Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №480/4541/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 р. Справа № 480/4541/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька) у справі №480/4541/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Білопілля )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині постановки на військовий облік ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 із військового обліку.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_2 , якості співвідповідача.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати таке рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядок №560 від 16.05.2024 регулюють питання взяття на військовий облік та мобілізації на майбутнє і не містять перехідного положення про те, що особи, які вже були правомірно виключені з обліку до 18.05.2024 року, підлягають "поновленню" на такому обліку.

Зазначає, що позивач був виключений з військового обліку у 2017 році, а тому це означає повне припинення його статусу військовозобов`язаного.

Посилається в обґрунтування своїх вимог на правові позиції Верховного Суду.

Вважає, що відповідачі не мали правових підстав внесення позивача до реєстру "Оберіг" зі статусом військовозобов`язаного, а тому таке внесення є протиправним.

Відповідачі не подали відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач 16.11.2017 був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно п.п.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.8 зворотній бік).

Згідно даних військово-облікового документа ОСОБА_1 , який сформований 13.05.2025 в мобільному застосунку Міністерства оборони України Резерв+, позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та є порушником правил військового обліку (а.с.6).

Представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Сумській області з адвокатським запитом щодо отримання інформації про підстави оголошення в розшук ОСОБА_1 (а.с.13).

Головне управління Національної поліції в Сумській області листом від 19.05.2025 №55/Г-171аз повідомило позивача, що згідно статистичних даних ІКС "Інформаційний портал Національної поліції України (система ІПН) 07.05.2025 відомості щодо нього внесено, як щодо особи, яка порушила законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) через Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг", а тому необхідним є звернутися йому до цього Відділу для з`ясування відповідних обставин (а.с.15).

13.05.2025 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо надання інформації про підстави взяття на військовий облік ОСОБА_1 , як виключеного з обліку.

Листом від 20.05.2025 №2/2076 відповідачем повідомлено позивача, що оскільки в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних і резервістів були відсутні дані про зняття його з військового обліку військовозобов`язаних, він був внесений до вказаного реєстру за місцем реєстрації (проживання), що є територією підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (Білопілля) (а.с.16, зворотний бік арк.).

Позивач, вважаючи, що відповідачем ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )) допущено протиправні дії в частині постановки позивача на військовий облік, звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав у відповідача для виключення позивача з військового обліку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з п. 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та триває станом на дату розгляду справи.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, строк якої неодноразово продовжувалася та діє на час розгляду справи.

Згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Положеннями п.11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

У розумінні ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Так, ч.7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.3-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII).

Приписами ст.37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Судом встановлено, що позивач 16.07.2017 виключений ІНФОРМАЦІЯ_4 з військового обліку військовозобов`язаних згідно п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ ( як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину) , що підтверджується відповідною відміткою в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з тим, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року (далі по тексту - Закон № 3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін.

За змістом ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Отже, з 18.05.2024 року редакція ст.37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим, перебування особи на військовому обліку не є відповідальністю особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.

В даному випадку відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону №2232-XII.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів також враховує рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019, згідно з яким за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16, у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа).

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Разом з тим, правова визначеність, як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Відтак, з наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку, у зв`язку з чим в уповноважених органів, зокрема у відповідача, виник обов`язок щодо взяття даної категорії осіб на військовий облік.

Отже, колегія суддів вважає, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач правомірно взяв на облік позивача, і, як правильно зазначив суд першої інстанції, у відповідача були відсутні правові підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних.

Доводи апелянта про виключення позивача з військового обліку в 2017 році, припинення його статусу, як військовозобов`язаного, та як наслідок, відсутність у відповідачів підстав внесення позивача до реєстру "Оберіг" зі статусом військовозобов`язаного, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду.

Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 11.03.2021 у справі №640/23179/19 та від 21.05.2025 року у справі №280/2880/24, суд не враховує , оскільки обставини спірних правовідносин у даній справі та у справах, що переглядалися судом касаційної інстанції є відмінними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права та правомірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

З урахуванням вимог ст.139 КАС України, а також того, що наслідками апеляційного перегляду даної справи скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

Відтак, вимоги апеляційної скарги щодо здійснення розподілу судових витрат та стягнення на користь позивача понесені витрати (сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №480/4541/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц