Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №759/25151/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/25151/25

пр. № 2/759/3335/26

21 квітня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просила суд стягнути з відповідача відшкодування матеріальної шкоди пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 280 371,35 грн. суму вартості франшизи у розмірі 3200,00 грн, витрат понесених у зв?язку з проведенням оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 5000,00 грн та витрат понесених у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 2885,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 20.03.2025 року ОСОБА_3 приблизно о 10 год. 15 хв. по Берестейському шосе у м. Києві керуючи ТЗ «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку під час зміни напрямку руху, а саме перестроювання, не дотримався бокового інтервалу та здійснив зіткнення з ТЗ «AUDI Q7» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку праворуч, що призвело домеханічних пошкоджень вказаних ТЗ з матеріальними збитками, чим порушив п.п.2.3.б, 10.3 ПДР України. У зв?язку із чим, постановою Святошинського районного суду м. Києва відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована ТДВ «СК Гардіан» на підставі полісу №ЕР-220843610 від 10.05.2024 року за яким розмір страхового відшкодування становить 160000,00 грн. та франшиза 3200,00 грн. так як страхова виплата не покриває реальної вартості відновлювального ремонту автомобіля, позивач звернулася до відповідача, щоб він самостійно купив деталі, необіжні для ремонту авто, однак останній відмовився. Також, СОД ФОП ОСОБА_4 на підставі договору № 57/09-25 від 12.09.2025 було проведено технічний огляд КТЗ «AUDI Q7» НОМЕР_2 і складено висновок щодо вартості матеріального збитку і відновлювального ремонту зазначеного автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, згідно якого вартість відновлювального ремонту КТЗ «AUDI Q7» д.н.з. НОМЕР_2 становить 378793,03 грн., а вартість матеріального збитку - 166578,76 грн. Після чого, 29.05.2025 року на адресу відповідача була направлена вимога про досудове врегулювання спору, шляхом відшкодування збитків, внаслідок ДТП, проте, відповідач на теперішній час відмовляється добровільно відшкодовувати завдані збитки, не сплатив франшизу, позивач вимушена звертатись за захистом своїх прав у судовому порядку. Враховуючи те, що суми страхової виплати недостатньо для здійснення відновлювального ремонту авто позивача, відповідач має здійснити відшкодування різниці між страховою виплатою і вартістю відновлювального ремонту - 280 371,35 грн та франшизу у розмірі 3200 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с.38).

Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.39).

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 20.03.2025 ОСОБА_3 приблизно о 10 год. 15 хв. 20.03.2025 по Берестейському шосе у м. Києві, керуючи «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку під час зміни напрямку руху, а саме перестроювання, не дотримався бокового інтервалу та здійснив зіткнення з ТЗ «AUDI Q7» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку праворуч, що призвело до механічних пошкоджень вказаних ТЗ з матеріальними збитками, чим порушив п.п. 2.3.б, 10.3 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність згідно ст. 124 КУпАП.

Постановою Святошинського району м. Києва від 09.04.2025 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.

За нормою частини четвертої ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини шостої цієї ж статті, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на час ДТП була застрахована ТДВ «СК «Гардіан».

29 травня 2025 року на адресу відповідача була надіслана пропозиція досудового врегулювання відшкодування збитків внаслідок зазначеного ДТП.

12 вересня 2025 року СОД ФОП ОСОБА_4 , сертифікат оціночної діяльності № 55/2024 від 29.01.2024 дійсний до 29.01.2027 на підставі договору № 57/09-25 від 12.09.2025 року проведено технічний огляд КТЗ AUDI Q7 НОМЕР_2.

Згідно висновку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №57/09-25 від 22.09.2025 року, складеного СОД ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку КТЗ AUDI Q7 НОМЕР_2 складає 166578,76 грн. та вартість відновлювального ремонту складає 378793,03 грн.

Згідно довідки про рух коштів по картці від 27.10.2025 року ТДВ «СК «Гардіан» визнала дану подію страховим випадком і в межах страхової суми за шкоду заподіяну майну, здійснила на рахунок ОСОБА_1 виплату страхової суми в розмірі 98421,68 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про страхування , цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (стаття 2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведене, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Слід також зазначити, що якщо потерпілий звернувся до страховика, при цьому, страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176це 18) зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Враховуючи, що виплати страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, то з відповідача, як особи, яка завдала шкоду, підлягає стягнення на користь Позивача різниця між завданим розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Отже, якщо позивачу недостатньо сплаченого страховиком відшкодування, він має право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 110, 112, 113 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта має бути мотивоване в судовому рішенні. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», висновок експерта є доказом в цивільному процесі. Він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

При оцінці доказів, суд бере в основу висновок вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №57/09-25 від 22.09.2025 року, складений СОД ФОП ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем окремо заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат пов`язаних з визначенням суми завданої шкоди у розмірі 5000,00 грн, які підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно платіжної інструкції № A870-719T-K3XT-B003 від 12.09.2025 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ФОП вартість неналежної експертизи у розмірі 5000,00 грн, призначення платежу: Оцінка матеріальногозбитку авто «Audi Q7» НОМЕР_3 , ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з положеннями статті 29 Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача суми франшизи у розмірі 3200,00 грн., оскільки сума матеріального збитку не була відшкодована у добровільному порядку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (частина вісімнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (пункт 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV).

З огляду на зміст цих приписів у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, якщо сторони її передбачили у відповідному договорі.

Суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки.

Як було встановлено судом, ТДВ «СК «Гардіан» відшкодувало потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 98421,68 грн, згідно страхового акту №G-43803-1 за пошкоджений т.з. Audi Q7 д.н.з. НОМЕР_3 , про свідчить скрін-шот із банківського застосунку, який підтверджується, що ТДВ «СК «Гардіан» визнало вказаний випадок страховим.

Одночасно, позивачем подано до суду, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована ТДВ «СК «Гардіан» на підставі Полісу № EP-220843610 від 10.05.2024 року, яким застраховано т.з. «Renault TRAFIR» д.н.з. НОМЕР_4 . Розмір страхового відшкодування за цим полісом в разі заподіяння шкоди майну складає 160 000 грн, франшиза - 3200 грн.

Проте, суд не може брати до уваги страховий поліс № EP-220843610 від 10.05.2024 до уваги, як належний та допустимий доказ, оскільки ним застрахований зовсім інший транспортний засіб т.з. «Renault TRAFIR» д.н.з. НОМЕР_4 , при цьому у ДТП, що мало місце 20.03.2025 року фігурував транспортний засіб «Renault TRAFIR» д.н.з. НОМЕР_1 , яким заподіяно позивачу матеріальну шкоду.

Виходячи з того, що суд не може дослідити страховий поліс, яким застраховано транспортний засіб «Renault TRAFIR» д.н.з. НОМЕР_1 , вимога про стягнення суми франшизи не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково до відповідача то на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір виходячи з розрахунку: (285371,35 грн (сума задоволених позовних вимог до вказаного відповідача * 100 % / 288571,35 грн (ціна позову) = 98,89 * 2885,71 грн (сплачений при поданні позову судовий збір).

Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судові витрати у розмірі 2853,71 грн.

На підставі викладеного, керуючись, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про судову експертизу», ст.ст. 15, 22, 23, 979, 999, 980, 1166, 1187, 1194 ЦК України; ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) суму матеріальної шкоди, пов?язаної із пошкодженням транспортного засобу у розмірі 280371 (двісті вісімдесят тисяч триста сімдесят одну) грн 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрат понесених у зв`язку з проведенням оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 5000 (п?ять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 2853 (дві тисячі вісімсот п?ятдесят три) грн 71 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.