Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №711/4940/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4940/25

Провадження № 2/711/120/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

представника відповідача Пастухова О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Фінпром Маркет», в особі представника - адвоката Ткаченко Ю.О., звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики №1328334 в розмірі 13 552 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 18.04.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено електронний договір позики №1328334, на підставі якого відповідачу була надана позика в сумі 4 000 грн. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 13 552 грн., з яких 4 000 грн. - основа сума боргу, 9 552грн - заборгованість за відсотками. На підставі договорів факторингу №2610 від 26.10.2021р., укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія управління активами», та №030423-ФМ від 03.04.2023р., укладеного між ТзОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТзОВ «Фінпром Маркет», право вимоги до відповідача за таким договором позики 03.04.2023р. перейшло до позивача. Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач заперечив проти позовних вимог в повному обсязі та у наданому суду письмовому відзиві просив відмовити у позові. В обґрунтування заперечень у відзиві зазначено, що відповідач заперечує факт підписання договору позики та погодження умов кредитування, а наданий позивачем примірник кредитного договору не підписаний відповідачем. Відповідач зазначає, що лише цікавився умовами кредитування на сайті ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і заповняв онлайн заявку на кредит для вивчення умов кредитування, для чого була передбачена ідентифікація особи, але після детальнішого ознайомлення із запропонованими кредитодавцем умовами кредитування сукупно із визначенням вартості кредиту від 700% річних, відповідач дистанційно відхилив онлайн заявку на кредит та її акцепт. До того ж у наданому позивачем примірнику кредитного договору зазначена невірна адреса електронної скриньки відповідача, оскільки він користується електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_3. Окрім того, у відповідача відсутній електронний цифровий підпис, а тому він не міг підписати кредитний договір в електронній формі. Оскільки відповідач не підписував кредитного договору, ані в письмовій формі, ані електронним цифровим підписом, то між сторонами відсутні договірні відносини, а кредитний договір, на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог, є нікчемним через недотримання письмової форми його укладання.

Також відповідач посилається на відсутність належних та допустимих доказів для підтвердження факту видачі кредитних коштів. Окремо у відзиві вказується на не доведення позивачем факту переходу до нього права вимоги, оскільки позивачем не надано доказів виконання ним його обов`язків фактора за відповідними договорами факторингу. До того ж, відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності для пред`явлення вимог за спірним кредитним договором, оскільки відповідний строк сплинув 19.04.2024р.

04.06.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.06.2025р. на адресу суду надійшов відзив відповідача проти позову, в якому викладено позицію відповідача щодо позовних вимог. Додатково у відзиві викладені заперечення щодо обґрунтованості розміру витрат позивача на правову допомогу, оскільки відповідні витрати в сумі 8 500 грн. є необґрунтованими та явно завищеними.

18.06.2025р. від позивача надійшла відповідь на відзив. У такій заяві по суті справи вказується про необґрунтованість доводів сторони відповідача щодо недоведеності факту укладання між первісним кредитором та відповідачем договору позики, а також факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки надані позивачем докази належним чином підтверджують відповідні обставини. Позивач зазначає, що підписання договору позики з боку відповідача здійснювалось одноразовим ідентифікатором, а тому відповідний договір є укладеним, а його умови зафіксовані та погоджені його сторонами. Позивач стверджує, що надані ним докази є належним підтвердженням факту видачі кредитних коштів, тоді як відповідач не надав будь-яких доказів на спростування цієї обставини, зокрема, доказів того, що кредитні кошти не надходили на його банківський картковий рахунок. Також позивач посилається на достатність доказів, які підтверджують набуття ним права вимоги до відповідача на підставі договорів факторингу №2610 від 26.10.2021р. та №030423-ФК від 03.04.2023р.

У відповіді на відзив вказується про помилковість тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідний строк не пропущений через те, що сплив такого строку зупинявся на період дії на території України карантину, встановленого для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, що тривав в період з 12.03.2020р. до 06.12.2023р., а також на період дії в Україні воєнного стану, що триває з 24.02.2022р. дотепер.

За клопотанням представника позивача 02.07.2025р. судом постановлено ухвалу про витребування доказів, відповідно до якої зобов`язано АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надати суду інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 та надати виписку по такому рахунку за період з 18.04.2021р. по 21.04.2021р.

16.07.2025р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У такій заяві зазначається, що відповідач в дійсності не підписував проект кредитного договору №1328334 від 18.04.2021р. чи будь-якого іншого кредитного договору на оформлення онлайн кредиту на банківську картку з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а лише цікавився умовами кредитування. Фактично відповідач отримував кредитні кошти в інших кредиторів на більш вигідних економічних умовах - ТОВ «ІНСТАФІНАНС», договір від 05.03.2021р., та ТОВ «ІНКАСОФІНАНС», договір від 16.03.2021р., - оскільки в той час фінансовий стан відповідача вже був нестабільний і щодо нього здійснювались різні виконавчі провадження, внаслідок чого станом на 18.04.2021р. його банківські рахунки були арештовані. Додатково акцентується увага на пропуску позивачем строків позовної давності, а також втратою позивачем права вимагати у відповідача сплати 9 522 грн. відсотків, оскільки строк кредитування сплинув 19.05.2021р.

04.08.2025р. на виконання ухвали суду від 02.07.2025р. про витребування доказів, до суду від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надійшла витребувана судом інформація.

18.08.2025р. від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких вказується, що 02.05.2021р. відповідач виявив відсутність в нього паспорта та довідки про ІПН, внаслідок чого відновлював відповідні документи і 12.05.2021р. отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки та довідку про ІПН. Акцентує увагу, що у наданому позивачем примірнику кредитного договору зазначені застарілі паспортні дані, які на дату такого договору були не актуальні і звідки вони стали відомі позивачеві - відповідачу невідомо.

За клопотанням відповідача 15.10.2025р. судом постановлено ухвалу про витребування доказів, відповідно до якої витребувано у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» копію анкети ОСОБА_1 із датою і його підписом про отримання банківської картки у банку та пін-конверта до неї, а також належним чином оформлену виписку про рух коштів по картці № НОМЕР_2 за період з 18.04.2021р. по 21.04.2021р.

На виконання відповідної ухвали до суду 07.11.2025р. від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надійшов лист з інформацією про емітування на ім`я відповідача банківської картки № НОМЕР_2 та довідкою про рух коштів по такій картці за період з 18.04.2021р. по 21.04.2021р.

За клопотанням відповідача 14.11.2025р. судом постановлено ухвалу про витребування доказів, відповідно до якої витребувано у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» копію анкети ОСОБА_1 із датою і його підписом про отримання банківської картки у банку та пін-конверта до неї, а також належним чином оформлену виписку про рух коштів по картці № НОМЕР_2 за період з 18.04.2021р. по 21.04.2021р.

02.12.2025р. на виконання відповідної ухвали до суду від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надійшла витребувана судом інформація.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте подав заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність представника позивача.

Представник відповідача - адвокат Пастухов О.В., який діє на підставі ордеру серії СА №1125911 від 19.06.2025р., - в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Пояснив, що відповідач заперечує укладання шляхом підписання в електронній формі договору позики №1328334 від 18.04.2021р. та факт отримання кредитних коштів. Зауважив, що у наданому позивачем примірнику кредитного договору зазначені персональні дані позичальника, які не співпадають з даними відповідача - адреса електронної пошти, номер мобільного телефону, банківські реквізити, паспортні дані. Зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту підписання відповідачем спірного кредитного договору та факту надання кредитних коштів, а факт ознайомлення відповідача з умовами кредитування та паспортом споживчого кредиту не є згодою на укладання договору. Зауважив про ненадання позивачем належних, з точки зору допустимості та достатності, доказів існування у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем. На підтвердження обґрунтованості своєї позиції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2026р. у справі №758/14925/23. Просив відмовити у позові.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

18.04.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір позики №1328334 (далі - Договір №1328334), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором /а.с. 7/.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор зобов`язувався надати позичальнику позику в розмірі 1 800 грн. строком на 30 днів на умовах її повернення зі сплатою відсотків в розмірі 1,99% за кожен день користування позикою (базова процентна ставка).

Пунктами 4.1, 4.2 Договору позики передбачено, що до моменту його підписання позичальник ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, а також з Правилами надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/.

Також 18.04.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) була укладена в електронній формі додаткова угода №1328334 до Договору №1328334, яка також підписана позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Умовами додаткової угоди передбачено збільшення розміру позики на 2 200 грн., внаслідок чого загальний розмір позики складає 4 000 грн. /а.с. 7/.

Підписання договору та додаткової угоди здійснювалось з боку позичальника одноразовим ідентифікатором з використанням каналу зв`язку електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мало місце 18.04.2021р. о 00 год. 56 хв. (підписання договору) та 18.04.2021р. о 01 год. 50 хв. (підписання додаткової угоди), що підтверджується відповідними довідками про ідентифікацію /а.с. 18-19/.

18.04.2021р. на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 , що відкрита в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», від імені ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» здійснено перерахування грошових коштів в розмірі 1 800 грн. та 2 200 грн. Зазначені обставини підтверджуються довідками ТзОВ «Фінекспрес» від 30.04.2025р., платіжними інструкціями від 18.04.2021р., а також відомостями про рух коштів по банківській картці відповідача /а.с. 20-21, 22-23, 209-211, 239-240/.

Відповідно до розрахунку, складеного ТОВ «Фінпром Маркет», станом на 28.05.2025р. розмір заборгованості позичальника за Договором №1328334 складає 13 552 грн. (4 000 грн. - заборгованість за сумою позики; 9 552 грн. - заборгованість за процентами за користування позикою, що нараховані за період з 18.04.2021р. по 16.08.2021р.) /а.с. 24-26/.

26.10.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» був укладений Договір факторингу №2610 (далі - Договір факторингу №2610) згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) відступило ТОВ «ФКУА» (фактор) право грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до договору) /а.с. 27-34/.

Того ж дня, 26.10.2021р., сторони Договору факторингу №2610 склали акт прийому-передачі реєстру заборгованостей та реєстр прав вимог №2 від 26.10.2021р., відповідно до якого ТОВ ФКУА» прийняло реєстр боржників і набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №1328334 в розмірі заборгованості у сумі 13 552 грн., з яких 4 000 грн. - заборгованість за основним боргом та 9 552 грн. - заборгованість за відсотками /а.с. 35-36/.

Відповідно до актів звірки, укладених між сторонами Договору факторингу №2610, остаточний розрахунок між сторонами на виконання умов договору факторингу здійснений 06.03.2023р. /а.с. 36-38/.

03.04.2023р. між ТОВ «ФКУА» (клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) був укладений Договір факторингу №030423-ФК (далі - Договір факторингу №030423-ФК) згідно умов якого клієнт відступив фактору всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до договору) /а.с. 38-42/.

Того ж дня, 03.04.2023р., сторони Договору факторингу №030423-ФК склали акт прийому-передачі реєстру заборгованостей та реєстр боржників, відповідно до якого ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло реєстр боржників і набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №1328334 в розмірі заборгованості на суму 13 552 грн., з яких 4 000 грн. - заборгованість за основним боргом та 9 552 грн. - заборгованість за відсотками /а.с. 45-48/.

Відповідно до акту звірки, укладеного між сторонами Договору факторингу №030423-ФК, остаточний розрахунок між сторонами на виконання умов договору здійснений 28.12.2023р. /а.с. 46/.

Сторони визнають ту обставину, що відповідачем не здійснювалось ніяких платежів на погашення кредитної заборгованості за Договором №1328334 ані на користь первісного кредитора, ані на користь його правонаступників.

Оскільки до теперішнього часу відповідач не визнає та не виконує своїх грошових зобов`язань за Договором №1328334, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016р. «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №1734 до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (а. 2 ч. 2 ст. 9 Закону №1734).

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) ч. 6 ст. 9 Закону №1734).

Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що спірне зобов`язання відповідача ґрунтується на укладенні ним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору в електронній формі. В той же час відповідач заперечує факт підписання відповідного договору і, як наслідок, факт його укладання.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин на предмет укладання договору позики суд виходить з наступного.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020р. у справі № 674/461/16-ц.

Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

В цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні досліджено паперовий примірник Договору №1328334 та додаткової угоди до нього, які містять відомості з інформацією про зміст електронного підпису одноразовим ідентифікатором /а.с. 7/. Такі відомості за своєю сутністю самі по собі не є підтвердженням факту підписання договору позичальником, оскільки лише засвідчують наявність у володільця інформаційно-телекомунікаційної системи відомостей про використаний одноразовий ідентифікатор.

В той же час, за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Договору №1328334 передувала ідентифікація позичальника та верифікація його особи (при проходженні процедури верифікації картки позичальник вводить у відповідне поле код операції, отриманий від свого банку, п. 3.2 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»), а сам договір укладався через особистий кабінет, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ІТС) ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та доступний через на веб-сайт https://mycredit.ua/. При цьому відповідач не заперечує факту своєї реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», оскільки засвідчив, що цікавився умовами кредитування та подавав онлайн-заявку на отримання кредиту і був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, в тому числі і з розміром кредитної ставки 1,99% на день.

Підписання Договору №1328334 здійснено від імені відповідача за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора «оcj0rpm7W6», а додаткової угоди - «AfB32dflnb», з використанням каналу зв`язку електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1.

У Договорі №1328334 та додатковій до нього угоді наявні ідентифікаційні відомості про відповідача, які є інформацією з обмеженим доступом (дата народження; РНОКПП; номер паспортного документа; адреса зареєстрованого місця проживання; абонентський номер мобільного зв`язку; адреса електронної пошти; номер банківської картки).

Серед таких персональних даних відповідач заперечив належність йому номеру мобільного зв`язку, адреси електронної пошти та номеру банківської картки. Разом з тим, згідно наданої на запит суду АТ «АКЦЕНТ-БАНК» інформації, судом встановлено, що відповідач є клієнтом такого банку з 07.10.2020h/ і на його ім`я емітована банківська картка № НОМЕР_2 . Підставою отримання такої банківської картки стала подана відповідачем анкета-заявка від 07.10.2020h/ про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», яка містить підпис відповідача. У такій анкеті-заявці зазначений абонентський номер мобільного зв`язку НОМЕР_3 , тобто такий самий, як і у Договорі №1328334, а до самої анкети-заявки додано скан-копії паспорта громадянина України та довідки ІПН, які належать відповідачу. За таких обставин належність відповідачу номеру мобільного зв`язку підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Стосовно наявності у користуванні відповідача електронної пошти з адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд бере до уваги, що саме така електронна пошта використовувалась відповідачем для реєстрації в ІТС ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на веб-сайті https://mycredit.ua/. Беручи до уваги ту обставину, що відповідач визнає факт такої реєстрації на веб-сайті https://mycredit.ua/ та факт подання ним заявки на отримання кредиту, то очевидно, що він мав можливість користуватися відповідною електронною поштою, оскільки без доступу до такої електронної пошти відповідач не мав би можливості зареєструватись в ІТС ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», подати заявку на отримання кредиту та ознайомитись з умовами кредитування та паспортом споживчого кредиту.

Також судом встановлено, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», через надавача фінансових послуг ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», здійснило платіж на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в сумі 4 000 грн. (два платежі - 1 800 грн. та 2 200 грн.), що підтверджується відповідними платіжними інструкціями та довідками ТОВ «ФК «Фінекспрес» /а.с. 20-23/, а також випискою з банківської картки відповідача /а.с. 210-211, 239-240/.

При цьому суд звертає увагу, що підписання Договору №1328334 з боку позичальника мало місце 18.04.2021р. о 00год. 56хв. 08сек., а зарахування коштів на картку відповідача в сумі 1 800 грн. відбулось о 00год. 57хв. 47сек. Додаткова угода до Договору №1328334 була підписана з боку позичальника 18.04.2021р. о 01год. 50хв. 49сек., а зарахування коштів на картку відповідача у сумі 2 200 грн. відбулось о 02год. 17хв. 41сек. Суд бере до уваги, що у банківській виписці про рух коштів по картці відповідача відповідні операції позначені датою «17.04.2021», але у графі «Призначення платежу» відображена інформація про те, що відповідні кошти надійшли внаслідок переказу через термінал іншого банку «FinEx*Credit|KYIV|KYIV|UA, 6536, 18/04/2021», а у графі «дата документа» - «18.04.2021». Очевидно, що зарахування коштів не могло відбутись на один день раніше, ніж ініційована платіжна операція, а відтак у суду не виникає сумніву у тому, що відображені у банківській виписці відповідні відомості про надходження коштів за датою мали місце 18.04.2021р.

Також суд звертає увагу, що з банківської картки № НОМЕР_2 , після того як на неї надійшли грошові кошти в сумі 4 000 грн. від ТОВ «ФК «Фінекспрес», по картці обліковується три грошові перекази: 18.04.2021р. о 03год. 33хв. 34сек. на суму 2 000 грн. (переказ особистих коштів на ім`я ОСОБА_1 ); 18.04.2021р. о 03год. 34хв. 37сек. на суму 980 грн. (переказ на банківську картку № НОМЕР_4 - картка Монобанку); 19.04.2021р. о 21год. 57хв. 07сек. на суму 1 000 грн. (переказ у терміналах інших банків на картку Монобанку, 18/04/2021) /а.с. 211, 240/.

В той же час відповідачем надано суду виписку про рух коштів з його банківського рахунку в АТ «Універсал Банк» (Монобанк) за 18.04.2021р., відповідно до якої 18.04.2021р. на його картковий рахунок о 01год. 05хв. 17сек. надійшли кошти в сумі 1 000 грн. (грошовий переказ з картки № НОМЕР_1 ), а о 03год. 34хв. 40сек. в сумі 980 грн. (зарахування грошового переказу з картки ABNK (АКЦЕНТ-БАНК) /а.с. 108/.

Аналіз таких відомостей свідчить, що грошові кошти з картки № НОМЕР_2 в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» переказувались на наявну у користуванні відповідача банківську картку Монобанку, наявність якої у своєму користуванні відповідач визнає, оскільки надавав суду довідку про рух коштів по такій картці.

Порівняння послідовності та змісту вищезгаданих фінансових операцій по належним відповідачу банківським карткам свідчить, що відповідач мав у користуванні та мав доступ до коштів на своїй картці № НОМЕР_2 в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», на яку 18.04.2021р. надійшли кредитні кошти в сумі 4 000 грн. від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

За таких обставин суд вважає доведеним факт видачі первісним кредитором відповідачу кредитних коштів в сумі 4 000 грн.

Також стороною відповідача всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надано суду будь-яких доказів на спростування доводів сторони позивача про використання одноразового ідентифікатору для підписання відповідного договору позики.

В цьому контексті варто звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові від 30.05.2024р. у справі №229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.

За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві заперечував факт укладання кредитних договорів та факт отримання кредитних коштів. Системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов`язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов`язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію. В той же час, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що Договір №1328334 та додаткова до нього угода підписані саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання з боку відповідача правочину на умовах, передбачених змістом Договору №1328334 від 18.04.2021р. та додаткової до нього угоди, що були укладені в електронній формі і паперова копія яких надана суду позивачем. Без отримання повідомлення на власну електронну скриньку, без здійснення входу на сайт товариства-кредитора за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, без направлення онлайн-заявки на отримання кредиту, відповідний договір позики між відповідачем та первісним кредитором не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020р. у справі № 404/502/18, від 09.09.2020р. у справі № 732/670/19, від 12.01.2021р. у справі № 524/5556/19, від 22.11.2021р. у справі № 234/7719/20, від 17.01.2022р. у справі № 234/7723/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.

Окремо суд бере до уваги, що зміст Договору №1328334 та додаткової до нього угоди фактично зводиться до погодження сторонами основних умов кредитування: сума позики (4 000 грн.), строк кредитування (30 днів, до 18.05.2021р.) та процентна ставка (1,99%). Інші умови кредитування викладені у Правилах надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», які затверджені рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (протокол №11/02/2021 від 11.02.2021р.), і які є умовами надання таким кредитором публічних послуг. Відповідні Правила є додатком до будь-якого договору позики (п. 1.3 Правил), що укладається між товариством та позичальником.

У своєму відзиві відповідач зазначав про його обізнаність з відповідними умовами кредитування (процентна ставка, строк кредитування), оскільки саме такі умови йому були запропоновані після заповнення ним заявки на отримання кредиту.

Отже, в даному випадку, враховуючи вищевикладені мотиви, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідачем було погоджено умови кредитування за Договором №1328334 та додаткової угоди до нього шляхом підписання такого договору одноразовим ідентифікатором.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.02.2026р. у справі №758/14925/23 щодо способів підтвердження цілісності та незмінюваності даних, які містяться в електронному документі, що підписаний з використанням іншого електронного підпису, ніж кваліфікований електронний підпис (КЕП) та удосконалений електронний підпис (УЕП), але відповідний висновок не є повністю релевантним до спірних правовідносин, оскільки стосується умов застосування норм процесуального права за фактичними обставинами, які є істотно відмінними від обставин даної справи.

Варто зауважити, що не можна посилатись на висновок Верховного Суду, якщо відмінність у спірних ситуаціях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду (п. 60 постанови Верховного Суду від 10.04.2025р. у справі №910/15473/23).

Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених у заявах відповідача по суті справі постановах Верховного Суду слід зауважити, що у кожній із наведених справ відповідні норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновку суду по даній справі, який ґрунтується на оцінці судом іншої сукупності наявних доказів. При цьому, суд звертає увагу на те, що обов`язковому врахуванню підлягає висновок Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, а саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстав заперечень своєї позиції .

В даному випадку, визначаючи наявність погодження сторонами умов кредитування, висновки суду обумовлені результатом оцінки сукупності наданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказів, а отже з урахуванням конкретних обставин спірних правовідносин. За таких обставин посилання сторони відповідача на постанови Верховного Суду, ухвалених за результатом розгляду справ у подібних лише за певними обставинами спірних ситуацій, є нерелевантним.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором №1328334, обумовлено дійсністю договорів факторингу №2610 від 26.10.2021р. та №030423-ФК від 03.04.2023р., а набуття позивачем права вимоги на підставі таких договорів підтверджується наданими суду копіями таких договорів, актів прийому-передачі реєстрів боржників та витягами з таких реєстрів, а також актами звірки взаєморозрахунків між фактором та клієнтом, а відтак доводи сторони відповідача про відсутність доказів набуття позивачем права вимоги до відповідача за відповідним договором є необґрунтованими.

Щодо розміру заборгованості.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами, що фактично нараховані та обчислені за період з 18.04.2021р. по 16.08.2021р. (120 днів). Натомість відповідач заперечував щодо обґрунтованості таких нарахувань, посилаючись на відсутність у позивача права нараховувати проценти за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору.

В цьому контексті суд зауважує, що за змістом умов Договору №1328334 сторони узгодили, що строк позики (строк договору) складає 30 днів, дата повернення позики - 18.05.2021р., базова процентна ставка - 1,99%.

В той же час відповідно до п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному обсязі/ несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожен день понадстрокового користування позикою, починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Отже, тлумачення умов Договору з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором процентна ставка за понадстрокове користування позикою за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування кредитом», передбаченим договором.

Арифметичний аналіз наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості відповідача по Договору №1328334 свідчить, що в межах строку дії договору, який складає 30 днів, розмір процентів за користування позикою складає 2 388 грн. (4 000 грн. * 1,99% * 30 днів). Таким чином позовна вимога про стягнення процентів, що обчислені понад строк дії кредитного договору в розмірі 7 164 грн. (9 552 грн. - 2 388 грн.), є процентами, що нараховані у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов`язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов`язань, що нарахована за період прострочення з 19.05.2021р. по 16.08.2021р.

Разом з тим, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734, в редакції, яка діяла протягом періоду часу з 29.05.2020р. до 23.12.2023р., було передбачено, що «у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.»

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Таким чином, слід виснувати, що на підставі п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734, в редакції, яка діяла протягом періоду часу з 29.05.2020р. до 23.12.2023р., споживачі на законодавчому рівні звільнені від відповідальності за прострочення виконання своїх зобов`язань за договорами про споживчий кредит в період часу з 01.03.2020р. по 30.06.2023р. і у разі допущення такого прострочення споживач звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Оскільки проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК за своєю природою мають компенсаційний характер і є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, то на такі правовідносини розповсюджується дія п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів, нарахованих позивачем поза межами строку дії Договору №1328334 не підлягають до задоволення.

В той же час, з урахуванням засад диспозитивності цивільного судочинства та змісту положень п. 2 Договору №1328334 цілком правомірними та обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, що нараховані за період з 18.04.2021р. по 18.05.2021р. (30 днів) за ставкою 1,99% на день від суми позики, тобто в межах суми 2 388 грн.

Стосовно доводів відповідача про застосування строків позовної давності, то суд звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Натомість статтею 263 ЦК унормовані положення щодо зупинення перебігу позовної давності. За змістом частини другої та третьої цієї статті перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а від дня припинення таких обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 (загальна позовна давність), 258 (спеціальна позовна давність) ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК також передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259 ЦК, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до постанов КМУ №211 від 11.03.2020р. та №651 від 27.06.2023р. на всій території України в період часу з 11.03.2020р. до 30.06.2023р. було встановлено карантин для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. на території України з 24.02.2022р. і по теперішній час діє режим воєнного стану.

Таким чином враховуючи положення ст.ст. 257, 260, 263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, доводи відповідача про необхідність обліку строків позовної давності від дня надходження позову до суду є необґрунтованими, оскільки трирічний строк позовної давності, що передує моменту звернення до суду, станом на 02.06.2025р. (момент надходження позову до суду) не пропущений.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі №1328334 та додатковій до нього угоді. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором №1328334 за ним обчислюється заборгованість в загальному розмірі 6 388 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 4 000 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 2 388 грн.

Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору №1328334 відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 6 388 грн. є обґрунтованими і правомірними, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

При цьому при вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 6 388 грн.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з витрат позивача з оплати судового збору в розмірі 2 422,20 грн. /а.с. 1/ та оплати правової допомоги в розмірі 3 500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 6 388 грн., що складає 47,14% від ціни позову, а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 1141,92 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2 422,40 грн. / 100% * 50%).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 3 500 грн.

Відповідач заперечив відповідність таких витрат критеріям співмірності та розумності.

Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: договір №01-11/24 від 01.11.2024р., укладений між адвокатом Ткаченко А.С. та ТОВ «Фінпром Маркет», за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення і бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором; витяг з Акту №12-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 30.04.2025р.; акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, що є додатком №1 до договору №01-11/24 від 01.11.2024р.; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 від 03.04.2018р.; платіжна інструкція від 30.04.2025р. на суму 399 000 грн. про оплату правової допомоги згідно акту №12-П від 30.04.2025р.; електронна довіреність позивача в підсистемі «Електронний суд» на ім`я Ткаченко Ю.О. /а.с. 49-56/.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- вивчення та наліз документів щодо боржника ОСОБА_1 - 500 грн.;

- складення та подання до суду позовної заяви - 3 000 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 3500 грн. є цілком обґрунтованою, оскільки відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.

Натомість оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності, позивачу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача слід компенсувати 47,14% витрат на правову допомогу, що відповідає сумі коштів в розмірі 1 649,90 грн.

Отже загальний сум судових витрат позивача, що підлягає компенсації за рахунок відповідача, складає 2 791,82 грн. (1 141,92 грн. + 1 649,90 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346, IBAN № НОМЕР_6 у АТ «ОТП БАНК», юридична адреса: вул. Стельмаха Михайла, буд.9А, оф.204, м. Київ) заборгованість за договором позики №1328334 від 18.04.2021р. в розмірі 6 388 грн. та 2 791,82 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 9 179 грн. 82 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 20 квітня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко