Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №160/17970/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року справа №160/17970/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2025 року у справі № 160/17970/25 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 1), в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.04.2025 № П/С 914140150835 “Про відмову у оформленні та виплаті допомоги на поховання гр. ОСОБА_2 померлого ОСОБА_3 ”;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.06.2025 р. П/С № 914140150835 про відмову в оформленні та виплаті недоотриманої суми пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 ;

- задовольнити вимоги, подані в заявах про виплату допомоги на поховання та недоотриманої пенсії донькою померлого, визнавши, що протиправні дії ГУ ПФУ в Донецькій області завдали матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 ;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму матеріальної (майнової) шкоди у розмірі 203049,14 грн (недоотриману пенсію та допомогу на поховання);

- стягнути інфляційні втрати за весь час до дня ухвалення рішення суду (інфляційні втрати за весь час по кожному місяцю окремо до 19.11.2025 складає разом 31112, 94 грн), стягнути 3% річних за весь час до дня ухвалення рішення суду (за весь час по кожному місяцю окремо до 19.11.2025 р. складає 7230,07 грн);

- у рішенні суду передбачити подальше нарахування 3% річних на суму заборгованості до дня фактичного погашення;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 203049,14 грн, що є співмірним обсягу страждань, порушеного права, обмеження життєдіяльності та втрати можливості лікування.

Ухвалою суду від 29 вересня 2025 року залучено Державну казначейську службу України до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою суду від 9 грудня 2025 року в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - відмовлено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.04.2025 П/С №914140150835 про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити допомогу на поховання пенсіонера ОСОБА_3 ;

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.06.2025 П/С № 914140150835 про відмову в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №6006 від 12.04.2025 про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у цьому рішенні;

- в решті позовних вимог, - відмовлено.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просив рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 160/17970/25 змінити в наступній частині:

1.1. Стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 недоотриману пенсію пенсіонера ОСОБА_3 у повному обсязі;

1.2. Стягнути допомогу на поховання ОСОБА_2 ; 1.3. Стягнути інфляційні втрати та 3% річних за прострочені виплати пенсії та допомоги на поховання відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

1.4. Відшкодувати моральну шкоду, завдану протиправними рішеннями та бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у зв`язку з тривалим позбавленням гарантованих державою соціальних виплат, необхідністю самостійно організовувати поховання та нести додаткове психологічне і фінансове навантаження, у повному обсязі.

2. Відмову суду першої інстанції у задоволенні інших вимог позивачки визнати неправомірною та скасувати.

3. Забезпечити реальне, а не формальне виконання судового рішення, зокрема шляхом стягнення відповідних сум без повторного адміністративного розгляду, щоб усунути наслідки протиправної поведінки відповідача.

Апелянт не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Не забезпечено ефективного судового захисту:

Суд визнав протиправними дії відповідача, але не відновив порушене право у повному обсязі.

Визнання протиправності без фактичного стягнення недоотриманої пенсії та компенсацій створює формальний, а не реальний захист.

Такий підхід суперечить статтям 2, 9, 77 КАС України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2. Вихід суду за межі позовних вимог та підміна способу захисту:

Позивачка чітко визначила спосіб захисту (стягнення недоотриманої пенсії, допомоги на поховання, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди).

Суд замість стягнення коштів зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву, що фактично перекладає ризик порушення на позивачку і не відновлює права реально.

Це порушує ст. 9, 245 КАС України, що гарантують розгляд справи в межах позовних вимог і обраного позивачем способу захисту.

3. Помилковий висновок про «дискреційні повноваження» відповідача:

Відмова у виплаті недоотриманої пенсії та допомоги на поховання є незаконною, права на ці виплати визначені законом, дискреції у відповідача немає.

Суд необґрунтовано відніс спірні правовідносини до дискреційних, застосувавши різні підходи до однакових юридичних ситуацій.

4. Неправильне застосування норм щодо інфляційних втрат та 3% річних:

Суд формально пов`язав право на компенсацію з фактичним нарахуванням пенсії, ігноруючи тривалий період незаконної невиплати.

Це суперечить Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та практиці Верховного Суду, який підтверджує обов`язок стягнення компенсації за прострочені виплати.

5. Безпідставна відмова у відшкодуванні моральної шкоди: Суд не врахував негативні немайнові наслідки протиправної поведінки відповідача: стрес, психологічне та фінансове навантаження, необхідність самостійної організації поховання.

Встановлена незаконність дій відповідача та надані докази (договори позики, акти, медична довідка) достатні для стягнення моральної шкоди відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України та практики Верховного Суду.

На думку апелянта, рішення суду першої інстанції не забезпечує реального відновлення порушених прав позивачки, формально відновлює права без компенсації фінансових та немайнових наслідків, порушує принцип ефективного судового захисту та підлягає зміні судом апеляційної інстанції.

Відповідач 1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову через порушення норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що в постанові від 27.03.2019 у справі № 286/3516/16-ц Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правовідносини у справі, дійшла висновку, що спір про стягнення успадкованої суми неотриманих спадкодавцем пенсійних виплат підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних пенсіонером за життя сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовами спадкоємців до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 у справі № 638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера). Аналогічні правові висновки також містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 15.12.2023 у справі №805/2628/18-а.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №243/13575/19 зазначено, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №580/4047/21. В цій же постанові залишено без змін ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом особи про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманої пенсії після смерті його матері.

Оскільки предметом оспорювання у даному випадку є відносини, що пов`язані з набуттям та реалізацією позивачем майнових прав, набутих нею в порядку спадкування, такий спір обумовлений порушенням приватного права позивача і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства,та має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, за наявною інформацією, за життя з часу припинення пенсійних виплат ОСОБА_3 , який мешкав на тимчасово окупованій території України, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не звертався, а відтак пенсія за період з 01.02.2024 по 30.11.2024 не підлягала нарахуванню і не була йому нарахована.

За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми «Звернення» 10.04.2025 із заявою №6520 щодо виплати допомоги на поховання померлого ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2 . За результатом розгляду наданих документів 26.04.2025 було винесено рішення про відмову у виплаті ОСОБА_2 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_3 відповідно до вимог пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058 та вимог статті 53 Закону №1058 у зв`язку з неотриманням ОСОБА_3 пенсії на момент смерті (рішення додається).

На запит приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Віталія Ляшенка Головним управлінням у травні 2025 року надіслано інформацію про відсутність сум недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 . Можливість виплати сум пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, врегульовано статтею 52 Закону №1058, в тому числі і в частині їх виплати спадкоємцям, за умови надання свідоцтва про право на спадщину, де спадковим майном зазначено пенсію померлого пенсіонера. За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми «Звернення» 12.04.2025 із заявою №6006 щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулась ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Кошти, які не були нараховані померлому не є належною пенсійною виплатою (недоотриманою пенсією).

За таких умов, пенсійні виплати не можуть бути нараховані померлій особі та не можуть вважатися недоотриманою пенсією, а тому не підлягають виплаті членам сім`ї померлого. Отже, право на нарахування (перерахунок) пенсійних виплат є нерозривно пов`язаним з особою пенсіонера.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в ухвалі від 18.05.2011 у справі № 6-25244св10. Так судом зазначено, що не можуть входити до складу спадщини суми, які на момент смерті спадкодавця в установленому порядку не були нараховані і будь-яка заборгованість із виплати відсутня.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі № 431/6232/18-ц дійшов висновку, що при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Таким чином, за результатом розгляду наданих документів 10.06.2025, Головним управлінням правомірно було винесено рішення про відмову ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої пенсії згідно наданої заяви, у зв`язку з відсутністю пенсії, що належала пенсіонерові і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивач – ОСОБА_1 , відповідно свідоцтва про народження від 27.08.1977 року НОМЕР_1 , є донькою ОСОБА_3 .

За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з дислокацією у м. Маріуполь як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Виплата пенсії в місячному розмірі 15648,63 грн проведена ОСОБА_3 по 31.01.2024.

За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми “Звернення” 10.04.2025 із заявою №6520 щодо виплати допомоги на поховання померлого ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2 .

Рішенням відповідача 1 від 26.04.2025 П/С №914140150835 відмовлено в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 .

В рішенні зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідно до статті 53 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) 10.04.2025 подала заяву №6520 щодо оформлення допомоги на поховання померлого ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Для отримання допомоги на поховання заявником надані наступні скановані оригінали документів: заява щодо виплати допомоги на поховання від 10.04.2025 №6520; паспорт ОСОБА_2 НОМЕР_4 , виданий 29.04.2009 Будьоннівським РВ ДМУ ГУМВС в Доненецькій області; картка фізичної особи – платника податків ОСОБА_2 ; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 від 27.06.2023 №3001-7001821112; реквізити ОСОБА_2 щодо виплати через банківську установу АТ “Райффайзен Банк”; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 10.04.2025 серія НОМЕР_5 ; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 10.04.2025 №00050578305; копії документів: рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25.03.2025 №756/4006/25 про встановлення факту смерті.

За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_3 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Маріуполь, як внутрішньо переміщена особа, та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058.

Виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена з 01.02.2025 у зв`язку з не проходженням пенсіонером фізичної ідентифікації, передбаченої постановою кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” відповідно до вимог пункту 41статті 49 Закону №1058.

Пунктом 14-4 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058 визначено громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Крім того, 20.03.2025 набрав чинності Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №299 (далі - Порядок №299).

Пунктом 10 Порядку №299 визначено що особам, що особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За життя отримувач пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не звертався. Пенсійна справа знята з обліку з 01.12.2024 року у зв`язку зі смертю пенсіонера 11.11.2024 року

Статтею 53 Закону №1058 визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

На підставі вищевикладеного, враховуючи норми статті 52 та вимоги пункту 14-4 розділу XV “Прикінцеві положення Закону №1058 прийнято рішення щодо відмови ОСОБА_2 у оформленні та виплаті допомоги на поховання померлого ОСОБА_3 за заявою від 10.04.2025 №6520, оскільки виплата пенсії на момент смерті не здійснювалась.

12.04.2025 із заявою №6006 щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулась ОСОБА_1 .

Рішенням відповідача від 10.06.2025 П/С № 914140150835 відмовлено в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії гр. ОСОБА_1 .

В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_6 ) відповідно до статті 52 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) подала заяву 12.04.2025 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою №6006 щодо оформлення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_3 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Маріуполь, як внутрішньо переміщена особа, та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058.

Виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена з 01.02.2024 у зв`язку з непроходженням пенсіонером фізичної ідентифікації, передбаченої постановою кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” відповідно до вимог пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону №1058.

Згідно паспорта громадянина України, який міститься у електронній пенсійній справі померлого ОСОБА_3 серія НОМЕР_7 , виданого Пролетарським РВ УМВС України в Донецькій області 03.10.1996, місце проживання пенсіонера зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 №376 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією” м. Донецьк Донецької області є тимчасово окупованою рф територією України з 07.04.2014.

Пунктом 144 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058 визначено, що громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За життя отримувач пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не звертався.

Статтею 52 Закону №1058 визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Статтею 1219 Цивільного Кодексу України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на пенсію.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

За статтею 53 Закону № 1058 у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

За п. 5.1 Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з п. 5.2 Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

За п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Сторони визнають той факт, що за життя батько позивача перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058.

Факт призупинення виплати пенсії жодним чином не позбавляє громадянина України статусу пенсіонера. Навіть при призупиненні нарахування та виплати пенсії, ОСОБА_3 залишався бути пенсіонером з отриманням всіх гарантій, передбачених статтею 46 Конституції України та Законом № 1058.

Суд враховує, що згідно з зазначеними нормами, виплата вказаної допомоги пов`язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання.

Жодних застережень, обмежень, заборон про виплату такої допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, діюче законодавство не містить.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач в особі представника звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про виплату їй допомоги на поховання, надавши перелік документів згідно з пунктом 5.1 розділу V Порядку №22-1.

Тобто, позивач виконала всі умови, що визначені діючим законодавством.

У зв`язку з чим, жодних підстав для відмови у виплаті їй такої допомоги у відповідача не було.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.04.2025 П/С №914140150835 про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 ;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити допомогу на поховання пенсіонера ОСОБА_3 .

Щодо недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

За частиною першою статті 1227 Цивільного кодексу Українивизначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 1058-IV, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другійстатті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну (частина другастатті 52 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини третьоїстатті 52 Закону № 1058-IV, у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Вищевказана норма закону кореспондується зі статтею 91 Закону України від 05 листопада 1999 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення”, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. У разі смерті пенсіонера його сім`ї або особі, яка здійснила похорон, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 Цивільного кодексу України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третястатті 46 цього Кодексу).

Абзацами першим, третім пункту 2.26 Порядку № 22-1, передбачено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину (абзац четвертий пункту 2.26 Порядку № 22-1).

За документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім`ї, а також рішення суду (пункт 2.16 Порядку № 22-1).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку № 22-1).

Тобто, за наведених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а вразі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

За абзацом першим частини другої, частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Надаючи оцінку підставам відмови в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії суд зазначає наступне.

За ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009} 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Померлому припинено виплату пенсії з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону № 1058 та без прийняття відповідного рішення.

Посилання відповідача на підзаконні нормативно-правові акти, а саме на постанову кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, як на підставу припинення (призупинення) виплати пенсії, є неприйнятним, оскільки суперечать статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до п. 14-4 розд. XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За матеріалами справи пенсія ОСОБА_3 призупинена через непроходження ним ідентифікації. Враховуючи те, що після цього померлий до відповідача із заявою про поновлення виплат не звертався то і підстави для наявності повідомлення про неодержання пенсії є відсутніми.

Інших обґрунтувань рішення від 10.06.2025 П/С № 914140150835 не містить.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.06.2025 П/С № 914140150835 про відмову в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії;

Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму матеріальної (майнової) шкоди у розмірі 203 049, 14 грн. (недоотриману пенсію та допомогу на поховання), суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд вважає, що позивач, заявляючи вимогу у вигляді стягнення сум, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Крім того, відповідачем не було надано оцінку заяві позивача про виплату недоотриманої пенсії з додатками в контексті її відповідності вимогам Порядку № 22-1.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.06.2025 П/С № 914140150835 про відмову в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №6006 від 12.04.2025 про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у цьому рішенні.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за весь час до дня ухвалення рішення суду (інфляційні втрати за весь час по кожному місяцю окремо до 19.11.2025 складає разом 31 112, 94 грн.).

Розрахунок суми компенсації позивач проводить починаючи з лютого 2024 року (місяць, в якому виплату пенсії було припинено).

Відповідно до ст. ст. 1 та 2 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стоків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Питання обчислення суми такої компенсації врегульовано ст. ст.3 та 4 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”та п.п. 4 та 5 зазначеного Порядку.

За ст. ст. 3 та 4 Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

За пунктом 5 цього Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, вирішальними складовими для застосування формули обчислення суми компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати є:

1) суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць;

2) період невиплати доходу (за виключенням місяця його виплати);

3) індекс інфляції в період невиплати доходу.

Такі висновки суду відповідають положенням вказаних нормативно-правових актів, в тому числі додатку до зазначеного Порядку, в якому наведені приклади обчислення суми такої компенсації.

За правовим висновком в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 120/4555/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 140/862/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, що зроблений на підставі проведеного аналізу Закону України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та визнається сторонами, недоотримана за життя пенсія ще не виплачена.

Тому, відповідно, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідачем ще не нараховувалася та не виплачувалася через те, що відповідний обов`язок у відповідача ще виник.

З огляду на наведене заявлені в цій частині позовні вимоги є безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Також, не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, з наступних підстав.

За частиною 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Крім того, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України.

Суд вважає, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 в справі № 2а-11853/10/1570.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та ГУ ПФУ в м. Києві (відповідачем), як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 в адміністративній справі № 807/542/17, від 26.07.2021 в адміністративній справі № 712/23614/12.

Тобто, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15.

За ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Зобов`язання щодо сплати неотриманих за життя сум пенсії та допомоги на поховання, до цих зобов`язань не відноситься, а тому до цих правовідносин та зобов`язань не може застосовуватись положення ст.625 ЦК України.

Тобто, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин - правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

Отже, ці позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 203049,14 грн, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 1167 Цивільного кодексу України(ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода полягає в стражданнях, обмеження життєдіяльності та втрати можливості лікування тощо

Поряд із тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтверджено наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і діями відповідача.

Виписка з медичної карти амбулаторного хворого, по перше, видана медичною установою, яка розташована на тимчасово неконтрольованій території, по-друге, не може містити доказ причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача, які досліджуються в межах даного спору, і хворобою позивача, яка виникла виключно через такі дії.

Крім того, на переконання суду, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Отже, позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Апеляційний суд не застосовує висновки Верховного суду, на які посилаються апелянти, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2025 року у справі № 160/17970/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 21 квітня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв