Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №380/12878/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/12878/25 пров. № А/857/18857/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року (суддя Качур Р.П.) про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі № 380/12878/25, яке набрало законної сили, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 25.02.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 25.02.2022 по 20.05.2023, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, у 2023 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В березні 2026 року уповноважений представник позивача, звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначеного судового рішення в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду від 23.09.2025. Заяву обґрунтував тим, що постановлене на користь позивача судове рішення військовою частиною не виконано у повному обсязі та в належний спосіб.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 в задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Не погодившись із цією ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та зобов`язати відповідача подати до суду повний звіт про виконання рішення суду від 23.09.2025, із наданням детальних розрахунків та відповідних підтверджуючих документів.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про повне виконання рішення, без належної перевірки правильності розрахунків та їх відповідності судовому рішенню. Також вважає помилковими твердження суду про те, що питання премії не було предметом розгляду, оскільки рішення суду прямо стосується грошового забезпечення та інших похідних видів, тоді як премія є складовою грошового забезпечення, а тому її зміна безпосередньо впливає на виконання рішення. Крім того, суд визнав, що між сторонами виник новий спір, однак, на думку апелянта, у даному випадку має місце саме неналежне виконання судового рішення, оскільки відповідач змінив складові грошового забезпечення та зменшив результат перерахунку, що є способом уникнення повного виконання рішення суду.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою представника позивача. Апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Запропоновано учасникам справи в триденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на апеляційну скаргу.

03.04.2026 надійшов відзив, в якому представник військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки вважає оскаржувану ухвалу суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Поряд з цим, виконуючи функцію, закріплену у статті 129-1 Конституції України, суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Зокрема, відповідно до частини першої-другої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Частиною першою статті 382 КАС України унормовано, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

За правилами, передбаченими частиною першою статті 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Водночас за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення (частини перша, друга статті 382-3 КАС України).

Отже, така форма судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень-відповідача подати звіт про виконання судового рішення має на меті забезпечити виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у порядку та спосіб, встановлені судом, та відновити тим самим права, свободи або законні інтереси фізичної особи, права та інтереси юридичної особи, які були порушені суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, що і зумовило звернення до суду за захистом відповідних прав, свобод та інтересів.

Закон допускає можливість постановлення судом ухвали про відмову у задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у звіт про виконання судового рішення, але, з огляду на проаналізовані вище норми процесуального права, підставою для ухвалення такого рішення є встановлення факту виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду фактично виконано відповідачем, а позивач не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не наводились відповідні висновки.

Однак вказані висновки колегія суддів вважає передчасними.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі № 380/12878/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 25.02.2022 по 20.05.2023, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, у 2023 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Тобто обов`язок відповідача в межах ухваленого судом рішення полягає, зокрема, у здійсненні перерахунку та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 20.05.2023, у тому числі щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, які виплачувалися в цей період, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 (2481 грн) - за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2684 грн) - за період з 01.01.2023 по 20.05.2023.

У заяві про встановлення судового контролю представник позивача наголошував на тому, що на виконання рішення суду від 23.09.2025 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувала ОСОБА_1 до виплати лише 1487,90 грн. Водночас, як вбачається з наданого на адвокатський запит розрахунку грошового забезпечення, при виконанні судового рішення відповідач не застосував вищевказаних розмірів прожиткового мінімуму, чим істотно зменшив присуджені позивачу виплати.

Натомість суд першої інстанції зазначених доводів заявника не перевірив, хоча вони були слушними та підсилювалися донарахованою позивачу (невеликою) сумою грошового забезпечення, яка очевидно потребувала перевірки, в тому числі через отримання пояснень та необхідних розрахунків з боку відповідача, зокрема з огляду на період, за який позивачу мав бути проведений перерахунок грошового забезпечення (більше року) та істотність різниці між розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався відповідачем раніше для обчислення грошового забезпечення (1762,00 грн), та розміром, який мав бути застосований на виконання рішення суду (2481 грн у 2022 та 2684 грн у 2023 роках).

Крім того, колегія суддів зауважує, що рішенням від 23.09.2025 за позивачем визнано право на перерахунок як основних видів грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років), так і похідних видів грошового забезпечення, які мають щомісячний та одноразовий характер та які у спірний період отримував позивач, перебуваючи на військовій службі. Премія також належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, а тому її обчислення, яке здійснюється від посадового окладу, так само як і обчислення всіх інших похідних видів грошового забезпечення мало проводитись відповідачем з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.

Колегія суддів не може погодитися з твердженнями суду першої інстанції про те, що судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі не поширюється на розміри таких складових грошового забезпечення позивача, як щомісячні надбавки, премії тощо, а також на перевірку правомірності визначення їх розміру.

Якщо допустити, що відповідач, виконуючи судове рішення, довільно визначає відсоткові розміри вказаних виплат (всупереч тим розмірам, які фактично отримував позивач під час служби у спірний період), то це повністю нівелює ефективність судового захисту та не відповідає завданню адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що вихідні дані для перерахунку грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення повинні залишатися незмінними, оскільки спір між сторонами виник виключно через застосування відповідачем для нарахування грошового забезпечення позивача у спірний період зменшеного (заниженого) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і такий спір був вирішений на користь позивача.

Тому для висновку про повне фактичне виконання відповідачем судового рішення обов`язковим є встановлення на підставі належних й достовірних доказів факту перерахунку грошового забезпечення позивача (основних та додаткових видів) за період з 25.02.2022 по 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, без зміни відсоткового розміру похідних виплат, оскільки саме у такому відсотковому розмірі відповідні надбавки, доплати, премії вже виплачувалися позивачу під служби у зазначений період.

Самовільна зміна відповідачем відсоткового значення зазначених виплат є свідченням неналежного виконання судового рішення та способом уникнення повного виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та беручи до уваги відсутність у матеріалах справи документального підтвердження виконання рішення суду від 23.09.2025 у справі № 380/12878/25, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви представника позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання зазначеного судового рішення.

Відтак на підставі положень п. 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 підлягає скасуванню. У свою чергу, на відповідача слід покласти обов`язку подати відповідний звіт. При цьому достатнім для підготовки звіту суд вважає місячний строк.

Утім, не може бути задоволена вимог заявника про зобов`язання відповідача надати детальні розрахунки та підтверджуючі документи щодо виконання рішення суду, оскільки такий обов`язок випливає зі змісту частини другої статті 382-2 КАС України, згідно з якою до звіту суб`єкта владних повноважень додаються, зокрема, матеріали, що підтверджують виконання судового рішення. Водночас саме суб`єкт владних повноважень визначає, які саме документи підтверджують відповідну обставину і на етапі вирішення питання про зобов`язання подати звіт суд не уповноважений самостійно робити висновки про те, які саме це мають бути документи. Тому у задоволенні заяви в цій частині належить відмовити.

За правилами, передбаченими частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, оскільки судових витрат, які б підлягали розподілу за результатами апеляційного перегляду не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 317, 322, 325, 328, 382, 382-1 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 380/12878/25 скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву представника позивача про зобов`язання суб`єкта владних повноважень-відповідача подати звіт про виконання судового рішення задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України у місячний строк (до 21 травня 2026 року) подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року в адміністративній справі № 380/12878/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль