Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №216/2500/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2500/25

провадження 2-о/216/23/26

РІШЕННЯ

іменем України

03 квітня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника адвоката Власкіної Т.А.,

представника заінтересованої особи Реутової І.Л.,

розглянувши в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи - відділу №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України,-

встановив:

Представник заявника, адвокат Власкіна Т.Я., звернулася до Центрально-Міського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви зазначила, що заявник ОСОБА_1 звернулась до відділу №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу їй паспорта громадянина України, паспорт громадянина СРСР не був своєчасно нею замінений через його втрату. Листом від 26.02.2025 відділ №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомив заявницю, що нею не доведений факт її постійного проживання на 24 серпня 1991 року на території України та відмовлено у видачі паспорта громадянина України. У зв`язку з вищевикладеними обставинами заявниця на даний час проживає на території України без паспорту та не має будь-яких інших документів, що посвідчує її особу та приналежність до громадянства України. Заявниця ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Городище Брагінського району Гомельської області Республіки Білорусь. У 1974 році вона разом зі своїми батьками переїхала до м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де проживала у АДРЕСА_1 . У місті Кривий Ріг вона навчалась у середній школі №20, а після закінчення школи 01.09.1979 вступила до середнього професійно-технічного училища №8 м. Кривого Рогу, яке закінчила у 1982 році, здобувши спеціальність токар, оператор верстатів з програмним керуванням. Документи про закінчення середньої школи у заявниці не зберіглися. Факт здобуття освіти у професійно-технічному училищі №8 у м. Кривого Рогу підтверджується копію диплому. 19 липня 1982 року заявниця влаштувалась на роботу на Завод гірничого обладнання «Комуніст» м. Кривого Рогу, де працювала на посаді оператора верстатів з ЧПУ механоелектроремонтного цеху, звідки звільнилась 19.10.1982. Трудова діяльність заявниці у м. Кривому Розі підтверджується копією трудової книжки. 18 вересня 1982 року ОСОБА_3 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_4 . Шлюб було зареєстровано Центрально-Міським відділом РАЦСу, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблений запис під №748. На даний час заявниця перебуває у даному шлюбі та проживає разом зі своїм чоловіком. 3 20 грудня 1982 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Криворізького радгоспу «Декоративні культури» на посаду робочої, де пропрацювала до 09.01.1987. 01 квітня 1988 року була прийнята на роботу у дитячий садок №100 Криворізького міського відділу народної освіти помічником вихователя, в подальшому працювала у цьому ж дитячому садку на посаді завідуючого господарством та звільнилась з дитячого садка №100 з посади помічника вихователя 01 листопада 1994 року. У заявниці з її чоловіком народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтв про народження дітей діти народились у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу, народження обох дітей зареєстровано Центрально-Міським відділом РАЦСу, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Діти заявниці здобули загальну середню освіту у середній загальноосвітній школі №28 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, що підтверджується довідками Криворізької гімназії №28 Криворізької міської ради. Син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався в період з 01.09.1990 по 20.06.2000, а донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчалась в період з 01.09.1991 по 22.06.2001. Тобто малолітня дитина - син заявниці ОСОБА_5 , станом на серпень 1991 року та листопад 1991 року безперервно навчався у середній загальноосвітній школі №28 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. В даний заклад освіти у вересні 1991 року з початком навчального року та досягненням відповідного віку (7 років) вступила і малолітня донька заявниці ОСОБА_6 , де навчалася станом на листопад 1991 року. Діти здобули повний курс середньої освіти у м. Кривому Розі. Батько та мати заявниці також проживали разом з нею у м. Кривому Розі. Батько - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно зі свідоцтва про смерть, виданого Саксаганським РАЦС м. Кривого Рогу від 28.12.1991 місце смерті батька – м. Кривий Ріг. Мати заявниці - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Кривому Розі, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28.01.2025, виданим Криворізьким відділом Державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Таким чиним вище вказані факти свідчать про те, що заявниця з моменту переїзду у 1974 році в Україну до міста Кривого Рогу постійно тут проживала станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року і проживає до теперішнього часу. Через втрату паспорта громадянина колишнього УРСР та незбереження документів, які б доводили факт постійного проживання на території України до зазначеної дати, заявниця не може отримати паспорт громадянина України і на теперішній час заявниця не має документів, що посвідчують її особу та підтверджують громадянство. ОСОБА_1 станом на 1991 рік постійно проживала у АДРЕСА_2 , що підтверджується, актом встановлення фактичного проживання, складеним за участю інших осіб, які також проживають по АДРЕСА_2 . На цей момент починаючи з 22.05.1986 по 28.08.2003 була зареєстрована за попереднім місцем проживання у АДРЕСА_3 . Зареєструвати своє місце проживання за новою адресою заявниця не змогла через втрату при переїзді свого паспорту громадянки колишнього СРСР та неотримання з цієї причини паспорту громадянина України. Громадянства іншої держави заявниця не має. Звернутися із запитом до Державної прикордонної служби для підтвердження зазначеного факту заявниця не має можливості, оскільки у неї відсутній документ, що посвідчує особу. З огляду на такі обставини заявник звернулася до суду з вказаною заявою, в якій просить встановити постійного проживання на території України на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), і на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Заявник та її представник під час розгляду справи заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити заяву.

Представник заінтересованої особи вважає, що факти, вказані у заяві не підтверджуються, тому просила відмовити у задоволенні заяви.

Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до таких висновків.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.06.1964.

Відповідно до заяви про видачу паспорта на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.06.1964 ОСОБА_3 у віці 16 років отримала паспорт громадянина УСРСР, серії НОМЕР_2 від 23.02.1982.

