зобов`язань споживачем під час дії режиму воєнного стану.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте у наданих суду заявах по суті справи виклав клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача частково заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях. Зауважив, що надані позивачем розрахунки нарахувань є незрозумілими, а тому обчислений розмір заборгованості є необґрунтованим.

24.03.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представник відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «Споживчий центр» надає фінансові послуги, зокрема із здійснення різних видів кредитування, з використанням власної інформаційно-телекомунікаційної системи та наданням відповідних послуг через власний веб-сайт https://sgroshi.com.ua, а також мобільні додатки товариства для різних операційних систем, через які позичальнику з використанням його особистого кабінету надається доступ до розділу, який створений для зберігання договірної документації, підтвердження особи позичальника та його взаємодії з товариством.

10.01.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі кредитний договір №10.01.2025-100001273 (далі – Договір кредиту) відповідно до якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику кредит на суму 7 000 грн. строком на 155 днів з дати його надання, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти і комісії не пізніше 13.06.2025р. Умови відповідного кредитного договору викладені у трьох електронних документах від 10.01.2025р.: пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) /а.с. 15-18/; заявка позичальника /а.с. 18-19/; відповідь позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №10.01.2025-100001273 (акцепт) /а.с. 19-21/.

За змістом відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №10.01.2025-100001273 сторонами погоджені наступні умови кредитування: дата надання кредиту – 10.01.2025; сума кредиту – 7 000 грн.; строк кредитування – 155 днів з дати його надання; дата повернення кредиту – 13.06.2025; процентна ставка «стандарт» - 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів; процентна ставка «економ» – 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за першими чотирма черговими періодами; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 630 грн., що нараховується та обліковується в день видачі кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 630 грн. у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим.

У пункті 14 акцепту викладено графік платежів, де наведений порядок сплати позичальником процентів, комісій та повернення суми кредиту, який передбачає відповідні платежі протягом п`яти чергових періодів.

Пунктом 17 акцепту передбачено розмір неустойки за ставкою 105 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від його суми.

Укладання договору здійснювалось сторонами в електронній формі, а його підписання з боку позичальника здійснювалось електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е764 з використанням фінансового номеру позичальника 0733199973.

На виконання умов Договору кредиту ТОВ «Споживчий центр» 10.01.2025р. о 13год. 50хв. здійснило надання кредитних коштів в сумі 7 000 грн. шляхом грошового переказу через платіжний сервіс iPay.ua на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» /а.с. 22/.

На виконання кредитних зобов`язань відповідачем було вчинено два платежі по 2 800 грн. у відповідності до графіку платежів (09.02.2025 та 12.03.2025), тобто на загальну суму 5 600 грн.

Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «Споживчий центр» розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №10.01.2025-100001273 від 10.01.2025р. станом на дату подачі позову (04.09.2025) складає 15 470 грн., яка складається з наступних сум: за тілом кредиту – 7 000грн., по процентами за користування кредитом за період з 10.01.2025р. по 13.06.2025р. – 4 340 грн.; комісія за обслуговування кредиту – 630 грн.; неустойка – 3 500 грн. /а.с. 23/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за Договором кредиту, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що сторонами не заперечується факт укладання Договору кредиту та його основні умови, факт отримання відповідачем кредитних коштів, а також та обставина, що відповідач не здійснив в повному обсязі виконання своїх зобов`язань належним чином. Про таку свою правову позицію сторона відповідача заявила у додаткових поясненнях від 04.02.2026р. Беручи до уваги сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та зміст наявних в матеріалах справи доказів, у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Тож вирішуючи спір між сторонами суд виходить з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на умовах, передбачених змістом кредитного договору №10.01.2025-100001273 від 10.01.2025р., що був укладений в електронній формі і паперова копія якого надана суду позивачем. На підставі такого договору відповідачем 10.01.2025р. було отримано кредитні кошти в сумі 7 000 грн., які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, але в порушення умов договору не зробив цього.

Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За матеріалами справи судом встановлено, що за умовами Договору кредиту відповідачем 10.01.2025р. було отримано кредитні кошти в сумі 7 000 грн., які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за користування кредитом та комісій у строк до 13.06.2025р., але в порушення умов договору не зробив цього.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин в аспекті заперечень висловлених стороною відповідача суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону №1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом №1734 безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У пунктах 11, 12 Акцепту розкрито зміст економічної сутності передбачених Договором кредиту «комісії за надання» та «комісій за обслуговування».

«Комісія за надання» передбачає внесення плати за надання кредиту, нараховується та обліковується в день видачі кредиту, а сплачується в останній день першого чергового періоду (п. 11, 13 Акцепту).

«Комісія за обслуговування» встановлюється за організацію та забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До «комісії за обслуговування» не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит (п. 12 Акцепту).

Аналіз змісту відповідних положень Договору кредиту свідчить, що визначені таким договором комісії не суперечать положенням ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону №1734, а їх нарахування обумовлено домовленістю між сторонами договору про оплату додаткових послуг кредитодавця, якими супроводжується процедура кредитування позичальника.

Стосовно обґрунтованості та правомірності зроблених позивачем нарахувань, які є предметом позовних вимог, то суд зауважує наступне.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості, яка складається з наступних сум: тіло кредиту – 7 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 10.01.2025р. по 13.06.2025р. – 4 340 грн.; комісійні платежі – 630 грн.; неустойка – 3 500 грн.

Аналіз змісту наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості, свідчить, що розмір нарахованих процентів та комісій обчислений позивачем у відповідності до умов Договору кредиту, внаслідок чого загальна сума кредитної заборгованості відповідача, без врахування неустойки, складає 11 970 грн. Ця сума заборгованості обчислена з врахуванням здійснених відповідачем двох платежів по 2 800 грн. кожний у відповідності до графіку платежів, тобто на загальну суму 5 600 грн. Таким чином слід виснувати, що загальний обсяг кредитних вимог позивача до відповідача за Договором кредиту, без врахування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань, складає 17 570 грн. (11 970 грн. + 5 600 грн.).

Варто звернути увагу, що саме така сума була відображена у графіку платежів та змісті Договору кредиту (п. 16 Акцепту), як орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом і саме з урахуванням такої суми позивачем обчислювався розмір загальних витрат за споживчим кредитом, що складає 10 570 грн. (17 570грн. - 7 000 грн.). Варто звернути увагу, що до складу суми 10 570 грн. входить сума всіх нарахованих процентів (8 680 грн.) та комісій (1 890 грн.).

З урахуванням показника розміру загальних витрат за споживчим кредитом (10 570 грн.) розмір денної процентної ставки по Договору кредиту складає 0,97% ([10 570грн. / 7 000 грн.] / 155 днів * 100%), що також відображено у п. 12 Акцепту. Наведений розрахунок денної процентної ставки відповідає вимогам статті 8 Закону №1734, а відтак сума нарахованих позивачем процентів та комісій, які позивач просить стягнути з відповідача, не суперечить вимогам діючого на теперішній час законодавства, яке регулює відносини споживчого кредитування.

Таким чином доводи сторони відповідача про нікчемність умов Договору кредиту, які передбачають обов`язок позичальника сплатити кредитодавцю комісійні платежі, в даному випадку є необґрунтованими.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача наступних сум: тіло кредиту – 7 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 10.01.2025р. по 13.06.2025р. – 4 340грн.; комісійні платежі – 630 грн., що разом складає 11 970 грн.

Стосовно вимог про стягнення неустойки, то відповідні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022 і по теперішній час на всій території України діє режим воєнного стану, а відтак з огляду на імперативний характер змісту пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за прострочення відповідачкою виконання його кредитних зобов`язань не підлягають задоволенню.

В контексті доводів сторони позивача суд зауважує, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, законодавцем було запроваджене особливе регулювання певних аспектів цивільних правовідносин, зокрема, на період дії в Україні воєнного стану запроваджено пільгу шляхом звільнення позичальника від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Зазначена пільга введена в дію Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 пунктом 6-1, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК пунктом 18.

Згідно з п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Отже у п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 та п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК з 17.03.2022р. (дата набрання чинності Законом №2120) містилися схожі за змістом норми, які передбачають звільнення на період воєнного стану позичальника за кредитним договором від обов`язку сплати штрафних санкцій на користь кредитора за прострочення виконання грошового зобов`язання. В той же час положення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 стосувалися лише правовідносин за договором про споживчий кредит, тоді як положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК стосуються будь-яких правовідносин за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином слід виснувати, що сфера дії п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 повністю охоплюється сферою дії п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, оскільки відносини споживчого кредитування є видом кредитних правовідносин.

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 був виключений відповідно до Закону України від 22.11.2023р. №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023р. Натомість зміни до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК дотепер законодавцем не вносилися. Отже, незважаючи на скасування п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734, на законодавчому рівні залишилась закріпленою пільга для позичальників за кредитними договорами щодо звільнення їх від відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання під час дії режиму воєнного стану. Виключення п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 обумовлено удосконаленням системи нормативно-правового регулювання правовідносин споживчого кредитування та виключенням зі спеціального закону норми, яка дублює положення окремої норми ЦК та фактично не регулює ніяких правовідносин, оскільки сфера її дії повністю охоплюється сферою регулювання п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Таким чином доводи сторони позивача про наявність на теперішній час суперечності у законодавчому регулюванні питань щодо права кредитодавця на нарахування та отримання неустойки за порушення споживачем грошових зобов`язань є необґрунтованими, а на період дії режиму воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором про споживчий кредит, він звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК.

Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що предметом позовних вимог є стягнення неустойки в сумі 3 500 грн., яка нарахована за прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань за договором споживчого кредитування, що мало місце в період дії режиму воєнного стану. Натомість відповідач звільнений від сплати таких штрафних санкцій на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Також при формуванні висновків щодо результату вирішення спору між сторонами суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

З огляду на вищевикладені положення суд не вбачає необхідності у наданні відповіді на всі інші аргументи сторін, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду та не мають правового значення для результату розгляду справи.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язань в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та комісійних платежів, внаслідок чого за Договором кредиту станом на 04.09.2025р. за ним обчислюється заборгованість в загальному розмірі 11 970 грн. (тіло кредиту – 7 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 10.01.2025р. по 13.06.2025р. – 4 340 грн.; комісійні платежі – 630грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких підстав позовні вимоги підлягають до часткового задоволення на суму 11 970 грн.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн., а також витрат сторін на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення часткового, то на підставі ч.ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1 874,45 коп. (пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 2 422,40 грн. /сума плаченого судового збору/ х 77,38% /відсоток на який задоволено позовні вимоги/ = 1 874,45 грн.).

Питання про розподіл судових витрат сторін на правову допомогу судом не розглядається, оскільки сторонами заявлене клопотання про надання доказів про розмір таких витрат в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; МФО 305299; р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитним договором №10.01.2025- 100001273 від 10.01.2025р. в розмірі 11 970 грн. та судовий збір в розмірі 1 874, 45 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 13 844,45 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 03 квітня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко