Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №140/914/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/914/26 пров. № А/857/9794/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Володимирської окружної прокуратури на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), постановлену у письмовому провадженні в м. Луцьк, у справі №140/914/26 за позовом першого заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави до Управління освіти Нововолинської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

23 січня 2026 року перший заступник керівника Володимирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся з позовом до Управління освіти Нововолинської міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у 2025 році випускникам навчальних закладів Нововолинської територіальної громади із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статтею 8 Закону України від 13 січня 2005 року №2342-IV “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (далі - Закон №2342-IV), у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку в розмірі, встановленому Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік; зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати випускникам навчальних закладів Нововолинської територіальної громади із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статтею 8 Закону №2342-IV, у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку в розмірі, встановленому Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду повернуто позивачеві позовну заяву на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України через відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Скаржник стверджує, що прокурор зобов`язаний здійснювати представницьку діяльність у сфері охорони дитинства щодо захисту інтересів держави з метою забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання розвитку дітей та захисту їхніх прав. Зазначає, що у спірних правовідносинах законодавчо визначеними "інтересами держави" є обов`язок держави щодо забезпечення дотримання соціальних гарантій незахищеної верстви населення. Цей обов`язок держава може виконати лише через уповноважений орган, яким у цій справі є відповідач. Вважає, що у позовній заяві прокурор довів та належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, зокрема, що бездіяльність відповідача завдає шкоду інтересам держави у сфері охорони дитинства, а не тільки окремо взятої людини. Крім того, зазначає, що постанова Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, на яку покликався суд першої інстанції, була прийнята за іншого суб`єктного складу, ніж у даній справі.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно частини 7 статті 160 КАС України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Як убачається з матеріалів справи, в обґрунтування позову прокурор вказав, що за інформацією, отриманою в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру” Володимирською окружною прокуратурою від Нововолинської міської ради, встановлено факт неналежного виконання Управлінням освіти Нововолинської міської ради вимог статті 8 Закону №2342-IV в частині нарахування та виплати у 2025 році одинадцятьом випускникам загальноосвітніх навчальних закладів Нововолинської міської ради, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та які вступили в інші навчальні заклади або які не навчаються: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчив 9 класів Нововолинського ліцею №3), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчила 11 класів Нововолинського ліцею №3), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчив 11 класів Нововолинського ліцею № 4 імені Тараса Шевченка), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчила 9 класів Нововолинського ліцею №5), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчила 11 класів Нововолинського ліцею №5), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчив 11 класів Нововолинського ліцею №6), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчив 9 класів Нововолинського ліцею №8), ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , дитина-сирота, закінчила 9 класів Нововолинського ліцею №9), ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчила 9 класів Грядівського ліцею), ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчив 9 класів Грядівського ліцею), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , дитина, яка позбавлена батьківського піклування, закінчила 11 класів Грядівського ліцею) одноразової грошової допомоги в розмірі 18168,00 грн кожному.

Обґрунтовуючи підстави представництва в інтересах держави, прокурор зазначив, що невиконання відповідачем вимог законодавства щодо виплати названим випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування. З огляду на основні засади державної політики у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та нездійснення уповноваженим органом відповідних функцій, у прокурора виникає право на звернення до суду із цим позовом, у якому він набуває статусу позивача з тієї причини, що відсутній орган, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом до Управління освіти Нововолинської міської ради.

Як убачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що прокурор в даному випадку фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах окремого громадянина, відтак прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та такими що ґрунтуються на фактичних обставинах, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України;

3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Перелік зазначених функцій є вичерпним та не може тлумачитись розширено, оскільки в силу вимог частини третьої статті 2 Закону № 1697-VII на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

У свою чергу, Розділом IV Закону № 1697-VII регламентовано повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, статтею 23 якого унормовано представництво інтересів громадянина або держави в суді, згідно із частиною першою якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Абзацами першим та другим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво в суді за законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший та другий частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII).

Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Так, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас, виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Підпунктом 37 пункту 5 Розділу XII Прикінцевих положень Закону № 1697-VII було внесено зміни до статті 13 Закону України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», пункт 10 якої було викладено в новій редакції:

«10) з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому закономпорядку:

звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);

вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;

ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень».

Таким чином, з урахуванням усталеної судової практики Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону №1697-VII «Про прокуратуру», стаття 53 КАС України), таке представництво реалізується в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Слід зауважити про те, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, можливість процесуального представництва прокурором в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист за правилами частини другої статті 23 Закону № 1697-VII, виникала лише у разі доведення прокурором існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, нездійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.

Так, за наслідками внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII Конституцію доповнено статтею 131-1, згідно із якою в Україні діє прокуратура, функції якої визначено в цій самій статті, зокрема пунктом 3 частини першої якої до функцій прокуратури віднесено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тобто, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як:

нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий «загальний нагляд»);

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Отже, з 30.09.2016 - дати набрання чинності наведеними змінами до Конституції України (щодо правосуддя) до повноважень прокурора з виконання покладених на прокуратуру функцій не віднесено функцію представництва інтересів громадянина, оскільки на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №340/11/23.

Конституційний Суд у рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

У постанові від 27.05.2021 у справі №520/5622/19 Верховний Суд зауважив, що вжите законодавцем словосполучення значний суспільний інтерес необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.

Повертаючись до питання наявності у прокурора повноважень на представництво в суді інтересів держави, апеляційний суд зазначає, що аналіз положень частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 340/11/23 вказала, що «інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес - це завжди інтерес окремої особи.

Так, обґрунтування пред`явленого прокурором позову в порядку представництва не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб -дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

Окрім того слід зазначити, що обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого загального нагляду (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

До того ж, судова палата у цьому судовому рішенні зазначила, що з метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом № 1697-VII передбачено посилення ролі інституту безоплатної правової допомоги шляхом внесення змін до Закону України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», за правилами якого право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають у тому числі діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

При цьому, як було зазначено вище, статтею 131-1 Основного Закону України до повноважень прокурора з виконання покладених на прокуратуру функцій не віднесено функцію представництва інтересів громадянина.

Слід зауважити, оскільки на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України, залишення у частині другій статті 23 Закону № 1697-VII норми, якою передбачено можливість прокурора здійснювати представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист, вступає у прямий конфлікт із положеннями Основного Закону України щодо функцій прокуратури.

Повертаючись до обставин даної справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів конкретних випускників навчальних закладів Нововолинської територіальної громади із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), яких за доводами прокурора незаконно позбавлено наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону №2342-IV, отже у цьому випадку прокурор фактично звертається не в інтересах держави, а в інтересах громадянина.

При цьому, як це слушно зауважив суд першої інстанції, на час звернення прокурора із позовом до суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 досягли повноліття та можуть самостійно звертатися за захистом оспорюваного чи порушеного права.

Враховуючи наведене та зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Наведене відповідає послідовній судовій практиці Верховного Суду (постанови від 27 березня 2024 року у справі №240/23133/23, від 02 жовтня 2024 року у справі №360/917/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №360/1313/23, від 28 лютого 2025 у справі №560/4462/24, від 18 вересня 2025 року у справі №320/13311/23 та ін.)

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачу, діяв у спосіб, визначений процесуальним законом.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Володимирської окружної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №140/914/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний