Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №363/1762/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"21" квітня 2026 р. Справа № 363/1762/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Вишгородського РУП ГУНП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ст. 124 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП.

Так, зі змісту протоколу серії ЕПР1 за №607475 від 06.03.2026 року слідує, що 25.02.2026 року о 13 год. 40 хв. в с. Нові Петрівці по вул. Вишнева, поблизу буд. 17, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Mitsubishi, д/н НОМЕР_1 , перед початком руху не впевнився в безпечності, не обрав безпечного бокового інтервалу, не врахував, що рух транспортного засобу не створить перешкоду для інших учасників дорожнього руху та здійснив наїзд на калюжу, що в свою чергу призвело до забруднення одягу пішохода ОСОБА_2 , чим останньому завдано матеріальні збитки.

Так, в провину ОСОБА_1 інкримінується порушення ним п.п. 10.1, 13.1 ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 з обставинами, викладеними в протоколі категорично не погодився, пояснив, що пішохід ОСОБА_2 рухався про проїжджій частині, а він, побачивши ОСОБА_2 повністю зупинив автомобіль, коли пішохід пройшов повз нього почав рух знову та відразу відчув удар. Зупинивши транспортний засіб ОСОБА_1 вийшов з автомобіля та побачив його пошкодження, ОСОБА_2 вдарив його транспортний засіб.

ОСОБА_2 в суді пояснив, що він дійсно в зазначені в протоколі час та у вказаному місці рухався по проїжджій частині дороги, назустріч йому їхав ОСОБА_1 на автомобілі марки Mitsubishi, д/н НОМЕР_1 , побачивши – зупинився, але коли ОСОБА_2 намагався обійти транспортний засіб, послизнувся та впав, падаючи пошкодив автомобіль.

Так, вислухавши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Відповідно до ст. 1 КУпАП України, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний зокрема з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина 2 ст. 251 КУпАП наголошує, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини. Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України». Так, у відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Конституції України.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 році передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року за N23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 КУпАП (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції. Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 9 КУпАП зазначає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

При цьому, вирішуючи питання щодо винуватості та притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд має перевірити наявність обставин, що виключають притягнення особи до відповідальності.

Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Склад адміністративного правопорушення – це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони. У випадку відсутності будь-якої зі складових, то адміністративна відповідальність не наступає.

Об`єктивною стороною у випадку статті 124 КУпАП є: 1) порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху; 2) пошкодження інших транспортних засобів, майна, тощо; 3) причинно-наслідковий зв`язок між порушенням правил дорожнього руху та пошкодження інших транспортних, майна тощо.

Стаття 14 ЗУ "Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію» - поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 1.3 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306 зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Так, згідно п. 10.1 ПДР України - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Відповідно до п. 13.1 ПДР України - водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Ставлячи в провину ОСОБА_1 порушення ним п.п. 10.1, 13.1 ПДР України працівниками поліції до матеріалів справи долучено лише:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 за №607475 що складений у його присутності та підписаний останнім,

- схему місця ДТП від 25.02.2026 року,

- фотокартки з місця ДТП, а саме виключно пошкодження автомобіля,

- протокол прийняття зави про кримінальне правопорушення та іншу подію від 25.02.2026 року,

- пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

- витяг з ІПС МВС України «Армор».

Так, зі змісту письмових пояснень водія ОСОБА_1 , доданих до протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він дійсно в зазначені в протоколі час та місці здійснював рух на автомобілі по вул. Вишневій зі сторони центру у бік вул. Лісової. Назустріч йому йшов по середині дороги чоловік та дві жінки праворуч від нього. Чоловік бачив, що ОСОБА_1 їде але і далі йшов назустріч автомобілю, не зважаючи на нього. ОСОБА_3 повністю зупинився щоб чоловік зміг пройти та, коли той перейшов на праву частину дороги, ОСОБА_1 почав рух і відчув удар по задній лівій дверці свого автомобіля. Крім того ОСОБА_1 зазначає, що його швидкість не перевищувала 10-20 км/год.

Зі змісту письмових пояснень пішохода ОСОБА_2 слідує, що останній рухався по вул. Вишнева назустріч автомобілю марки Mitsubishi д/н НОМЕР_1 , який їхав швидко. Водій зупинився перед ОСОБА_2 , а коли останній намагався обійти автомобіль, водій знову почав рух, при цьому ОСОБА_2 послизнувся на снігу і впав на автомобіль, від чого і з`явилась вм`ятина на двері. Після чого водій переставив автомобіль з місця ДТП.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП - доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Частина 2 ст. 251 КУпАП вказує на те, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 62 Конституції України - обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 року за №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. cт. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року за №23-р 2010 - адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої ст. 62 Конституції України презумпції невинності.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно з яким винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Однак, Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення в даному конкретному випадку, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 року у справі за №216/5226/16-а - притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі за №536/1703/17.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Водночас, інкримінуючи ОСОБА_1 порушення п. 10.1 та 13.1 ПДР України, а також вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, до матеріалів справи не долучено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких обставин.

Зокрема, відсутні будь-які об`єктивні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 перед початком руху, перестроюванням чи зміною напрямку руху не переконався у безпечності своїх дій та створив перешкоди або небезпеку іншим учасникам дорожнього руху. Так само матеріали справи не містять доказів недотримання останнім безпечної дистанції чи інтервалу з урахуванням швидкості руху, дорожньої обстановки, стану транспортного засобу або інших істотних факторів.

Крім того, відсутні докази, які б підтверджували наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями водія та завданням шкоди майну ОСОБА_2 , що є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за ст. 124 КУпАП.

За таких обставин, висновки про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є передчасними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, як цього

Суд зазначає, що вказані та досліджені судом докази у своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом факт наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, дослідивши всі наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що наявність в діях ОСОБА_1 порушення ним п. 10.1, та п. 13.1 ПДР України, які б мали наслідком пошкодження майна ОСОБА_2 (забруднення одягу та спричинення таким чином останньому матеріальної шкоди), тобто наявність об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не доведено, а отже і доказів наявності складу всього адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, не вбачається.

В даному випадку суд приходить до висновку, що в діях особи відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1, 9, 40-1, 124, 245, 247, 251, 252, 247, 280 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі за №363/1762/26 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 КУпАП - закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області на протязі десяти днів.

Суддя О.П. Дьоміна