Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №520/29719/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 р. Справа № 520/29719/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Садова М.І.) від 10.12.2025 по справі № 520/29719/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому (з урахуванням уточнених вимог) просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з військового обліку ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у клопотанні позивача про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами - відмовлено.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог 2, 3 та 4, а саме - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 (вимога 2); - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 (вимога 3), - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (вимога 4) - повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно визначив початок перебігу строку з дати видання наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, не з`ясувавши та не встановивши моменту фактичної обізнаності позивача. Вказує, що він не був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 чи військової частини НОМЕР_1 , не отримував та не підписував наказу про мобілізацію, а тому не міг об`єктивно знати про призов на військову службу.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог суду, 02.12.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків. Заява вмотивована тим, що пропуск строку стався через відсутність інформації про номер і дату наказу про мобілізацію, а також через інші обставини, зокрема отримання відповіді на адвокатський запит лише 27.08.2025 та подальше отримання відомостей від ІНФОРМАЦІЯ_5 18.09.2025. Позивач вважає причини пропуску поважними та просить поновити строк для звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 залишено без задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску строку (відсутність інформації про номер і дату наказу про мобілізацію, отримання відповідей на запити у серпні та вересні 2025 року) не можуть бути визнані поважними. Позивач, будучи призваним 14.07.2025 та зарахований до військової частини, повинен був дізнатися про факт призову та зарахування не пізніше 15.07.2025, коли було виявлено його відсутність. Наведені позивачем обставини щодо отримання додаткових документів у пізніший період не перешкоджало зверненню до суду з позовом про оскарження дій щодо призову, оскільки для подання позову достатньо було відомостей про факт призову та зарахування, які були доступні позивачеві з моменту виникнення спірних правовідносин. Позивач не надав переконливих доказів наявності об`єктивно непереборних обставин, що унеможливлювали звернення до суду в установлений строк.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 1 ст. 5 КАС України визначає, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).

Отже, залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом, з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. В ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу).

Суддя суду першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не наведено переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, тому вказану позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути позивачу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З аналізу вказаних приписів КАС України слідує, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Водночас, при визначенні початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналась або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, або бездіяльності), а не коли така особа з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

За загальним правилом обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права. Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Як встановлено апеляційним розглядом, матеріали справи не містять копій оскаржуваних позивачем наказів: наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивачем до позовної заяви та до уточненої позовної заяви окрім інших документів долучались клопотання про витребування доказів, в тому числі вищевказаних спірних наказів.

Колегія суддів зазначає, що предметом позовної заяви, зокрема, є незгода позивача з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Колегія суддів зазначає, що для звернення з вищезазначеними вимогами встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28.07.2022 у справі № 9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Стосовно висновків суду першої інстанції, що позивач вважається таким, що ознайомлений зі спірними наказами з моменту їх винесення, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано, а судом не витребувано належних доказів, які підтверджують факт отримання (чи ознайомлення) позивача зі спірними наказами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідач повинен був ознайомити позивача з наказами, а у разі відмови військовослужбовця від ознайомлення, скласти акт про відмову.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача зі змістом оскаржуваних наказів.

Однак, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вищезазначеним обставинам та не встановлено, з якої дати позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав оскаржуваними наказами, враховуючи дату їх прийняття та факт не ознайомлення позивача із вказаними документами.

Водночас, суд першої інстанції не дослідив належним чином та не надав оцінки способу ознайомлення позивачем із наказами № 385 та наказом про зарахування до військової частини, з урахуванням вимог статті 90, 99 КАС України та у сукупності з іншими доказами.

Колегія суддів зазначає, що позивачем неодноразово подавались клопотання про витребування доказів, однак останні судом першої інстанції розглянуті не були.

Тобто, суд першої інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі на стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків про повернення позовної заяви в частині через пропущення останнім строку звернення до суду.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 06.04.2022 гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його прав та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Слід зазначити, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви на підставі ст. 169 КАС України.

Інші доводи у даній справі не впливають на вирішення даного питання та на оцінку правильності висновків суду апеляційної інстанції у даній справі.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/29719/25 - скасувати.

Справу № 520/29719/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло