Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №367/6318/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6318/25

Провадження №2/367/2796/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Зайцевої А.В.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначено, що 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників в тому числі і до відповідача. 27.12.2019 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 101574 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 4500,00грн строком на 30днів. Стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 31.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 20340,00грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 4500,00грн.; прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 15840,00грн. На виконання вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» позивачем на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 101574 від 27.12.2019 року, проте на дату звернення до суду відповідачем зазначена вимога залишена без виконання. У добровільному порядку заборгованість відповідачем не погашена. Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 101574 від 27.12.2019 року в сумі 20340,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 4500,00грн., прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 15840,00грн. Також просить стягнути судовий збір у сумі 2422,40грн.

26.08.2025 року представник позивача Пархомчук С.В. направив до суду заяву про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, у якій просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кеш Ту Гоу» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу в його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, щодо винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач – ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Заяву про слухання справи за його відсутності не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Судом встановлено, що 27.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 101574, підписано електронним підписом ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором KL6979.

Відповідно до п. 1.1 договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 1.2 договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 25.01.2020 року. Строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань.

Згідно п. 1.3. договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки фіксована.

В силу п. 1.4 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Клієнт зобов`язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, встановленому договором (п. 3.4.2 договору).

В підтвердження укладання договору позивачем надано суду Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 101574 від 27.12.2019 та додатком № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 101574 від 27.12.2019 року, що підписані учасниками, в тому числі і електронним підписом ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором KL6979.

У той же час позивачем також надано підтвердження щодо відправки кредитором, ТОВ «ЗАЙМЕР» клієнту ОСОБА_1 , саме одноразового ідентифікатора KL6979 для підписання зазначеного договору, що вбачається з довідки про ідентифікацію.

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» № 1088/04 від 09.04.2025 року зазначено, що ТОВ «Платежі онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомив, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція 27745-94026-67687, 2019-12-27 17:10:06, на суму 4500,00 грн. на номер платіжної картки НОМЕР_1 за видачу кредиту № 101574.

28.10.2021 року між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ТОВ «ЗАЙМЕР» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до п. 1.1 якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 101574 від 27.12.2019, дата закінчення договору 25.01.2020, на загальну суму заборгованості 20340,00грн., з якої: сума виданого кредиту – 4500,00грн., залишок по відсотках – 15840,00грн.

Відповідно до платіжного доручення № 1653 від 02.11.2021 року, № 432 від 02.11.2021 року, № 1672 від 23.11.2021 року, - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» здійснило оплату грошових коштів за договором факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 року.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 101574 ( ОСОБА_1 ) вбачається, що заборгованості перед ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за кредитним договором № 101574 від 27.12.2019, станом на 10.01.2025 року складає 20340,00грн.: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 4500,00грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 15840,00грн.

31.01.2025 позивачем на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, проте вимога була залишена відповідачем без виконання.

Як вказував представник позивача, вказаний договір було підписано сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію», про що надано довідку про ідентифікацію.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформапційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмові формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощену процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлення в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку передбаченому Цивільним і Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, встановленому статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Встановлені судом фактичні обставини у справі, свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вищезазначених договорів, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, істотні умови договору про надання фінансового кредиту № 101574 від 27.12.2019 містяться безпосередньо у цьому договорі, підписаному відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

На підтвердження суми кредитної заборгованості, яку позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» просить стягнути з відповідача, до позовної заяви долучено складену ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» виписку з особового рахунку за кредитним договором № 101574 ОСОБА_1 за період з 27.12.2019 по 31.01.2025.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суми кредиту) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми кредиту – 4500 грн. та заборгованості за нарахованими процентами 2700,00грн.

Водночас суд зауважує, що ця подана позивачем виписка, а так само матеріали позову (докази), надані суду, не містять жодного обґрунтування та/або підтвердження підстав нарахування простроченої заборгованості за процентами у розмірі, що перевищує передбачений спірним договором і додатком № 1 до нього розмір і строк нарахування відсотків за користування кредитом.

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту по вказаному договорі в загальній сумі становить 4500,00 грн. та заборгованості за нарахованими процентами – 2700,00грн. і вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позивачем суми заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 15840,00грн., суд, перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування кредитом, виходить з передбаченої договором відсоткової ставки 2 % в день від суми кредиту 4500грн.) та визначеного кредитним договором 30-денного строку кредитування. З огляду на це розмір заборгованості відповідача за відсотками становить 2700,00грн. (90грн. х 30 днів), що відповідає умовам укладеного спірного кредитного договору, і Додатку 1 до цього Договору.

За положеннями статтей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «ЗАЙМЕР» і відповідачем договору про надання фінансового кредиту дана фінансова установа надала позичальнику кредит, а останній зобов`язувався повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк кредитування 30 днів з 27.12.2019 року до 25.01.2020 року ( п. 1.2. договору № 101574 від 27.12.2019 та додатку № 1 до нього).

Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування 30 днів, тобто до 25.01.2020 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Позивачем не надано належних доказів щодо надання відповідачем письмової (такої, що прирівнюється до письмової) його згоди на збільшення розміру нарахованих процентів Товариством.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту.

Щодо пролонгації договору, як підстава нарахування відсотків. З матеріалів справи належних та допустимих доказів пролонгації договору про надання фінансового кредиту від 27.12.2019 року матеріали справи не містять, оскільки, клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту. (п. 3.3.3. договору)

Крім того, частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до розрахунку заборгованості, позичальник у період з дати укладення договору від 27.12.2019 по 25.01.2020 року, не здійснив оплату суми нарахованих процентів

Іншого матеріали справи не містять, зокрема, за який строк і на якій підставі було нараховано заборгованість за відсотками у розмірі 15840,00грн. замість 2700,00грн.

Відповідно до ст. 81 ч 6 ЦПК України «Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» .

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Позивачем на підтвердження позовних вимог подано виписку з особового рахунку за договором № 101574, в якому відображено, що відповідач у період з дати укладання договору від 27.12.2019 року по 10.01.2025 року не здійснив жодної оплати суми нарахованих процентів, в тому числі і жодного перерахування щодо погашення отриманого у розмірі 4500грн. кредиту.

Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчать про те, що визначені позивачем до стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою включає період, який виходить за межі строку кредитування.

Тому суд, не бере до уваги поданий розрахунок заборгованості щодо нарахування відсотків за невиконання умов договору за період з 27.12.2019 року по 31.01.2025 року, оскільки, позивачем не було враховано положення ст. 1050 ЦК України, згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а за умовами договору № 101574 про надання фінансового кредиту від 27.12.2019 сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 25.01.2020 року, включаючи дату отримання та повернення кредиту.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах строку кредитування (30 днів з моменту отримання кредиту) у розмірі 2700грн. = 4500грн. (загальний розмір кредиту) *2% *30 днів.

Щодо стягнення процентів в іншій частині, то такі вимоги до задоволення не підлягають, з огляду на наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 91 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у цивільній справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи викладені обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача, стягує із відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 101574 про надання фінансового кредиту від 27.12.2019 року у розмірі: 4500 грн. заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами – 2700,00грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В своїх роз`ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачкою невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.

Позивач ставить вимогу стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500,00грн. На обґрунтування таких витрат подав суду 27.08.2025 заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у розмірі 10500,00грн. На підтвердження цих судових витрат суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Пархомчуком С.В., додаткову угоду № 1 від 27 грудня 2024 року до зазначеного договору, а також Акт про отримання правової допомоги від 22.08.2025 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) з детальним описом робіт (наданих послуг), витраченого часу, вартістю наданих послуг з урахуванням вартості години часу, платіжну інструкцію від 22.08.2025 № 39509, яка підтверджує оплату за правничу допомогу згідно рахунку від 22.08.2025 договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року у розмірі, що відповідає заявленому позивачем, а також копію цього рахунку. Також надано докази на підтвердження права Пархомчука С.В. здійснювати адвокатську діяльність.

На думку суду, є підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує наведені висновки Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі, підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.

З урахуванням того, що судом ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у справі пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог ( на 35,4 %), зокрема, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 857,53 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3717,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 16, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 76, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 281-282, 352 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ: 42228158 заборгованість за договором № 101574 від 27.12.2019 року в сумі 7200,00грн, з яких: 4500,00грн. заборгованість за тілом кредиту, 2700,00грн. – заборгованість за процентами згідно умов договору за період з 27.12.2019 року по 25.01.2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ: 42228158 понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 857,53 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ: 42228158 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3717,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Ф. Карабаза