Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №140/1799/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/1799/25 пров. № А/857/23971/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Стецик Н.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк 14 травня 2025 року у справі № 140/1799/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

21.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 03.02.2025 №032550008271 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 09.07.1974 по 19.08.1974 та з 26.08.1974 по 04.12.1978 у Волинській обласній конторі Державного банку СРСР на посаді бухгалтера; з 25.12.1979 по 15.09.1982 у Луцькому заводі синтетичної шкіри; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтва про народження дитини НОМЕР_1 , та здійснити призначення з 04.10.2024 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.02.2025 №032550008271 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 09.07.1974 по 19.08.1974 та з 26.08.1974 по 04.12.1978 у Волинській обласній конторі Державного банку СРСР на посаді бухгалтера; з 25.12.1979 по 15.09.1982 у Луцькому заводі синтетичної шкіри; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, що викладенні у даному рішенні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що усі записи в офіційній документації за спірний період велися виключно російською мовою, оскільки такі здійснювалися ще за часів СРСР, відповідно дівоче прізвище позивачки записано російською мовою. Суд першої інстанції вказав, що окремі неточності в поданих позивачем документах або неповнота відображеної у них інформації не може бути перешкодою для реалізації особою своїх законних прав, в даному випадку - права на призначення пенсії за віком. Суд першої інстанції зазначив, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних. Суд першої інстанції вказав, що помилка у трудовій книжці позивачки щодо зазначення дати прийняття її на роботу у Луцький завод синтетичної шкіри, при наявності в матеріалах справи відповідних копій наказів про прийняття заявниці на роботу та звільнення із посади, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду її роботи з 25.12.1979 по 15.09.1982. Також суд першої інстанції вказав, що період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що не зарахувавши спірні періоди роботи та період догляду за дитиною до страхового стажу позивачки, що дає право на призначення пенсії за віком, орган Пенсійного фонду не дотримався вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», спірне у даній справі рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 03.02.2025 №032550008271 не відповідає критеріям, визначеним у статті 2 КАС України та статті 19 Конституції України, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та прийняти постанову, якою у задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що, оскільки у позивачки відсутній необхідний страховий стаж, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Скаржник вказує, що дії органу Пенсійного фонду є правомірними, такими, що відповідають чинному законодавству.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 27.01.2025 повторно звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії позивачки розглянуті ГУ ПФУ у Львівській області, рішення якого від 03.02.2025 №032550008271 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж особи становить 07 років 06 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

періоди роботи з 10.06.1974 по 19.08.1974 та з 26.08.1974 по 04.12.1978, згідно довідки від 09.12.2024 № 61-0024/92376, оскільки зазначене прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб НОМЕР_2 « ОСОБА_2 »;

період роботи з 04.12.1978 по 15.09.1982, згідно трудової книжки Б/Н від 10.07.1974, оскільки дата прийняття (04.12.1978) календарно не відповідає даті наказу про прийняття (25.12.1979);

період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_3 , оскільки в даному свідоцтві відсутній підпис відповідальної особи та печатка установи (а.с.26).

Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 03.02.2025 №032550008271 протиправним, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Пунктом 3 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що у разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII).

Згідно з частиною 1 статті 54 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом «ж» частини 2 статті 54 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до статті 63 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення закріплено пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі – Порядок №637), де також вказано, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 11 Порядку №637 встановлено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.

Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Водночас, наказом Державного комітету з питань праці та соціальних питань від 20 червня 1974 р. №162 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (далі – Інструкція №162) відповідно до пункту 2.3 якої всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Пунктом 4.1 Інструкції №162 встановлено, що у разі звільнення працівника чи службовця всі записи про роботу, нагороди та заохочення, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови ради Міністрів СРСР Про трудові книжки працівників та службовців відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що як підставу для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 10.06.1974 по 19.08.1974 та з 26.08.1974 по 04.12.1978 вказано те, що у довідці Національного банку України від 09.12.2024 № 61-0024/92376, оскільки зазначене прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб НОМЕР_2 « ОСОБА_2 ».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дівоче прізвище позивачки було записано російською мовою як « ОСОБА_2 », тоді як при видачі архівної довідки від 09.12.2024 №61-0024/92376 працівниками Національного банку України здійснено переклад наказів про прийняття та звільнення позивачки з російської мови на українську та зазначено прізвище позивачки « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_2 », а тому відсутні правові підстави для відмови в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу.

Щодо періоду роботи з 04.12.1978 по 15.09.1982, то суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з запису №6 копії трудової книжки, позивачка прийнята на роботу у Луцький завод синтетичної шкіри на посаду учня по виготовленню дрібної шкіргалантереї. При цьому як підстава прийняття на вказану посаду у трудовій книжці зазначено наказ №598 від 25.12.1979.

Надалі 16.09.1982 позивачка була переведена в центральну бухгалтерію на посаду бухгалтера (запис 8 трудової книжки), а 01.03.1983 - була звільнена з посади бухгалтера з Луцького заводу синтетичної шкіри на підставі наказу №79 від 28.02.1983 (запис №9).

Листом Комунальної установи «Луцький міський трудовий архів» від 20.11.2024 позивачу надано копію наказу №598 від 25.12.1979 про прийняття позивачки на роботу у Луцький завод синтетичної шкіри на посаду учня по виготовленню дрібної шкіргалантереї (а.с.15) та наказ №79 від 28.02.1983 року про звільнення з посади бухгалтера у Луцькому заводі синтетичної шкіри (а.с.16).

Таким чином, дата запису №6 трудової книжки позивачки (04.12.1978) дійсно не відповідає даті, що зазначена у наказі Луцького заводу синтетичної шкіри №598 від 25.12.1979. Вказана обставина не заперечується стороною позивача. Позивач просить зарахувати до свого стажу роботи період її роботи у Луцькому заводі синтетичної шкіри з 25.12.1979 по 15.09.1982.

Водночас, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з сталою та послідовною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що помилка у трудовій книжці позивачки щодо зазначення дати прийняття її на роботу у Луцький завод синтетичної шкіри, при наявності в матеріалах справи відповідних копій наказів про прийняття заявниці на роботу та звільнення із посади, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду її роботи з 25.12.1979 по 15.09.1982.

Отже період роботи позивачки у Луцький завод синтетичної шкіри з 25.12.1979 по 15.09.1982 має бути врахований до її страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку, то суд апеляційної інстанції враховує, що свідоцтво про народження дитини містить печатку та підпис відповідальної особи органів державної реєстрації актів цивільного стану, а тому ГУ ПФУ у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивачки часу догляду за дитиною до 3-х річного віку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства та приймає одне із рішень, передбачених пунктом 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів належного виконання органом Пенсійного фонду повноважень щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, а також щодо перевірки обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відсутні докази направлення відповідачами запитів, листів та здійснення інших повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу з матеріалів справи не встановлено.

Скаржник, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, тоді як на позивача не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи, є протиправною.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, щодо наявності правових підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача та повторного розгляду заяви про призначення пенсії.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 140/1799/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний