Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)
Дата: 20 квітня 2026 р.
Справа: №640/17798/19
Суддя: Ключкович Василь Юрійович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/17798/19 Суддя (судді) першої інстанції: Костецький Назар Володимирович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Моторс ЛТД» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2019 року на розгляд Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Моторс ЛТД» до Головного управління ДФС у м. Києві, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18 червня 2019 року №0035931406 та №0035941406.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів під час митного оформлення товару №3 за митною декларацією від 12.06.2017 року №UA500110/2017/003909, відповідачем встановлено порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 44, ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України та прийнято податкове повідомлення-рішення №0035931406 від 18.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання Товариства за платежем «компенсаційне мито» на загальну суму у розмірі 86 505,61 грн, з яких 69 204,49 грн - за податковим зобов`язанням та 17 301,12 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. Крім цього, встановлено порушення п. 190.1 ст. 190 розділу V Податкового кодексу України, та прийнято податкове повідомлення-рішення №0035941406 від 18.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання Товариства за платежем «податок на додану вартість із ввезення на територію України товарів» на загальну суму у розмірі 17 301,13 грн, з яких 13 840,90 грн - за податковим зобов`язанням та 3 460,23 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки компенсаційне мито сплачується в разі наявності одночасно двох умов: відсутності сертифікату та неможливості визначення походження товару. Письмові докази та висновки експерта у своїй сукупності підтверджують, що імпортований Товариством автомобіль походить не з російської федерації. Актом перевірки не встановлено факт подання Товариством неправдивих даних, не взято до увагу дані VIN-коду автомобіля, та документів, що підтверджують задекларовану країну походження автомобіля. Товариством надано для митного оформлення імпортованого товару усі документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які дають можливість ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні дані, що піддаються обчисленню, вказують ціну товару, яка підлягала сплаті покупцем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товару за ціною договору. Вважає, що Товариство не має обов`язку сплачувати компенсаційне мито.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 6 січня 2026 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.06.2019 №0035931406 та від 18.06.2019 №0035941406.
Суд вказав, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 2 ч. 3 ст. 44, ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України та п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.06.2019 №0035931406 та №0035941406 є протиправними та підлягають скасуванню.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі №640/17798/19; прийняти постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «Авто Моторс ЛТД»; здійснити розгляд справи за участі представника відповідача.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2026 року та від 27 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.
Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін;2) обраний позивачем спосіб захисту;3) категорію та складність справи;4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;5) кількість сторін та інших учасників справи;6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «АВТО МОТОРС ЛТД» щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів під час митного оформлення товару №3 за митною декларацією від 12.06.2017 року №UA500110/2017/003909, про що складено Акт від 30.05.2019 №532/16-15-14-06-06/40699224 (далі - Акт перевірки).
Відповідно до Акту перевірки, ТОВ «АВТО МОТОРС ЛТД» за митною декларацією від 12.06.2017 № UA500110/2017/003909, що підлягає перевірці, ввезено товар №3: «Новий легковий автомобіль, марки - TOYOTA, модель - RAV4, календарний рік виготовлення - 2017, модельний рік виготовлення - 2017, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , № шасі - нема даних, двигун - нема даних, з двигуном внутрішнього згорання з іскровим запалюванням та з кривошипно-шатунним механізмом, з робочим об`ємом циліндрів двигуна 1987 куб.см., бензин, призначений для перевезення людей, загальна кількість посад, місць, включаючи місце водія - 5, тип кузова - універсал, колісна формула 4x2. Торговельна марка: TOYOTA. Країна виробництва: JP. Виробник: Toyota Motor Corp.» Митна вартість 391 871,39 грн.
При доставці зазначеного товару на митну територію України застосовувались умови поставки згідно ІНКОТЕРМС - CIF UA Chernomorsk.
Декларантом заявлено країну походження товарів (графа 34 зазначеної митної декларації) - Японія.
ТОВ «АВТО МОТОРС ЛТД» за митною декларацією від 12.06.2017 № UA500110/2017/003909 імпортовано на митну територію України товар «Новий легковий автомобіль, марки - TOYOTA, модель - RAV4, календарний рік виготовлення - 2017, модельний рік виготовлення - 2017, ідентифікаційний номер: JTMZDREV10J102339...» (код товару згідно з УКТ ЗЕД 8703 23 19 10). За зазначеною митною декларацією митна вартість товару визначена за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) (стаття 58 Митного кодексу). Для підтвердження заявленої країни походження під час митного оформлення ТОВ «АВТО МОТОРС ЛТД» надано сертифікат про походження товару загальної форми від 07.06.2017 №PL/MF/AL 0713755.
На підставі сертифіката про походження товару загальної форми від 07.06.2017 №PL/MF/AL 0713755 ТОВ «АВТО МОТОРС ЛТД» країна походження товару визначено Японія та остаточні компенсаційні заходи шляхом справляння остаточного компенсаційного мита у розмірі 17,66 % не було застосовано, що передбачено рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 13.11.2015 № АС-344/2015/4411-06 «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації».
Перевіркою встановлено наступні порушення:
- вимог п. 2 ч. 3 ст. 44, ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України, що призвело до несплати компенсаційного мита за митною декларацією від 12.06.2017 року №UA500110/2017/003909 на загальну суму 69 204,49 грн;
- вимог п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 12.06.2017 року №UA500110/2017/003909, на загальну суму 13 840,90 грн.
Податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 18.06.2019 №0035931406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «компенсаційне мито» на загальну суму у розмірі 86 505,61 грн, з яких 69 204,49 грн - за податковим зобов`язанням та 17 301,12 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 18.06.2019 №0035941406, яким збільшено суму грошового зобов`язання Товариства за платежем «податок на додану вартість із ввезення на територію України товарів» на загальну суму у розмірі 17 301,13 грн, з яких 13 840,90 грн - за податковим зобов`язанням та 3 460,23 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
У скарзі відповідач зазначає про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч. 3 ст. 242 КАС України; судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі в їх сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування всіх обставин судової справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору, та надання неправильної правової оцінки доказам; висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.
Відповідач також зазначає, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження повноти сплати митних платежів, виходячи з того, що було надано під час розгляду справи в першій інстанції, суд дійшов до помилкового висновку щодо зазначених тверджень позивача. З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином не виконувались норми Податкового та Митного кодексів України, а саме: вимог пункту 2 частини 3 статті 44, частини 1 статті 257 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до несплати компенсаційного мита за митною декларацією від 12.06.2017 NUA500110/2017/003909, на загальну суму 69 204, 49 гривні; вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 12.06.2017 №UA500110/2017/003909, на загальну суму 13 840, 90 гривень.
На підставі наведеного відповідач висновує, що при винесенні податкових повідомлень-рішень діяв згідно з приписами частини 2 статті 2 КАС України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку таким доводам апелянта судова колегія керується наступним.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п. 16.1.4 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 38.2 статті 38 ПК України сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до ч. 1 статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Згідно з ч. 1 статті 258 МК України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.
Відповідно до ч. 8 статті 264 МК України з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
За правилами ч. 1 статті 266 МК України декларант зобов`язаний: 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; 2) на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; 3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; 4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; 5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.
Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
За правилами ч. ч. 3, 4 МК України у разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов`язково:
1) на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;
2) на товари, щодо ввезення яких в Україну застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
3) якщо це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, які підтверджують країну походження товару, не вимагаються у разі, якщо:
1) товари, що переміщуються через митний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню відповідно до цього Кодексу;
2) товари ввозяться громадянами та оподатковуються за єдиною ставкою мита відповідно до розділу XII цього Кодексу;
3) товари ввозяться на митну територію України в режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування;
4) товари переміщуються митною територією України в режимі транзиту;
5) це передбачено міжнародним договором, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України;
6) через митний кордон України переміщуються зразки флори, фауни, ґрунтів, каміння тощо для наукових досліджень, відібрані на об`єктах України, які розташовані в полярних регіонах або на островах у нейтральних водах Світового океану, що знаходяться у сфері наукових інтересів України.
Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що у провадженні П`ятого апеляційного адміністративного суду перебувала справа №521/13262/19 за апеляційною скаргою Гетманчука Миколи Михайловича (керівник ТОВ «Авто Моторс ЛТД») на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС України про скасування постанови у справі про порушення митних правил.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №521/13262/19 скасовано постанову Одеської митниці ДФС у справі про порушення митних правил №0843/50000/19 від 01 серпня 2019 року, прийняту щодо ОСОБА_1 .
У вказаній справі суд апеляційної інстанції встановив, що 12.06.2017 в Одеській митниці ДФС було оформлено МД ІМ40ДЕ № UA500110/2017/003909 на вантаж нові автомобілі легкові…. у кількості 3 шт., що надійшов від фірми-відправника OKSh Trading LLP (Великобританія) з Грузії в адресу одержувача ТОВ «АВТО МОТРОС ЛТД».
При митному оформленні вказаної МД на товар № 3 Новий легковий автомобіль, марки TOYOTA, модель - RAV4, календарний рік виготовлення - 2017, модельний рік виготовлення - 2017, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , № шасі - немає даних, двигун - немає даних, з двигуном внутрішнього згорання з іскровим запалюванням та з кривошипно-шатунним механізмом, з робочим об`ємом циліндрів двигуна 1987 куб. см, бензин., призначений для перевезення людей, загальна кількість посад. місць, включаючи місце водія - 5, тип кузова - універсал надавався сертифікат про походження товару загальної форми № PL/MF/AL 0713755 від 07.06.2017 року, виданий уповноваженим органом Польщі.
У вищевказаній постанові П`ятий апеляційний адміністративний суд зробив наступні висновки:
- на момент митного оформлення товару, у тому числі, з метою підтвердження правомірності заявленої митної вартості товару, позивачем подано сертифікат походження товару, виданий відправником (продавцем) вказаного товару;
- саме сертифікат про походження від 07.06.2017 р. №PL/MF/AL 0713755, який видавався компетентним органом, в розумінні ст.ст.73-74 КАС України, є належним і допустимим доказом на підтвердження країни походження відповідного товару;
- контролюючим органом під час перевірки не встановлена невідповідність (недійсність) вказаного документа, у тому числі тієї обставини, що сертифікат не видавався на підставі сертифікату компетентного органу у країні походження товару;
- необґрунтованим також залишається застосування відповідачем до спірних правовідносин Рішення міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі №АС-344/2015/4411-06 від 13.11.2015 року «Про застосування остаточних компенсаційних заходів щодо імпорту в Україну легкових автомобілів походженням з Російської Федерації»;
- факт прибуття автомобілів (товару) з порту завантаження Батумі - у порт розвантаження - Чорноморськ, підтверджується коносаментом, який є в матеріалах справи;
- в матеріалах справи міститься лист VI Митного відділу в м. Варшаві № 441040-403.11.2019.SD.1405 від 08.04.2019 р., відповідно до якого митний відділ підтверджує факт легалізації сертифікату походження № РL./ МF /AL 0713755 від 07.06.2017 року для транспортного засобу марки ТОУОТА, модель - RAV4, календарний рік виготовлення - 2017, модельний рік виготовлення 2017, ідентифікаційний номер: JTMZDREV10J102339.
Також, наявний в матеріалах справи інвойс (комерційний рахунок) містить інформацію про країну походження автомобілів - Японія;
- факт подання позивачем до митного органу недостовірних документів, недостовірної інформації або приховування будь-якої інформації щодо країни походження спростовується матеріалами справи, зокрема, сертифікатом про походження № РІ./МF/AL 0713755 від 07.06.2017 року, коносаментом, інвойсом (комерційним розрахунком), висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 5573/04 від 04.04.2019 р. судового експерта Рашкевич О.А., листом VI Митного відділу в м. Варшаві № 441040-403.12.2019.SD.1405 від 08.04.2019 року, листом офіційного дилеру Тойота в Грузії від 06.08.2019 року, тощо.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наведене свідчить про те, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 2 ч. 3 статті 44, ч. 1 статті 257 Митного кодексу України та п. 190.1 статті 190 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.06.2019 №0035931406 та №0035941406 - протиправними.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції в його оскаржуваних частинах.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 січня 2026 року у справі № 640/17798/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua