Вирок від 15 квітня 2026 р. у справі №755/15099/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15099/24

1кп/755/508/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2026 р. колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №62024080200001216 від 13.08.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Керч АР Крим, Україна, громадянина України, з вищою освітою, колишнього прокурора прокуратури Ленінського району АР Крим, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 2 ст. 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст.18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п.5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.

У подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.

Водночас, згідно зі ст. 87 «Конституції «Республіки Крим»»: 1. Прокуратура Республіки Крим здійснює нагляд за додержанням Конституції Російської Федерації та виконанням законів, що діють на території Республіки Крим, виконує інші функції, встановлені федеральними законами. 2. Прокурор Республіки Крим призначається на посаду президентом Російської Федерації за поданням Генерального прокурора Російської Федерації, погодженим із главою Республіки Крим і Державною Радою Республіки Крим. Прокурор Республіки Крим звільняється з посади президентом Російської Федерації. 3.Прокурори районів, міст і прирівняні до них прокурори призначаються на посаду і звільняються з посади Генеральним прокурором Російської Федерації.

Окрім того, 20.03.2014 державною думою Російської Федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів прокуратури, суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 8 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя», під час перехідного періоду Генеральна прокуратура Російської Федерації створює на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя органи прокуратури Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, що мають статус суб`єкту Російської Федерації. Прокурор Республіки Крим і прокурор міста федерального значення Севастополя назначаються президентом Російської Федерації за поданням Генерального прокурора Російської Федерації, погодженому відповідно з Республікою Крим і містом федерального значення Севастополя.

Інші прокурори, які виконують свої повноваження на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, призначаються у відповідності до законодавства Російської Федерації.

Працівники органів прокуратури України, які заміщують посади у вказаних органах, що діють на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя на день прийняття у склад Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на прийняття на службу в органи прокуратури Російської Федерації, що створені на цих територіях, за умови наявності в них громадянства Російської Федерації, а також за умови здачі ними екзамену на знання законодавства Російської Федерації і їх відповідності вимогам, що ставляться законодавством Російської Федерації до працівників органів прокуратури.

До завершення формування органів прокуратури Російської Федерації на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя відповідні повноваження на цих територіях здійснюють органи прокуратури, що діяли на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим и створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.

Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі системи органів прокуратури на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.

В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

У подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.

Одночасно, згідно до ст. 54 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 року (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов`язків з міркувань совісті.

Крім того, згідно ст. 64 Конвенції, кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Отже, здійснення правосуддя на території України та зокрема території Автономної Республіки Крим повинно здійснюватися виключно у порядку та на підставі чинного законодавства України.

Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Також, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння Російської Федерації були незаконно створені, у тому числі органи прокуратури.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи прокуратури та інші правоохоронні органи Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Незважаючи на наявність легітимного керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим, колишнім старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_12 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків прокурора Автономної Республіки Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників прокуратури.

У подальшому, з метою остаточного становлення на території АР Крим органів державної влади Російської Федерації, придушення проявів незгоди з окупацією, незаконно утвореними правоохоронними органами, у тому числі прокуратурою, відносно громадян України, які мешкали на території АР Крим та мали проукраїнську налаштованість, порушено низку кримінальних справ, у яких в порушення вимог ст.ст. 54, 64 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» незаконно утвореними на території АР Крим судами Російської Федерації постановлені вироки.

Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 за № 1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015 (далі - Закон України «Про прокуратуру»), повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Крім того, ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняв Присягу працівника прокуратури, відповідно до змісту якої він, присвячуючи свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі, урочисто присягнув неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесним, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.

Наказом прокурора АР Крим ОСОБА_5 призначено на посаду прокурора прокуратури Ленінського району Автономної Республіки Крим. Наказом Генерального прокурора України від 18.06.2013 № 328к йому присвоєно класний чин - юрист 3 класу.

Також встановлено, що рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11.03.2014 1729-6/14, тобто всупереч установленому чинним законодавством України порядку, ОСОБА_12 призначено на посаду прокурора Автономної Республіки Крим.

За допомогою не встановлених слідством осіб ОСОБА_12 у березні 2014 року запропонувала ОСОБА_5 продовжити працювати в органах прокуратури Автономної Республіки Крим та виконувати лише розпорядження та накази, надані нею.

У подальшому у березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливе, не встановленими слідством особами ОСОБА_5 запропоновано перейти до незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, яка увійшла до складу прокуратури Російської Федерації.

Нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, Присягою працівника прокуратури, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_12 на посаду так званого «прокурора Республіки Крим», а також незаконного проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у березні 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування встановити не представилось можливим, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури Російської Федерації, погодився на незаконну пропозицію про продовження роботи у складі прокуратури АРК, а згодом - прокуратури Республіки Крим, без підпорядкування Генеральній прокуратурі Україні.

Продовжуючи свої умисні дії, ОСОБА_5 , перебуваючи у смт Леніне АР Крим на посаді прокурора прокуратури Ленінського району Автономної Республіки Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у березні - серпні 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодився на призначення його на посаду помічника прокурора Ленінського району в незаконно створеній прокуратурі Ленінського району Республіки Крим РФ, виконував вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури Республіки Крим. У подальшому, в 2017 році, більш точну дату та час органом досудового розслідування встановити не представилось можливим, ОСОБА_5 , продовжуючи свої злочинні дії, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, погодився обійняти посаду помічника Керченського міжрайонного природоохоронного прокурора в незаконно утвореній Керченській міжрайонній природоохоронній прокуратурі.

Отже, продовжуючи свої дії, направлені на проведення підривної діяльності проти України, ОСОБА_5 з березня 2014 продовжує свою роботу в незаконно створених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим органах прокуратури та організовує і забезпечує діяльність незаконно утвореного правоохоронного органу на тимчасово окупованій території АР Крим.

Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури Російської Федерації та на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, завдяки чому окупація триває.

Позиції сторін та інших учасників судового провадження.

Прокурор у судовому засіданні підтримав обставини, визначені в обвинувальному акті, у повному обсязі. В обґрунтування винуватості обвинуваченого він зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_5 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною та достатньою для того, щоб довести винуватість останнього поза розумним сумнівом.

Відтак, прокурор просив колегію суддів визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна та на підставі ст.55 КК України позбавити права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.

Судовий розгляд у межах цього кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 (in absentia). Обвинувачений показань суду не надавав, будь-яких клопотань від останнього на адресу суду не надходило.

Відповідно до ухвали колегії суддів 20.01.2026 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст.323 КПК України.

Отже, колегія суддів вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 (який у свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження) від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді. Також зазначені обставини свідчать про його наміри щодо ухилення від кримінальної відповідальності.

Водночас ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя колегія суддів оцінює як реалізацію останнім його невід?ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (пп. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), що є однією з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Поряд із цим розгляд цього кримінального провадження здійснювався за обов`язкової участі захисника, залученого державою через Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги.

Захисник просив виправдати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Докази на підтвердження встановлених обставин та їх оцінка судом.

Так, колегією суддів визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказування в межах цього провадження, що тимчасова окупація з боку Російської Федерації частини території України - АР Крим, що розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку Російської Федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами Російської Федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб?єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. З огляду на це, вказані обставини не потребують окремого судового доказування.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента Російської Федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.

06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.

11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.

17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.

11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які досліджені судом:

-постанова Адміністрації міста Керч Республіки Крим від 06.07.2021 р. №1313/2-п «Про передачу безкоштовно у власність громадянину Російської Федерації ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 90:19:010105:18381;

-лист про надання інформації Департамента з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України на вх.№4383вх17 від 14.07.2017 про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 органами міграційної служби паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався, зареєстрованим/знятим з реєстраційного обліку не значиться;

-лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вих.№0.64-64-20545/0/15-17 від 29.06.2017 на №17/1-810 вих-17 від 19.06.2017 відомостей про перетинання державного кордону громадянином України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01.01.2013 року дотепер в базі даних не виявлено;

-довідка щодо роботи ОСОБА_5 в органах прокуратури України, з 04.03.2013 року перебуває на посаді прокурора прокуратури Ленінського району Автономної Республіки Крим;

-лист відділу Генеральної прокуратури України від 19.02.2015 № 11/1-1068вн на запит від 16.02.2015 № 26/3-291вн-15 відповідно до якого, ОСОБА_5 на материкову частину України із Автономної Республіки Крим після окупації не працевлаштовувався (не переводився);

-лист відділу Генеральної прокуратури України від 31.03.2017 № 11-1628вн-17 з додатком до нього - копією наказу Генерального прокурора України від 01.12.2014 № 13дк відповідно до якого за порушення «Присяги працівника прокуратури» прокурора прокуратури Ленінського району автономної Республіки Крим ОСОБА_5 звільнено із займаної посади з позбавленням класного чину «юрист 3 класу», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 18.06.2013 №328к;

-ухвала Печерського районного суду м. Києва від 20.01.2017 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000173 від 16.02.2015 стосовно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України;

-лист Адміністрації Президента України від 17.10.2016 №03-01/3383 на 26/2-33310-15 від 29.09.2016, відповідно до якого клопотання ОСОБА_5 до Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходили;

-протокол огляду інтернет-видань від 17.08.2015 року, з якого вбачається, що за результатами пошуку інформації на сторінці «Правительство Республики Крым - Ленинский район» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, було виявлено статтю від 26.03.2015 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», де згадується ОСОБА_5 , який взяв участь як помічник прокурора Ленінського району у складі комісії з контролю за ситуацією на продовольчому ринку Ленінського району;

-телефонний довідник органів прокуратури Республіки Крим Росія (станом на 04.07.2014), згідно з яким у прокуратурі Ленінського району за адресою: смт Леніно, вул. Геологічна, 17, ОСОБА_5 обіймав посаду помічника прокурора та мав номери телефонів (службовий, факс, мобільний);

-інформація УСР в Київській області ДСР НП України №34104-2024 від 20.08.2024 (83367) про те, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, мешкає у м. Керч, працює прокурором (незаконно створеної прокуратури Республіки Крим Російської Федерації) забезпечує участь у судових засіданнях незаконно створеного Ленінського районного суду, Феодосійського міського суду, Верховного суду, Керченського міського суду Республіки Крим на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим;

-процесуальні рішення в справах, де ОСОБА_5 приймав участь як помічник прокурора у судових засіданнях різних судів так званої «Республіки Крим», зокрема: у справах №2-718/2021; №2-230/2020; №12-359/2019; 2а-1224/2019; 2-1015/2019; 2-2037/2018; 2-2038/2018; 22-2842/2018; 2-970/2018; 5-293/2018; 2-966/2017.

-протокол огляду від 13.08.2024, відповідно до якого оглянуто Постанову Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України» від 22.02.2014 № 757-VII, та Постанову Верховної Ради України «Про покладення на Голову Верховної Ради України виконання обов`язків Президента України згідно із статтею 112 Конституції України» від 23.02.2014 № 764-VII;

-протокол огляду від 13.08.2024, відповідно до якого оглянуто документ «Конституція» незаконно створеної «Республіки Крим», яким визначено основи конституційного устрою незаконно створеної «Республіки Крим», державний устрій, статус судової влади, органів прокуратури тощо;

-протокол огляду від 13.08.2024, яким встановлено, що федеральним конституційним законом Російської Федерації від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образование в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» незаконно приєднано до країни-агресора РФ територію України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь.

Положення закону, якими керувалася колегія суддів.

Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об?єктивних і суб?єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об?єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб?єктивними суб?єкт і суб?єктивна сторона.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

Відповідно до ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

При ухваленні вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

Відповідно до ст.ст.17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.

При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Висновки суду.

Так, ОСОБА_5 є суб?єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України та залишається громадянином України дотепер, незалежно від місця його проживання, та фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства Російської Федерації не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

Так, з досліджених доказів колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 , будучи прокурором прокуратури Ленінського району Автономної Республіки Крим та маючи достатній рівень освіти й спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав повноважень працівника прокуратури та не вчинив жодних дій для звільнення із займаної посади.

При цьому, ОСОБА_5 погодився продовжити роботу помічника прокурора Ленінського району незаконно створеної прокуратури Ленінського району Республіки Крим РФ, без підпорядкування Генеральній прокуратурі України, що передбачає в тому числі набуття громадянства Російської Федерації.

У той же час, вибір ОСОБА_5 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.

Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_5 , як працівника органів прокуратури України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.

Факт здійснення ОСОБА_5 повноважень помічника прокурора Ленінського району незаконно створеної прокуратури Ленінського району Республіки Крим РФ знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.

Також, із наданих доказів убачається, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду помічника прокурора Ленінського району незаконно створеної прокуратури Ленінського району Республіки Крим РФ на окупованій території АР Крим, забезпечив роботу незаконно створеного органу прокуратури Російської Федерації на тимчасово окупованій території півострова Крим, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надавав допомогу державним органам РФ у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Отже, ОСОБА_5 будучи громадянином України та маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікацією у галузі права як працівника правоохоронного органу, діяв свідомо. Використовуючи для забезпечення функціонування незаконно створеного правоохоронного органу власні теоретичні знання, практичні навички та матеріально-технічну базу прокуратури Ленінського району Автономної Республіки Крим, він протягом тривалого часу здійснював повноваження без підпорядкування Генеральному прокурору України.

Крім того, забезпечення функціонування незаконно створеного правоохоронного органу ОСОБА_5 свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та вимог щодо несумісності, оскільки його дії були спрямовані на становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації з метою недопущення здійснення контролю органами державної влади України на території АР Крим.

Усі перелічені джерела інформації колегія суддів оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що в них містяться, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість вказаних доказів між собою за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом і характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документальні дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких ухвалює рішення у справі. При цьому колегія суддів бере до уваги й те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховної Ради України, Президента України, Генеральної прокуратури України), виданими в межах їхніх юрисдикційних повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Отже, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст.337 КПК України в межах висунутого обвинувачення, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з погляду належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з погляду достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для ухвалення рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, поза розумним сумнівом.

Виходячи із вказаного, колегією суддів достовірно встановлено, що ОСОБА_5 своїми умисними протиправними діями, які виразилися у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та міру покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, а також обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення злочину та дані про особу обвинуваченого.

Обставин, які б відповідно до вимог ст. ст. 66, 67 КК України пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_5 , колегією суддів не встановлено.

Беручи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що останній, маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, та будучи особою, яка склала Присягу працівника прокуратури (відповідно до змісту якої він, присвячуючи свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі, урочисто присягнув: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури), на порушення зазначених зобов`язань вчинив державну зраду, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, колегією суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років із конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Окрім того, враховуючи, що злочин вчинено у зв?язку з виконанням службових обов?язків, а обвинувачений, будучи особою, яка склала Присягу працівника прокуратури, діяв усупереч своїм зобов?язанням, колегія суддів на підставі ст.55 КК України вважає за необхідне позбавити ОСОБА_5 права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки.

Отже, саме таке покарання стосовно ОСОБА_5 , на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним самим, так і іншими особами.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обчислювати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня його фактичного затримання (взяття під варту).

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

Керуючись ст.ст.2, 7, 349, 368-371, 373, 374, 376, 532 КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю та позбавити права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Заходи забезпечення кримінального провадження - залишити без зміни.

Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення, а засудженим у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст.297-5 КПК України та на офіційному вебсайті суду.

Головуючий суддя

ОСОБА_13