Вирок від 20 квітня 2026 р. у справі №294/1674/25 — Чуднівський районний суд Житомирської області

провадження № 1-кп/294/38/26

справа № 294/1674/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м Чуднів

Чуднівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ;

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025060630000182 від 15.08.2025 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Роставиця Ружинського району Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, учасника бойових дій, військовослужбовця, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

14.08.2025 приблизно о 21 год 15 хв ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Passat», peєстраційний номер AM0225HМ, рухаючись в правій полосі по автодорозі с-ще Вакуленчук - с. Пятка Житомирського району Житомирської області в напрямку с. П`ятка, на відрізку дороги с-ще Вакуленчук - с-ще Великі Коровинці Житомирського району Житомирської області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в порушення вимог п.п. 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в результаті чого допустив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення між передньою лівою кутовою частиною автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та задньою лівою боковою частиною автомобіля марки «Тoyota Hilux», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався під керуванням ОСОБА_7 у зустрічному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля марки «Toyota Hilux», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 отримав тілесне ушкодження у вигляді компресійного перелому тіла 12-го грудного хребця, що відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

ІІ. Позиція учасників судового провадження

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений та затверджений 30.09.2025.

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї винуватості, прокурор в судовому засіданні просив суд здійснювати розгляд кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

В судових дебатах прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 роки, зарахувавши у покарання строк його затримання. Витрати у кримінальному провадженні прокурор пропонував покласти на обвинуваченого, вирішивши долю речових доказів у порядку ст. 100 КПК України.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, а також правову кваліфікацію не оспорював. Крім повного визнання своєї вини обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів у частині обставин вчиненого кримінального правопорушення, так як повністю погоджується з встановленими обставинами, викладеними в обвинувальному акті.

Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 надав показання, що 14.08.2025 сів за кермо у стані алкогольного сп`яніння на прохання товариша, який попросив забрати його знайомого з залізничного вокзалу в с. Великі Коровинці, та на автодорозі в напрямку с. П`ятка не розминувся з зустрічним транспортним засобом марки «Тoyota Hilux». У той день дорога була суха, дощу не було. Після автопригоди залишився на місці ДТП, де дочекався швидку та поліцію. Щодо відшкодування шкоди з потерпілим ще не розмовляв. Вказана пригода сталася вперше, раніше до будь – якої відповідальності не притягувався, про вчинене щиро жалкує.

Суд установив, що обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті, його показання є послідовними, логічними і не викликають сумніву щодо правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, суд не вбачає.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував щодо визнання недоцільним досліджувати докази в частині обставин вчиненого кримінального правопорушення, так як його підзахисний повністю погоджується із ними. Під час судових дебатів захисник просив звернути увагу суду на те, що обвинувачений ОСОБА_4 став на захист України від російської агресії ще задовго до повномасштабного вторгнення, оскільки приймав участь в 2014 році по захисту України під час антитерористичної операції, під час якої отримав поранення. Крім того, просив врахувати його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність незворотніх негативних наслідків, відшкодування шкоди потерпілому, з урахуванням чого просив суд при визначенні міри покарання обвинуваченому застосувати положення ст. 69 КК України та призначити йому більш м`яке покарання, ніж передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, у виді штрафу.

Потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні щодо розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечував, надав суду показання, що 14.08.2025 біля 21 год вечора, коли уже темніло, однак на сухому дорожньому покритті, коли він прямував у напрямку с-ща Вакуленчук, сталася ДТП за участі обвинуваченого. Основний удар прийшовся по задньому лівому колесі його транспортного засобу. Після ДТП він звільнився з автомобіля через задні пасажирські двері, після чого із пасажиром його транспортного засобу ОСОБА_8 побіг до автомобіля обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки його транспортний засіб злетів у кювет та він не був упевнений у тому, чи живий водій. Коли ОСОБА_4 вийшов з транспортного засобу, то потерпілий помітив, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння. До приїзду швидкої допомоги обвинувачений перебував на місці ДТП. Після приїзду швидкої потерпілого та його двох пасажирів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 госпіталізували, а ОСОБА_4 відмовився їхати до лікарні та залишився на місці події. У закладі охорони здоров`я провів близько дев`яти днів. Обвинувачений відразу після ДТП пропонував йому відшкодувати шкоду, однак він відмовився, оскільки його транспортний засіб належить підприємству, а тому якби він узяв кошти, то страхова компанія мала би право відмовити у страховій виплаті.

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_6 у судових дебатах повідомив, що завдана потерпілому шкода на даний час повністю відшкодована обвинуваченим ОСОБА_4 , жодних претензій до нього в потерпілого не має, а тому він не наполягає на застосуванні до обвинуваченого реальної міри покарання, покладаючись на розсуд суду.

ІІІ. Межі судового розгляду кримінального провадження

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорював фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, потерпілого та його представника, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІV. Висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Пунктом 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021 (далі — ПДР), передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Згідно з пунктом 11.3 ПДР, на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.

Із фактичних обставин даного кримінального провадження, із сукупності тих доказів, які досліджені судом, показань обвинуваченого та потерпілого встановлено, що порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 10.1 та 11.3 ПДРстало безпосередньою причиною дорожньо – транспортної пригоди та мало суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень. За умов виконання обвинуваченим зазначених пунктів ПДР та утримання від керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_4 не допустив би виїзду транспортного засобу на зустрічну смугу руху, по якій у той момент рухався ОСОБА_7 , а останній не отримав би тілесних ушкоджень.

Отже, судом, поза розумним сумнівом, встановлено, а стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає.

V. Мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, на утриманні малолітніх чи непрацездатних осіб не має, однак має міцні соціальні зв`язки, проживаючи з дружиною та дорослими дітьми, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, дружелюбний, доброзичливий, на даний час являється військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, командиром відділення взводу охорони роти охорони, ВОС100182А, у зв`зку з виконанням військових обов`язків отримав вогнепальне осколкове поранення, у період з 23.04.2014 по 25.06.2014 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності за нетверезе водіння також не притягувався.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданої школи потерпілому ОСОБА_7 .

Частиною 2 ст. 66 КК України передбачено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 є діючим військовослужбовцем та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, суд визнає вказану обставину як таку, що також пом`якшує покарання обвинуваченому.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до статтей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, та таке, яке за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином, вчиненим з необережності, яка становить собою менш небезпечну форму вини, ніж умисел, його суспільно небезпечні наслідки у вигляді завданої матеріальної шкоди потерпілому, яка полягала у витратах на лікування, однак яка була повністю відшкодована, у зв`язку з чим потерпілий не має претензій до обвинуваченого, наявність трьох пом`якшуючих покарання обставин, відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, вказані вище, його ставлення до вчиненого.

Разом з тим, судом також враховується, що ОСОБА_11 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286-1 КК України у стані алкогольного сп`яніння, а тому той факт, що він визнав вину, відшкодував шкоду потерпілому та є діючим військовослужбовцем, жодним чином не зменшує ступеня та суспільної небезпеки вчиненого злочину аж настільки, щоб винуватому у вчиненні кримінального правопорушення було призначене покарання у виді штрафу, про яке просить захисник, оскільки таке покарання є рівнозначним покаранню, передбаченому за вчинення адміністративного правопорушення, де водій лише керує автомобілем у стані алкогольного сп`яніння без будь-яких негативних наслідків для інших учасників руху.

Крім того, оскільки дане кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, позиція потерпілого у справі щодо покарання, яке винуватий повинен понести за скоєне, під час вирішення цього питання судом не є вирішальною.

В рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, до водіїв транспортних засобів пред`являються підвищені вимоги щодо дотримання ними Правил дорожнього руху, адже порушення такими особами ПДР може призвести до травмування не лише самого водія, а й інших учасників дорожнього руху, пасажирів, пішоходів.

За таких обставин, призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, на переконання суду, суперечить інтересам суспільства, оскільки у даному випадку, окрім інтересів самого потерпілого, який зазнав шкоди, порушено публічні (суспільні) інтереси.

У зв`язку із зазначеним суд не вбачає підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень ст. 69 КК України, однак, зважаючи на три пом`якшуючі обставини, вважає за можливе призначення ОСОБА_4 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, у виді одного року позбавлення волі.

Крім того, оскільки обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, тому визначення додаткового покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим, адже лише призначення такого покарання, на думку суду, сприятиме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. При цьому, суд вважає, що таке втручання у права обвинуваченого є пропорційним, відповідає тяжкості правопорушення і не становить «особистого надмірного тягара» для нього.

Водночас, суд із врахуванням усіх обставин, що встановлені під час розгляду кримінального провадження, детальної перевірки доводів учасників судового розгляду та особи ОСОБА_4 , з огляду на необережну форму вини, поведінку останнього під час судового розгляду, який критично оцінив свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, дійшов висновку, що вказані обставини в своїй сукупності свідчать про можливість призначення обвинуваченому додаткового покарання на мінімальний строк, передбачений санкцією статті, три роки.

За приписами ч. 1 ст. 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Відтак, на підставі аналізу матеріалів справи, з урахуванням характеру вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який є діючим військовослужбовцем, суд дійшов висновку про те, що перебування ОСОБА_4 на теперішній час в місцях позбавлення волі не відповідатиме вимогам реалій сьогодення, у зв`язку з чим вважає за необхідне застосувати до нього приписи ст. 58 КК України та замінити покарання у виді позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців із відрахуваннями із суми його грошового забезпечення 20% в дохід держави.

З огляду на продовження воєнного стану в Україні, гострої необхідності держави у військовослужбовцях, саме таке покарання надасть можливість обвинуваченому продовжувати проходити військову службу та шляхом відрахування в дохід держави частини його грошового забезпечення принести більшу суспільну користь.

Визначене таким чином остаточне покарання у виді службового обмеження, на переконання суду, не потягне за собою порушення засад справедливості та виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

VI. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

На підставі ч. 2 ст.124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню судові витрати на залучення експертів в загальному розмірі 17 058 (сімнадцять тисяч п`ятдесят вісім) грн.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Чуднівського районного суду Житомирської області від 08.10.2025, на легковий автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2000 р.в., сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28.06.2023 належить ОСОБА_4 , та автомобіль марки «Toyota Hilux», 2023 р.в., зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17.04.2024 належить ДП «НВО» «ПХЗ», юридична адреса вул. Заводська, 44, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., відокремлені від транспортних засобів 2 колеса, які вилучені до ВП №2ЖРУП №1 ГУНП в Житомирській області, - необхідно скасувати з вирішенням долі речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

Вирішуючи питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили суд враховує належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування, що у сукупності з визнанням вини та щирим каяттям свідчать про помірковане та послідовне небажання обвинуваченого переховуватись від суду.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 100, 124, 337, 368-371, 373, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_4 основне покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням суми грошового забезпечення у розмірі 20 (двадцяти) відсотків в дохід держави строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_4 один день попереднього ув`язнення 15.08.2025 із розрахунку один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Після набрання вироком законної сили направити його копію командиру військової частини НОМЕР_5 для виконання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 58 КК України, під час відбування покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців засуджений не може бути підвищений за посадою у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судові витрати у кримінальному провадженні №12025060630000182 в рахунок відшкодування витрат на проведення судових експертиз в розмірі 17 058 (сімнадцять тисяч п`ятдесят вісім) грн.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, вжиті ухвалою слідчого судді Чуднівського районного суду Житомирської області від 08.10.2025, а саме арешт, накладений легковий автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2000 р.в., сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28.06.2023 належить ОСОБА_4 , та автомобіль марки «Toyota Hilux», 2023 р.в., зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17.04.2024 належить ДП «НВО» «ПХЗ», юридична адреса вул. Заводська, 44, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., відокремлені від транспортних засобів 2 колеса.

Речові докази: легковий автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2000 р.в., сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28.06.2023 належить ОСОБА_4 — повернути ОСОБА_4 ; автомобіль марки «Toyota Hilux», 2023 р.в., зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17.04.2024 належить ДП «НВО» «ПХЗ», — повернути представнику ДП «НВО» «ПХЗ», юридична адреса вул. Заводська, 44, м. Павлоград, Дніпропетровська обл; відокремлені 2 колеса – повернути законним володільцям транспортних засобів, яким вони належать.

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чуднівський районний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_12