Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №520/23574/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 р. Справа № 520/23574/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/23574/25

за позовом ОСОБА_1

до Вінницької обласної військової адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької обласної військової адміністрації (далі – Вінницька ОВА, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Вінницької ОВА, яка полягає у не розгляді зверненні (ПРОПОЗИЦІЯ – ЗАУВАЖЕННЯ) ОСОБА_1 від 14.06.2025 ПР-18945707 відповідно до ЗУ «Про звернення громадян»;

- зобов`язати Вінницьку ОВА розглянути звернення (ПРОПОЗИЦІЯ – ЗАУВАЖЕННЯ) ОСОБА_1 від 14.06.2025 ПР-18945707 відповідно до ЗУ «Про звернення громадян».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Вінницької ОВА, яка полягає у не розгляді по суті звернення ОСОБА_1 від 14.06.2025 ПР-18945707 відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Зобов`язано Вінницьку ОВА розглянути по суті звернення ОСОБА_1 від 14.06.2025 ПР-18945707 відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Додатковим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької ОВА суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просив скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 та винести нове, яким задовольнити заяву адвоката Уманця Андрія Ігоровича про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької ОВА суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскаржуване рішення суду не містить жодного обґрунтування з приводу не співмірності відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн та якими критеріями керувався суд при визначенні розміру 1000 грн, наприклад, як розмір вартості аналогічних послуг на ринку для даної категорії справ, собівартість послуг та інше. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано рішення «Про розгляд звернень адвокатів Харківщини стосовно необхідності розгляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару» від 21.07.2021, згідно якого встановлено, що розмір адвокатського гонорару за годину становить 25 відсотків мінімальної заробітної плати, тобто 2000,00 грн станом на момент звернення до суду з цим позовом, а розмір гонорару адвоката у справах КАСУ становить суму в розмірі від 1 мінімальної заробітної плати.

Відповідач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду – без змін.

З огляду на положення частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з принципів обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в цій справі у розмірі 1 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI до інших видів адвокатської діяльності, крім захисту та представництва, відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Види адвокатської діяльності визначені в статті 19 Закону № 5076-VI.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частини 1-5 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із вищезазначеного вбачається, що при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд перевіряє їх на предмет відповідності таким критеріям, як дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, згідно з пунктом 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пунктом 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пунктом 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Також, положеннями пункту 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) передбачено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того не тільки чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн представник Пригуна В.О. надав до суду першої інстанції копії: договору про надання правничої допомоги від 03.09.2025; додаткової угоди № 1 від 05.11.2025 до договору про надання правничої допомоги від 03.09.2025; акту прийому-передачі наданих послуг від 07.11.2025; ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1286418 від 03.09.2025.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення суду не містить жодного обґрунтування з приводу не співмірності відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн та якими критеріями керувався суд при визначенні розміру 1000 грн.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Зі змісту додаткового рішення суду першої інстанції вбачається, що частково задовольняючи заяву позивача суд виходив з принципів обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, а також критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, а тому стягнув на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в цій справі у розмірі 1 000,00 грн.

Суд першої інстанції, з урахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, зазначив, що спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів, тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Матеріали справи не містять відомостей про збирання представником позивача доказів задля звернення до суду, обсяг наданих письмових доказів є незначним; всі надані докази наявні у позивача. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи. Представником позивача лише подано до суду позовну заяву та в подальшому подано відповідь на відзив, інших дій не вчинялося. Також суд зазначив, що фактично подана представником позивача відповідь на відзив лише дублює доводи позовної заяви, що свідчить про те, що для складання відповіді на відзив представник позивача не потребував великої кількості часу.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Також колегія суддів зауважує, що обсяг поданого позову – три сторінки, за змістом він складається лише з викладення фактичних обставин справи та цитування норм чинного законодавства, а обсяг поданої відповіді на відзив – пів сторінки, які являють собою цитування двох статей Закону України «Про звернення громадян», тобто підготовка таких процесуальних документів не потребувала значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.

Щодо посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції рішення Ради адвокатів Харківської області «Про розгляд звернень адвокатів Харківщини стосовно необхідності розгляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару» від 21.07.2021 колегія суддів зауважує, що, як зазначено в самому рішенні, ці рекомендації не є нормативно-правовим актом та мають рекомендаційний характер, а отже суд не зобов`язаний їх враховувати при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року по справі № 520/23574/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін