Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №520/32375/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 р. Справа № 520/32375/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 18.02.2026 (суддя Борисенко О.О., вул. Полтавський Шлях, 45, м. Харків, 61052 ) по справі № 520/32375/25

за позовом ОСОБА_1

до поліцейського офіцера громади Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 в Харківській області Пащенка Романа Андрійовича , Головного управління Національної поліції в Харківській області

про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до поліцейського офіцера громади Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 в Харківській області Пащенка Романа Андрійовича, Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив відкрити провадження по справі та прийняти справу до розгляду; розглядати справу за участі сторін – ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ; признати дії і бездіяльність посадових осіб Відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області, які неналежним чином не контролювали службову діяльність поліцейського Пащенка Р.А. незаконними, якими були порушені права і інтереси позивача; признати протокол і постанову про адміністративне правопорушення від 10.06.2025, яке склав поліцейський Пащенко Р.А. у відношенні позивача недійсним і відмінити їх, оскільки вони складені з порушенням закону і прав позивача; за результатами розгляду позовної заяви зробити висновки, направити їх сторонам.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24.06.2026 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області про визнання незаконними і недійсними дії посадових осіб – передано на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області (вул. Дніпровська, буд.211,м. Мерефа,Харківський р-н, Харківська обл.,62472) про визнання незаконними і недійсними дії посадових осіб.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області (вул. Дніпровська, буд.211,м. Мерефа, Харківський р-н, Харківська обл.,62472) про визнання незаконними і недійсними дії посадових осіб передати на розгляд до Новобаварський районний суд м. Харкова.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 28.10.2025 передано на розгляд Харківському окружному адміністративному суду за предметною підсудністю матеріали справи № 635/4741/25 (провадження № 2-а/639/217/25) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області про визнання незаконними і недійсними дії посадових осіб.

01.12.2025 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовні вимоги ОСОБА_1 роз`єднані в самостійні провадження; та позовні вимоги: визнати, що 10.06.2025 року поліцейський Пащенко Роман Андрійович при складанні постанови №ЕНА/4936951 від 10.06.2025 року про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про порушення правил дорожнього руху, допустив порушення закону і допустив порушення законних прав і інтересів ОСОБА_1 ; скасувати постанову №ЕНА/4936951 від 10.06.2025 року про адміністративне правопорушення від 10.06.2025, яку склав поліцейський Пащенко Р.А. щодо ОСОБА_1 – виділені в окреме провадження і передані на розгляд до Новобаварського районного суду міста Харкова (а.с.53-55).

Рішенням Новобаварського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем на вказане рішення суду подано апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом не надано належної оцінки доводам позивача про те, що доказів про вчинення правопорушення позивачем п. 8.7.3 «ґ» суду не надано. Вказує, що 10.06.2025 в період з 10:15 до 11:30 не керував траспотрним засобом, та знаходився у с. Ржавець, де оглядав земельну ділянку.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.06.2025 поліцейським Відділу № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції Пащенком Р.А. складено постанову серії ЕНА № 4936951, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн.

Згідно постанови, 10.06.2025 об 11:22:53 у с. Високий на вул. Ощепкова водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21073» р.н. НОМЕР_1 , здійснив рух на заборонний сигнал світлофору (червоний) на перехресті вул. Ощепкова у напрямку ліворуч на вул. Ржавецька, чим порушив вимоги п.8.7.3.е ПДР – порушення проїзду на заборонний червоний сигнал або миготливий, або два червоних миготливих

Позивач не погодившись з постановою, вважаючи її протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку про доведеність відповідачем наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.122 КУпАП.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне.

Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР України) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У розділі 8 ПДР України викладені приписи регулювання дорожнього руху.

Відповідно до пункту 8.7.3 «ґ» - жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

Відповідальність за проїзд на заборонний сигнал світлофора встановлена частиною 2 статті 122 КУпАП.

В даній справі предметом спору є доведення з боку відповідача належними та допустимими доказами допущення позивачем порушення правил дорожнього руху, а саме, проїзд транспортного засобу на жовтий сигнал світлофору під час керування позивачем «ВАЗ 21073» р.н. НОМЕР_1 , без додержання знаку відповідно п. 8.7.3 «ґ» ПДР України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем до відзиву на позовну заяву надано докази адміністративного правопорушення, а саме відеофайли : 12.17.56 1, 12.17.56.

Як вбачається з наданого відеозапису 12.17.56 (Фіксація правопорушення) у момент виявлення правопорушення транспортний засіб, який за твердженням відповідача належить ОСОБА_1 рухався по перпендикулярній дорозі по відношенню до службового автомобіля наряду поліції. Проте відеозапис фіксує момент проїзду перехрестя автомобілем, проте момент на який саме сигнал світлофора вчинено рух на відоезаписі відсутній.

З аналізу відеозапису 12.17.56 1 (стаціонарна камера) вбачається зафіксований рух транспортного засобу темного кольору на регульованому перехресті, однак не видно ані марки автомобіля, ані державного номерного знаку. Вказаний відеозапис також не містить відеофіксації того, що транспортний засіб здійснив рух на заборонний сигнал світлофору.

Крім того, жодних доказів того, що зміна кольору сигналу світлофора на вказаному перехресті відбувається синхронно (схема перемикань світлофору, звіт про роботу світлофору, довідка Центру організації руху тощо) відповідачем також надано не було.

Оглянутим відео підтверджено, що під час переслідування транспортного засобу, який вчинив порушення Правил дорожнього руху, зазначений автомобіль на певному відрізку часу зникає з поля зору екіпажу поліції. Через втрату візуального контакту та неможливості ідентифікації державного реєстраційного номера транспортного засобу з відеозапису, відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували, що саме транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 вчинив порушення п. 8.7.3.е ПДР .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Тобто в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Також Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17 зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень трактуються на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.

Таким чином, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем в порушення вимог статті 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення на підставі ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем прийнята за відсутності належних доказів, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню повністю, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Також позивач просив визнати, що 10.06.2025 року поліцейський Пащенко Роман Андрійович при складанні постанови №ЕНА/4936951 від 10.06.2025 року про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про порушення правил дорожнього руху, допустив порушення закону і допустив порушення законних прав і інтересів ОСОБА_1

Колегія суддів зауважує, що виходячи зі змісту позовної заяви, незаконність дій відповідача ОСОБА_1 фактично пов`язує з протиправністю винесеної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних положень закону, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку встановлення порушень, поліцейським приймається постанова у справі про адміністративне правопорушення і саме така постанова має безпосередній вплив на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи, відносно якої складено постанову. У разі судового оскарження постанови при вирішенні спору судом підлягають оцінці і підстави притягнення до адміністративної відповідальності, а також проводиться перевірка доведеності факту вчинення адміністративного правопорушення.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для позивача є постанова у справі про адміністративне правопорушення від 10.06.2025 (акт індивідуальної дії), прийнята в результаті таких дій.

Постанова про адміністративне правопорушення була оскаржена позивачем до суду, та за наслідками судового розгляду підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, за наявності у відповідача встановленого законом права на розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, колегія суддів вважає, що належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є саме скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково

Рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 18.02.2026 по справі № 520/32375/25 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії № ЕНА 4936951 від 10.06.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП закрити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Катунов

Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко