Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №420/33847/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33847/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,

повний текст судового рішення

складено 08.12.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 420/33847/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 16.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, - у період з 01.01.2020 до 31.12.2020; розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, - у період з 01.01.2021 до 31.12.2021; розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, - у період з 01.01.2022 до 16.07.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2020 року, - за 2020 рік; розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, - за 2021 рік; розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, - за 2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у повному обсязі грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 16.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2020-2022 роки, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у повному обсязі грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 16.07.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду, ухваленого за результатами розгляду цієї справи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року суд задовольнив частково адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із 29.01.2020 по 16.07.2022, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 16.07.2022, у тому числі нарахованих за цей період грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Так, на обґрунтування незгоди апелянт вказав, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні його вимог в частині перерахунку грошового забезпечення у період з 01.01.2020 по 28.01.2020, адже застосування нормативно-правового акта, який не відповідає Конституції та законам України, є неприпустимим, порушує принцип верховенства права та призводить до безпідставного обмеження права позивача. Поряд з цим, апелянт вказав, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні його вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, адже наявність факту невиплати позивачу сум, пов`язаних з грошовим забезпеченням, визначає право позивача на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати.

Щодо встановлення судового контролю, апелянт вказав, що приписи Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають право суду на встановлення судового контролю, а покладають на нього відповідний обов`язок у даній категорії справ за наявності відповідної ініціативи з боку позивача.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, адже такий дохід ще не був виплачений на користь апелянта, а тому зазначені вимоги є передчасними. Щодо встановлення судового контролю, відповідач зазначив, що апелянтом не наведено ніяких підстав та достатніх обставин та не надано доказів, які підтверджують необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по цій справі, а сама справа не відноситься до категорії адміністративних справ, відносно яких за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень подати звіт.

З огляду на вказане, відповідач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі № 420/33847/25 в частині відмови нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та відмови у встановленні судового контролю – без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 04.05.2006 по 16.07.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.07.2022 № 179, ОСОБА_1 з 16.07.2022 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 .

На звернення позивача, листом № 833/2289 від 28.08.2025 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу, що у 2020-2022 роках Міністерству оборони України виділялися асигнування, які забезпечували виплату грошового забезпечення військовослужбовців, в тому числі посадових окладів та окладів за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року – 1762 грн. Скасування в судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, так як зазначене скасування не може слугувати підставою для перерахунку розміру грошового забезпечення. За наведеного, у позивача не виникало право на проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по 16 липня 2022 року; проведення перерахунку та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з 01 січня 2020 року по 16 липня 2022 року; проведення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення з 01 січня 2020 року по 16 липня 2022 року.

Позивач, вважаючи, що грошове забезпечення йому виплачене не в повному обсязі, звернувся до суду з даним позовом.

Частково відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що саме з 29.01.2020 — дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 — діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачає нарахування та виплату грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд вказав, що основною умовою для виплати компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. З іншого боку, законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості за доходом, тобто і компенсація, і виплата заборгованості за доходом провадяться в одному місяці. Проте відповідачем не здійснено виплату спірної заборгованості позивачу, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки суд не може надавати правову оцінку майбутньому та лише можливому порушенню прав позивача у цій частині.

Поряд із цим, місцевий суд вказав, що встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду та може мати місце за наявності обґрунтованих доводів і підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у справі. При цьому, відмовляючи у встановленні судового контролю, суд не вбачав підстав для застосування заходів, передбачених статтею 382 КАС України, оскільки в ході розгляду справи не встановлено, а позивачем не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження факту ймовірного ухилення відповідача від виконання цього рішення.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

За первинною редакцією пункту 4 Постанови № 704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Водночас, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

У той же час судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704 та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного слідує, що саме з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Таким чином, саме з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

Відтак з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується, що саме з 29.01.2020, а не 01.01.2020 має бути перераховане грошове забезпечення позивача.

Щодо компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог, адже основна сума заборгованості ще не виплачена позивачу. При цьому закон зобов`язує, зокрема, роботодавця виплатити компенсацію втрати частини доходів саме в тому ж місяці, що й суму заборгованості.

Щодо вимоги позивача встановити судовий контроль, колегія суддів зазначає наступне.

Так, статтею 381-1 КАС України визначено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Статтею 382 КАС України визначено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, на переконання колегії суддів, саме у вказаних категоріях справ (з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг) застосування судового контролю є обов`язком суду за умови надходження письмової заяви заявника.

Водночас, вказаний перелік не містить обов`язку суду встановлювати судовий контроль у справах, предметом яких є перерахунок грошового забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даних правовідносинах, суд наділений дискрецією при вирішенні вказаного питання.

При цьому, місцевий суд вірно зазначив, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження факту ймовірного ухиляння відповідача від виконання цього рішення.

Отже, на думку колегії суддів висновок суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 420/33847/25, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 420/33847/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко