Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №240/4149/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4149/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

21 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 09.01.2025 згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2025 залишено без змін.

05 лютого 2026 року від ОСОБА_1 , через систему "Електронний суд" до Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява , у прохальній частині якої просив:

- визнати дискримінаційними дії Пенсійного фонду України та Головного управління ПФУ в Житомирській області щодо невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р по справі №240/4149/19 щодо виплати пенсії згідно ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в повному об`ємі;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Житомирській області негайно виконати рішення ЖОАС від 16.06.2025 по справі №240/4149/19 без застосування Постанови КМУ від 14.07.2025 №821;

- прийняти окрему ухвалу про порушення відповідачем законодавства щодо дискримінаційного відношення та обов`язкового виконання рішень судів, яке містить ознаки кримінального правопорушення на ст.161 та ст.382 Кримінального кодексу України та надіслати її прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 16.06.25 в адміністративній справі №240/4149/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що невиплата в повному обсязі пенсії на виконання рішень судів, які набрали законної сили після 14.07.2025 - це дискримінація як у прямій, так і в непрямій формі.

Зазначає, що Головне управління ПФУ в Житомирській області повідомило, що рішення суду від 16.06.2025 виконано, в межах покладених судом зобов`язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством і що кошти, нараховані на виконання рішення суду підлягають виплаті в межах затверджених бюджетних призначень згідно з Порядком здійснення з бюджету ПФУ видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого ПКМУ від 14.07.2025 №821.

На думку позивача, зазначеною постановою протиправно внесено зміни до пенсійного законодавства, а саме: пенсія, що була до прийняття зазначеної постанови визнається пенсією, а решту суми, визначеної згідно законодавства та рішенням суду, перерахованою пенсією за рішенням суду (яку ще назвали заборгованістю), яку не обов`язково платити в належні строки, а можна колись потім.

Зазначає, що хоча суд розглядав справу про встановлення судового контролю по цій справі, але в даному випадку позивач оскаржує конкретні дискримінаційні дії ГУ ПФУ щодо нього, порушення ст.24 Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Вказує, що предметом позову у справі №240/4149/25 є не виконання рішення суду працівниками відповідача, а його дискримінаційні дії, які призвели до цього самого невиконання.

Дискримінація на думку позивача полягає в тому, що всім чорнобильцям, які мають аналогічні судові рішення згідно ст.54 Закону №796-XII до прийняття ПКМУ №821 пенсія нараховується і виплачується в повному розмірі відповідно до рішень судів (для прикладу справи №240/30820/23, № 240/30822/23, №240/21300/24 і т.д.) Пенсійному фонду це відомо достеменно.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням позивача, зважаючи на таке.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).

Статтею 2 цього Закону обумовлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації (стаття 5).

За наведеним у статті 1 Закону № 5207-VI визначенням, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина третя статті 6 Закону № 5207-VI).

За практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів») (пункти 48 - 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Крім того згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Невиконання відповідачем або виконання у спосіб, не визначений законодавством, судових рішень, які набрали законної сили, не є безумовним свідченням наявності будь-якої форми дискримінації щодо позивача.

Посилання позивача на те, що дискримінаційні дії працівників Пенсійного фонду України порушують його права та інтереси, ґрунтується лише на його припущеннях, а доводи – свідчать про його незгоду з порядком розрахунку розміру пенсії на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2025.

З цього приводу колегія суддів вважає також необхідним звернути увагу, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 заяву ОСОБА_1 про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі №240/4149/25, - задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, протягом тридцяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень копії цієї ухвали, подати до суду звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №240/4149/25.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М.

Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.