Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №160/34835/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34835/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року (суддя Боженко Н.В.) в справі № 160/34835/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправним рішення № 046750006357 від 06 жовтня 2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком та зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи в колгоспі з 01 квітня 1989 року по 31 грудня 1991 року та періоду ведення підприємницької діяльності з 29 грудня 1995 року по 31 грудня 2003 року;

зобов`язання призначити і виплачувати їй пенсію з моменту досягнення пенсійного віку, починаючи з 01 вересня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.10.2025 року №046750006357, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 01.04.1989 року по 31.12.1991 року, а також період здійснення підприємницької діяльності з 29.12.1995 року по 31.12.2003 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.09.2025 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянтом приведено нормативно-правові акти, які регулюють правила заповнення трудових книжок, а також питання підтвердження страхового стажу.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням відповідача від 06.10.2025 року №046750006357 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Зокрема, вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі через відсутність інформації про відпрацьовані трудодні, а також період здійснення підприємницької діяльності, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату внесків. Страховий стаж заявника становить: 22 роки 06 місяців 19 днів, страховий стаж для визначення права на пенсію становить 25 років 09 місяців 28 днів.

В матеріалах справи наявна копія трудової книжки колгоспника позивача від 01.04.1989 року НОМЕР_1 , згідно з якою позивач в спірний період працювала в колгоспі. Відомості про нормативи та відпрацьовані трудодні відсутні.

Врахувавши, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, а також те, що саме відповідачем виокремлено спірний період саме такої тривалості, а зауваження до документального періоду роботи позивача в колгоспі в цей період відсутні, оскільки зауваження стосувалося виключно кількості трудоднів, недоведеність відповідачем, що позивач як член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, суд першої інстанції вважав протиправним незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у колгоспі з 01 квітня 1989 року по 31 грудня 1991 року.

Стосовно періоду ведення підприємницької діяльності суд першої інстанції вказав, що згідно з листом Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області від 18.09.2025 року №81474/6/04-36-24-13-13 позивач з 29.12.1995 року по теперішній час перебуває на податковому обліку, з 01.01.2012 року по теперішній час підприємницьку діяльність здійснює із застосуванням спрощеної системи оподаткування (ІІ група, ставка 10 відсотків), повідомлено, що документи не збереглися і відсутня можливість надати інформацію щодо системи оподаткування по позивачу.

Відповідно до виписки з ЄДРЮОФОПГО позивач зареєстрована 29.12.1995 року як фізична особа-підприємець, наявне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності позивача від 29.12.1995 року №63600586.

Оскільки законодавцем передбачена можливість зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 29.12.1995 по 31.12.2003 року на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції врахував, що відповідач визнав за позивачем 22 роки 06 місяці 19 днів страхового стажу, на виконання рішення суду в даній справі додатково зараховується понад 10 років страхового стажу, тому позивач відповідає умовам для призначення пенсії за віком (наявність 32 років страхового стажу).

Суд першої інстанції вважав, що позивач має право на призначення пенсії з більш ранньої дати, однак лише з 02.09.2025 року, а не 01.09.2025 року, як просила позивач, тому задовольнив позовні вимоги частково.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29 вересня 2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 06 жовтня 2025 року №04675000635 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 01 квітня 1989 року по 31 грудня 1991 року через відсутність інформації про відпрацьовані трудодні та період здійснення підприємницької діяльності з 29 грудня 1995 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату внесків.

Страховий стаж заявника становить 22 роки 06 місяців 19 днів, страховий стаж для визначення права на пенсію становить 25 років 09 місяців 28 днів.

Спірним в цій справі є питання правомірності незарахування до страхового стажу певних періодів роботи у колгоспі та ведення підприємницької діяльності, а також питання наявності підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами першою та другою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21 квітня 1975 року «Про трудові книжки колгоспників» (далі - постанова №310) встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу (пункт 2).

До трудової книжки колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (пункт 5 постанови №310).

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі – Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Трудова книжка колгоспника заповнена не у повній відповідності до вимог приведених вище нормативно-правових актів, а саме трудова книжка не містить інформації про кількість відроблених людиноднів за рік, встановлений мінімум трудоднів або людиноднів за рік, нараховану заробітну плату.

За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, якщо й трудова книжка позивача має певні недоліки, то у будь-якому випадку право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Доводи відповідача в цій частині зводяться до відсутності підстав для зарахування періодів роботи, зазначених у трудовій книжці колгоспника, та спростовані приведеними вище висновками суду.

Наступним спірним питанням є незарахування до страхового стажу періодів підприємницької діяльності з 29 грудня 1995 року по 31 грудня 2003 року.

Підставою незарахування до страхового стажу зазначеного періоду провадження позивачем підприємницької діяльності є відсутність інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків.

Пунктом а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

За нормами пункту 3-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом першим підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (в редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1, далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу)

Абзацом четвертим підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 установлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2018 року у справі №643/20104/15-а.

Отже, до страхового стажу включаються періоди здійснення особою підприємницької діяльності за умови підтвердження сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому до страхового стажу зараховуються періоди здійснення підприємницької діяльності:

до 01 травня 1993 року - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування;

з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).

Позивачем на підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності для цілей зарахування цього періоду до страхового стажу подано органу Пенсійного фонду свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 29 грудня 1995 року №63600586, яким підтверджено статус позивача як суб`єкта підприємницької діяльності.

Отже, з огляду на приведені вище обставини, до страхового стажу має бути зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 29 грудня 1995 року по 31 грудня 2003 року як такий, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи.

За таких обставин суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав відсутності страхового стажу та незарахування наведених вище періодів до страхового стажу.

Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача – зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Частинами третьою - четвертою статті 245 КАС України установлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судом установлено, що відповідачем визнано страховий стаж позивача у розмірі 22 роки 06 місяці 19 днів.

Відповідач на виконання судового рішення в цій справі має зарахувати до страхового стажу позивача період, який загалом становить більше ніж 10 років.

Відповідно, страховий стаж позивача буде складати понад 32 роки, що відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком.

Отже, в розглядуваному випадку відсутні підстави вважати, що повноваження органу Пенсійного фонду у питанні призначення пенсії є дискреційними, позаяк для прийняття рішення на користь позивача виконано усі умови, визначені законом, й прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за віком не передбачає право відповідача діяти на власний розсуд.

Тому суд погоджує обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача - зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Стосовно питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Позивач на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції посилається на договір про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року, акт виконаних робіт від 20 березня 2026 року.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року погоджено надання позивачу правничої допомоги в усіх судових інстанціях.

Відповідно до акту виконаних робіт від 20 березня 2026 року адвокатом позивачу надані наступні послуги: опрацювання матеріалів апеляційної скарги, законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні правовідносини з подібних питань, вартістю 2000 грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу та подання її до суду вартістю 5000 грн; додаткові витрати по справ на поштову кореспонденцію, транспортні послуги та канцелярське забезпечення - 500 грн; контроль розгляду справи та отримання рішення суду, написання додаткових супроводжуючих заяв по справі - 500 грн; гонорар за супровід справи - 2000 грн, загалом на суму 10000 грн.

У акті вказано, що визначена сторонами сума за отримані послуги підлягає сплаті клієнтом протягом 120 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду про розгляд заяви щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу по справі 160/34835/25 у розмірі суми, яка буде задоволена зазначеним судовим рішенням.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).

За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частин третьої – п`ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/73 9/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яку необхідно стягнути на користь позивача, суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, а саме, що фактично правнича допомога під час апеляційного перегляду справи полягала у підготовки відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (10 000,00 грн) не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що розмір гонорару, визначений замовленнями (10000 грн), не може бути визнаний розумним і необхідним, такий розмір є явно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача.

Верховним Судом в постанові від 28 грудня 2020 року в справі № 640/18402/19 вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В розглядуваному випадку, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності розміру таких послуг, фінансовий стан позивача та відповідача - суб`єкта владних повноважень, який є бюджетною установою, суд доходить до висновку, що співмірною зі складністю справи, обсягом наданих позивачу адвокатом послуг, ціною позову, значенням справи для позивача, є сума правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в справі № 160/34835/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в справі № 160/34835/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 20 квітня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко