Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №753/67/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/67/26

провадження № 2/753/2867/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача - адвоката Равлюка В.В., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року адвокат Равлюк Віталій Васильович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбану за договором купівлі-продажу від 05.04.2013 року, зареєстровану в реєстрі за № 547, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 35272480000, як на об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 31 січня 2013 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області і який був розірваний 30 травня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва. За час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На придбання цієї квартири 05 квітня 2013 року позивач надав свою згоду дружині - ОСОБА_2 , що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. та зареєстрованою в реєстрі за № 546.

Враховуючи, що вказане майно, набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, позивач просить поділити його в рівних частках відповідно до норм чинного законодавства України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 січня 2026 року справу передано на розгляд судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26 лютого 2026 року.

Ухвалою суду від 26 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 18 березня 2026 року.

18 березня 2026 року відкладено розгляд справи на 09 квітня 2026 року.

Відповідач у судові засідання не прибула, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомила, своїм правом на подання відзиву не скористалася.

09 квітня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав проголошення судового рішення до 20 квітня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у шлюбі, який було зареєстровано 31 січня 2013 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 24.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 травня 2023 року у справі № 753/5649/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 31 січня 2013 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 24 - розірвано.

Як слідує з матеріалів справи, 05 квітня 2013 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_1 , який на підставі довіреності діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 547, відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 7 цього договору покупець (в особі представника) повідомляє про те, що на день укладення цього договору перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , який надав свою згоду на укладення цього договору, викладену у заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. від 05 квітня 2023 року за № 546.

Як слідує із змісту вказаної заяви, ОСОБА_1 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, вільно володіючи українською мовою, дав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_2 , що буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності. При цьому повідомив, що шлюбний договір між ним і ОСОБА_2 не укладався, і встановлений законом режим спільної сумісної власності не змінювався. Також стверджував, що договір купівлі-продажу, з проектом якого він ознайомлений, укладається дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які вони вважають вигідними, і укладення цього договору відповідає їх дійсному та вільному волевиявленню.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також, як визначено частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Наведені вище норми матеріального права свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Також згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Позивач у цій справі посилався на придбання спірного майна під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Частиною першою статті 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі судом встановлено, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 05 квітня 2013 року ОСОБА_1 надав заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальоро Г.Ю. 05 квітня 2013 року за реєстровим № 546, у якій ОСОБА_1 зазначив про набуття квартири подружжям у спільну сумісну власність, зазначивши при цьому, що зміст статей 60, 65 Сімейного кодексу України йому нотаріусом роз`яснено.

Згідно висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

З огляду на викладене та беручи до уваги зміст заяви позивача, суд висновує, що подружжя дійшло згоди щодо визначення правового режиму цієї квартири як такої, що є спільною сумісною власністю подружжя, що і було відображено у пункті 7 договору купівлі-продажу спірної квартири від 05 квітня 2013 року.

Оцінюючи вказані докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував презумпцію права спільної сумісної власності, а позивач довів, що майно придбано у спільну сумісну власність, що особисто підтвердив у наданій ним заяві, отже спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаюся на відповідача.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задовольнити.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 35272480000).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20 квітня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК