Вирок від 20 квітня 2026 р. у справі №552/7880/22 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 552/7880/22

Провадження № 1-кп/644/368/26

21.04.2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021221180001471 від 08.12.2021 за обвинуваченням :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харків, громадянина України, який має загальну середню освіту, не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий за ч.4 ст. 407 КК України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2. ст.186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 06.12.2021 року близько 23-00 год. перебуваючи в кімнаті 104 по вулиці Біблика, будинок 1 в місті Харкові, під час конфлікту з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 побачив належні останнім мобільні телефони ТМ «Xiaomi Redmi 6A», «Xiaomi Redmi Note5» та «UMIDIGI BISON Pro», в результаті чого в нього виник раптовий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна.

ОСОБА_4 , реалізуючи свій раптово виниклий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з метою протиправного збагачення за рахунок інших осіб, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відкрито викрав належний ОСОБА_6 мобільний телефон ТМ «Xiaomi Redmi 6A» в корпусі чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , вартістю 1687,00 грн., та мобільні телефони ТМ «Xiaomi Redmi Note5» в корпусі чорного кольору, вартістю 2983,00 грн. та ТМ «UMIDIGI BISON Pro» в корпусі сірого кольору, ІМЕІ: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , вартістю 4962,00 грн. які належать ОСОБА_5 .

Після чого ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення – злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 1687,00 грн. та потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 7945,00 грн.

У судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження.

Прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, він вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого та ряд матеріалів кримінального провадження. Обвинувачений ОСОБА_4 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.

Суд заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України на місці постановив ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого, а також вивчення матеріалів кримінального провадження, які підтверджують процесуальні дії органу досудового розслідування.

Також, розпорядженням керівника апарату Індустріального районного суду м. Харкова № 91 від 11.12.2025 на підставі п. 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, в зв`язку з відставкою судді ОСОБА_7 призначено повторний автоматозований розподіл судової справи № 552/7880/22.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2025 вказане кримінальне провадження в порядку ст. 35 КПК України передано в провадження судді ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 319 КПК України, суд в судовому засіданні постановив ухвалу про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, оскільки таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд, також, сторони кримінального провадження не наполягали на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді., суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.

Отже, докази, що були дослідженні під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

Новий склад суду, також, постановив продовжити судовий розгляд за ч.3 ст.349 КПК України та допитати ще раз обвинуваченого щодо з`ясування обставин визнання ним своєї винуватості та обставин, встановлених в обвинувальному акті, а також дослідити докази, які характеризують обвинуваченого, зокрема щодо його судимостей, про які зазначено в обвинувальному акті.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у обвинувальному акті. У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся, пояснив, що дійсно засуджує свії вчинки. Зазначив, що готовий відшкодувати шкоду потерпілим, якщо є така необхідність.

Показання обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення.

Суд вважає, що в даному випадку, повністю підтверджено провину обвинуваченого в частині вчинення грабіжу, тобто відкритому викраденні чужого майна.

При цьому, суд вважає, що в ході розгляду провадження не знайшла своє підтвердження така кваліфікуюча ознака як повторність, що кваліфіковано стороною обвинувачення за частиною 2 статті 186 КК України, адже при направленні обвинувального акту до суду у 2022 році, сторона обвинувачення посилалась на те, що ОСОБА_4 був судимий 22.01.2019 року Зарічним районним судом м.Суми за ч.4 ст.407 ст. 69, також, щодо нього до суду було направлено обвинувальний акт за ч. ст.191 КК України, також щодо нього до суду направлено обвинувальний акт за ч.2 ст.186, ч.1 ст.187 КК України.

Однак, вирок суду за ч.4 ст.407 не можна вважати кваліфікуючою ознакою повторності за статтею 186 КК України у відповідності до примітки 1 до статті 185 КК України, щодо інших направлених до суду ще у 2020 році обвинувальних актів, наразі вироки за ними не ухвалені. Судом у судовому засіданні досліджувались надані прокурором докази на підтвердження обставин судимостей ОСОБА_4 і ці обставини не знайшли свого підтвердження.

Згідно з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18 (провадження № 51-1122кмо20), єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без постановлення обвинувального вироку стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого й наступних однорідних або тотожних злочинів в одному кримінальному провадженні. Таким чином, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Зі змісту вказаного висновку убачається, що діяння особи кваліфікуються за ознакою повторності без постановлення обвинувального вироку стосовно цієї особи за першим епізодом у разі, коли суд в одному кримінальному провадженні встановив доведеність вини в першому епізоді, що утворює повторність, і в наступному, який кваліфікується як повторний. З огляду на зазначене й те, що суд у кримінальному провадженні №12021221180001471 у цій справі розглядає лише один епізод, а обвинувальні вироки стосовно інших епізодів не постановлені, суд не вбачає можливим кваліфікувати скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення за частиною 2 статті 186 КК України.

Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд дійшов висновку, що події кримінального правопорушення мали місце, провину обвинуваченого повністю доведено, однак висунуте ОСОБА_4 за ч.2 ст.186 КК України обвинувачення не знайшло своє підтвердження, обвинуваченим було скоєне кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 статті 67 КК України судом не встановлено.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд визнає щире каяття обвинуваченого.

Щодо призначення покарання, суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 є осудним, скоєне правопорушення є не тяжким злочином, у відповідності до ст. 12 КК України, а також враховує характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що враховуючи обставини злочину, виправити обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігти його злочинній діяльності неможливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за частиною 1 статті 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Разом із цим, щодо розміру (строку) покарання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 186 КК України суд ураховує, що санкція цієї частини статті передбачає позбавлення волі на строк до чотирьох років.

Однак, в даному випадку суд не вважає за можливе застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України, оскільки шкода спричинена кримінальним правопорушенням не була відшкодована, що є передумовою її застосування.

Установлені у справі обставини істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не можуть бути підставою для застосування положень ст. 69 КК України, а також для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання на підставі ст. 75,76 КК України.

Отже, покарання в межах санкції статті особливої частини Крисінального кодексу України на думку суду, є необхідним та достатнім для подальшого виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою з заставою було обрано згідно з ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 18.10.2022 у справі №552/5435/22. ОСОБА_4 було звільнено з під варти 07.11.2022 в зв`язку зі сплатою застави.

Вподальшому, 19.03.2024 року ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України у іншому кримінальному провадженні та останньому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На теперішній час ОСОБА_4 перебуває в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за іншим кримінальним провадженням. Стороною обвинувачення клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не заявлялось і суд не вбачає підстав для такого обрання.

Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України «Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.

Згідно довідок про витрати у кримінальному провадженню відшкодуванню підлягають витрати на проведення: судової експертизи № СЕ-19/121-21/27580-Д від 14.12.2021 у розмірі 1372,96 грн., стягувач платежу - Держава, (код доходів - 24060300); судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/28071- ТВ від 22.12.2021 у розмірі 1029,72 грн., стягувач платежу - Держава, (код доходів - 24060300); судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-22/98- ТВ від 10.01.2022 у розмірі 686,48 грн., стягувач платежу - Держава, (код доходів - 24060300).

Долю речових доказів у кримінальному провадженні необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

У кримінальному провадженні заявлено цивільний позов позивачем ОСОБА_5 на суму 7945,00 грн., а саме у розмірі вартості мобільних телефонів, встановлену судово-товарознавчими експертизами.

Щодо заявленого цивільного позову суд зазначає таке.

Частиною другою ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14.

Як установлено судом, в цьому кримінальному провадженні належним чином доведено винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням є обґрунтованими на заявлену суму, оскільки вона підтверджена висновком експертизи, відповідачем цивільний позов визнано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.10.2022 до 07.11.2022 із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази - закупний акт від 07.12.2021 залишити в матеріалах провадження.

Цивільний позов у кримінальному провадженні задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_5 ) 7945,00 грн. у відшкодування майнової шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати на проведення судових експертиз у кримінальному провадженні №12021221180001471 у сумі 3089,16 грн.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю, ОСОБА_8 (проживає за адресою АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 52000,00 грн., внесені у якості застави за обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 18.10.2022 у справі №552/5435/22.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок ухвалено в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий суддя ОСОБА_9