Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №641/1232/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 641/1232/26

Провадження № 2/645/2041/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Феленко Ю.В.,

за участю секретаря судових засідань – Товстої Є.А.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у судовому засіданні в залі суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник, адвокат Прядко О.О., звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб з ОСОБА_2 , зареєстрований 27.12.2023 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 3591.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що фактичного шлюбного життя позивач з відповідачем не мали, спільного господарства на час звернення до суду не ведуть, спільних дітей не мають. На момент укладення шлюбу позивачу було 79 років, та мав проблеми зі здоров`ям, пересувався на інвалідному візку. Скориставшись цим, відповідач вмовила позивача зареєструвати шлюб. Як стверджує позивач у позовній заяві, під час шлюбу ОСОБА_2 шляхом вчинення шахрайських дій, заволоділа майном позивача, про що була подана відповідна заява до правоохоронних органів. Тож позивач просить суд шлюб з відповідачем розірвати.

Також, стороною позивача подане клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

08.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить позов задовольнити та розірвати шлюб, однак не погоджується з підставами для розірвання шлюбу, зазначеними у позовній заяві, оскільки, на думку відповідача, не відповідають дійсності. При цьому зазначила, що у стосунках з відповідачем вони перебували з 2000 року, однак тільки у 2023 році прийняли спільне рішення зареєструвати шлюб. Відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки з січня 2026 року вони з позивачем припинили будь-яке спілкування, подружні відносини на даний час фактично припинені.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач заперечувала, вважала, що їх розмір у 5000,00 грн. за складання позовної заяви про розірвання шлюбу занадто завищений та не відповідає складності справи, тому просить зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1000,00 грн.

У судове засідання позивач не з`явився, від його представника надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд шлюб розірвати та стягнути судові витрати.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала заяву, зі змісту якої вбачається, що позов визнає та не заперечує проти розірвання шлюбу, та просить розглянути справу за її відсутності, врахувавши аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Від учасників провадження не надійшло заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб, зареєстрований 27.12.2023 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 3591, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.12.2023.

Неповнолітніх дітей від шлюбу не мають.

Згідно ст.51 Конституції України та ст.24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

За приписами ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.

Згідно ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

При реєстрації шлюбу відповідач прізвище не змінювала.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Приймаючи до уваги взаємне небажання сторін, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив 1331,20 грн. судового збору, що підтверджується платіжним документом про сплату.

Приймаючи до уваги визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, про що відповідачем подано відповідну заяву, 50% судового збору, сплаченого згідно квитанції про сплату у розмірі 665,60 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а 50% - поверненню позивачу з державного бюджету.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем подана заява про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 1000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності та необхідності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження обсягів понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що послуги, які надавались позивачу адвокатом зазначені в Акті №1 наданих послуг від 17.04.2026, не повною мірою відповідають критерію реальності, дійсності та необхідності.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про розірвання шлюбу для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників, справа є типовою. Адвокатом складено один процесуальний документ - позовну заяву, що не є великим за обсягом та складним за змістом, а також не потребує витрачення значного обсягу часу. У судовому засіданні адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін.

Отже, суд враховує складність даної справи, а також надані адвокатом послуги та приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним, а тому задоволенню підлягають понесені позивачем витрати на правову допомогу частково, а саме в сумі 2000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110 - 114 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 13, 76-80, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 27.12.2023 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 3591.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 , 50 відсотків сплаченого згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.519953651.1 від 06.02.2026, судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять ) грн. 60 коп. за позовом ОСОБА_1 , Слобідський районний суд м.Харкова.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Представник позивача – адвокат Прядко Олександр Олександрович, діє на підставі договору про надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2005 від 23.01.2018, адреса 61058, м. Харків, вул. Сумська, б. 49;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Ю.В. Феленко