У 1982 році ОСОБА_9 закінчила професійно-технічне училище №8 м. Кривого Рогу, здобувши спеціальність токар, оператор верстатів з програмним керуванням, що підтверджується копією диплома від 20.07.1982.

18 вересня 1982 року ОСОБА_3 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_4 , внаслідок реєстрації шлюбу прізвище заявниці змінено на « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 18.09.1982.

З трудової книжки заявниці серії НОМЕР_4 від слідує, що 19.07.1982 заявниця працювала на заводі гірничого обладнання «Комуніст» м. Кривого Рогу, на посаді оператора верстатів з ЧПУ механоелектроремонтного цеху, звідки звільнилась 19.10.1982. 20.12.1982 заявниця була прийнята на роботу до Криворізького радгоспу «Декоративні культури» на посаду робочої, де пропрацювала до 09.01.1987. 01 квітня 1988 року була прийнята на роботу у дитячий садок №100 Криворізького міського відділу народної освіти помічником вихователя, в подальшому працювала у цьому ж дитячому садку на посаді завідуючого господарством та звільнилась з дитячого садка №100 з посади помічника вихователя 01 листопада 1994 року. Трудова діяльність заявниці у період роботи у дитячому садку також підтверджується відповіддю відділу освіти виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №14-7/1049 від 13.06.2025 та копіями наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи.

У період шлюбу з ОСОБА_4 у заявниці народились двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтв про народження дітей діти народились у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу, народження обох дітей зареєстровано Центрально-Міським відділом РАЦСу, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Діти заявниці здобули загальну середню освіту у середній загальноосвітній школі №28 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, що підтверджується довідками Криворізької гімназії №28 Криворізької міської ради. Син - ОСОБА_5 навчався в період з 01.09.1990 по 20.06.2000, а донька - ОСОБА_6 навчалась в період з 01.09.1991 по 22.06.2001.

28.11.1997 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_11 договір дарування, згідно з яким відчужила останній 3/10 частки житлового будинку, а саме кв. АДРЕСА_4 .

Згідно з випискою з домової книги, засідченої головою квартального комітету №60 виконкому Центрально-Міської районної у місті ради від 19.06.2006 ОСОБА_1 з 22.05.1986 по 28.08.2003 зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

З Акту встановлення фактичного проживання, складеного зі слів сусідів (власників будинків АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 ) від 17.03.2025 вбачається, що мешканка буд. АДРЕСА_2 – ОСОБА_1 станом на 24.08.1991 постійно проживала за вищевказаною адресою.

14.02.2025 ОСОБА_1 , 25.05.1964 звернулась до відділу №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу їй паспорта громадянина України.

Листом від 26.02.2025 відділ №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомив заявницю, що нею не доведений факт її постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України. Встановлено, що заявниця була документована паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, серії НОМЕР_5 , виданим 02.10.1982 Центрально-Міським РВВС м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, однак відсутній факт підтвердження, що станом на 24.08.1991, ОСОБА_1 дійсно була громадянином СРСР та, відповідно, рекомендовано звернутися до суду.

Поряд з цим, допитаний під час розгляду справи свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що знайома із заявницею ОСОБА_1 , близько 30 років, заявниця є дружиною її однокласника, з яким спілкувалась свідок з 1982 року. Свідок працювала медсестою у лікарні. Заявниця завжди мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , розповідала свідкові, що втратила паспорт УСРСР.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_5 , знайома із заявницею ОСОБА_1 з 1980 року, заявниця є сусідкою свідка. Про втрату заявницею паспорта зразка СРСР не знає.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що познайомився із заявницею у 1982 році, в цьому ж році й уклали шлюб. Спочатку проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , а з 1984-1985 переїхали проживати за адресою: АДРЕСА_3 . Станом на 24.08.1991 проживали у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який належав матері, а потім брату. Дружина – ОСОБА_1 з 1982 року була зареєстрована за цією адресою. Приблизно а 1986-1988 роках разом з дружиною зареєстрували місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , у 1994 році виписались з даної адреси та проживали за адресою: АДРЕСА_8 з 2007 року. Місцезнаходження паспорта дружини невідомо.

Також, свідок ОСОБА_14 пояснила, що заявниця є її матір`ю. Свідок проживала разом з матір`ю у м. Кривому Розі станом на 24.08.1991. Мати втратила паспорт зразка СРСР під час переїзду з

АДРЕСА_9 .

Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів:

- постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року;

- постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

У справі, яка розглядається представник заявника, посилаючись на положення Закону України «Про громадянство України», просила суд встановити факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 на території України як станом на 24 серпня 1991 року так і станом на 13 листопада 1991 року.

Ці факти мають значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України.

Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:

а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;

в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі №756/16751/21 (провадження № 61-5793св23).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином суд, вислухавши доводи заявники, пояснення свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до висновку, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України впродовж тривалого часу та, зокрема, станом на 24 серпня 1991 року, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та підтверджується належними та допустимими доказами, що є наслідком задоволення заяви.

При цьому, враховуючи підстави відмови заявниці у видачі паспорта громадянина України та зважаючи на зміст заявлених нею вимог про встановлення юридичних фактів, на думку суду, достатнім є встановлення факту проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року, тому заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує ч. 7 ст. 294 ЦПК України, п. 51 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати в цивільних справах», у зв`язку з чим понесені заявником судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-78, 81, 258, 263, 268, 272, 293, 294, 315 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи - відділу №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України – задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання на території України станом на час проголошення незалежності України, тобто станом на 24 серпня 1991 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки с. Городище, Брагінського району, Гомельської області, Республіки Білорусь.

У задоволенні решти вимог заяви – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- заявник: ОСОБА_1 , РНКОПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- заінтересована особа: відділ №8 у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ: 37806243, місцезнаходження: 50099, м. Кривий Ріг, вул. О. Поля, буд. 12В.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