Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №200/5778/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року справа №200/5778/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 200/5778/25 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення заміни військового звання ОСОБА_1 зі звання старшина, на звання головний сержант;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 шляхом видання відповідного наказу, та внесення змін до військового квитка ОСОБА_1 провести заміну військового звання ОСОБА_1 зі звання старшина, на звання головний сержант;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не надання стандартних (типових) обов`язків командира відділення ЗАЗ ІТВ, та командира відділення спеціального зв`язку ІТВ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 стандартні (типові) обов`язки командира відділення ЗАЗ ІТВ, та командира відділення спеціального зв`язку ІТВ.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове про задоволення позову через порушення норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що суд неправильно визначив момент припинення статусу військовослужбовця та проігнорував преюдиційні рішення судів.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено та виключено зі списків особового складу наказом №276 від 19.09.2024 і на цій підставі вважав, що на момент подання рапортів 02.07.2025 позивач вже не був військовослужбовцем.

При цьому суд проігнорував:

1. Норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. де прямо наведено порядок виключення зі списків особового складу, а саме: «Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини». Ця норма прямо встановлює, що повне проведення розрахунків є обов`язковою передумовою виключення зі списків.

2. Лист Кадрового центру Збройних Сил України, в якому зазначено: «Виходячи із зазначеного, виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі військовослужбовцем посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по видам забезпечення». Отже, сам Кадровий центр ЗСУ офіційно підтвердив тлумачення, яке випливає з Положення: виключення зі списків можливе лише після здачі посади і проведення всіх розрахунків.

3. Преюдиційні рішення адміністративних судів у справах: №200/7399/24, №200/3103/25, №200/6783/25.

Таким чином: на момент подання рапортів 02.07.2025 повний розрахунок з апелянтом не був проведений, що прямо встановлено в рішеннях у справах №200/7399/24 та №200/3103/25; за приписом Положення та роз`ясненням Кадрового центру ЗСУ, без проведення всіх розрахунків виключення зі списків є неправомірним; у справі №200/6783/25 суд уже визнав, що частина зобов`язана розглядати його рапорти, подані після «звільнення», визнавши тим самим триваючий характер правовідносин.

Суд першої інстанції у справі №200/5778/25 ігнорував ці преюдиційні факти, порушивши ст. 78 КАС України, згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи між тими самими особами.

Фактично суд обмежився формальним посиланням на наказ №276, не врахувавши, що: саме цей наказ уже був предметом оцінки у справах №200/7399/24 та №200/3103/25; судами встановлено, що обов`язки відповідача при звільненні не виконані, а розрахунок – не проведений.

З огляду на наведене, висновок суду про те, що позивач не був військовослужбовцем на момент подання рапортів, є юридично і фактично помилковим.

Суд неправильно визначив правову природу вимог щодо військового звання та неправомірно ототожнив наявність наказу №276 з належним документальним підтвердженням факту присвоєння звання.

Суд першої інстанції зробив висновок, що у позивача станом на 19.09.2024 було військове звання «головний сержант», посилаючись виключно на наказ №276. На цій підставі суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи тим, що «заміна звання не потребує зобов`язань частини».

Такий висновок є необґрунтованим і юридично хибним, оскільки: сам по собі наказ №276 не підтверджує належним чином факт присвоєння звання та його дійсності, оскільки не відображений у військово-облікових документах позивача; факт відображення звання «головний сержант» як зазначено в наказі №276 не підтверджено жодним іншим документом; у військовому квитку позивача продовжує бути зазначене попереднє звання - «старшина», що було надано суду у вигляді копії, але суд не дослідив та не оцінив цей доказ всупереч ст. 90 КАС України.

Крім того, суд першої інстанції повністю проігнорував вимоги Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України розділ III, пункт 3.3, де чітко встановлено порядок присвоєння військових звань: «Подання до присвоєння чергового військового звання (додаток 3) військовослужбовцю підписуються командиром військової частини та направляються для реалізації за підпорядкованістю в установленому порядку з розрахунку, щоб вони надійшли до кадрових органів, що відпрацьовують проекти наказів про присвоєння чергових військових звань, не пізніше як за місяць до закінчення встановленого строку вислуги військовослужбовця у військовому званні.».

Також, на думку апелянта, сам факт зазначення звання у наказі №276 не є юридично завершеною процедурою присвоєння звання, якщо: не існує подання (додаток 3), звання не внесено до військового квитка, зміни не проведені у військово-облікових документах.

Відсутність внесення запису у військовий квиток та неприведення особової справи у відповідність до наказу №276 означає, що військова частина не виконала свій обов`язок, що й стало предметом позову.

Таким чином, наказ №276 не спростовує, а навпаки підтверджує бездіяльність відповідача, оскільки він прямо вказує на звання «головний сержант», але у встановленому законом порядку це звання не оформлено належним чином. Саме це суд був зобов`язаний перевірити - але не перевірив, чим порушив ст. 2, 9, 90 та 242 КАС України. Суд фактично не розглянув і не мотивував відмову в частині вимог щодо типових обов`язків

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 276, головного сержанта ОСОБА_1 , командира відділення засекреченого зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (військової служби за контрактом), звільненого наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) – перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років), виключено з 19.09.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року по садміністративній справі №200/7399/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням виплаченої суми грошової компенсації.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 Кодекс законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131 077,92 грн.

Вищезазначене рішення набрало законної сили 30.06.2025 року відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, вважаючи, що оскільки з ним не проведено усіх необхідних розрахунків по видам забезпечення, позивача не виключено зі списків особового складу військової частини, тобто за військовослужбовцем зберігається місце служби.

02.07.2025 року позивачем направлено через Укрпошту, ТТН 8430200072778, з описом вкладення до командування в/ч НОМЕР_1 рапорти в яких просив: в строк до 12.07.2025 року видати наказ щодо проведення заміни військового звання старшина на військове звання головний сержант, та внести відповідні зміни в мій військовий квиток.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Відносини з винагороди за працю військовослужбовця передбачені нормами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ч. 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 276 головного сержанта ОСОБА_1 , командира відділення засекреченого зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (військової служби за контрактом), звільненого наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) – перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років), виключено з 19.09.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, посилання позивача, що його не виключено зі списків особового складу військової частини є помилковим, оскільки судом встановлено факт звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Крім того, відповідно до вищезазначеного наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 276 ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення перебував у званні головного сержанта.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення заміни військового звання ОСОБА_1 зі звання старшина, на звання головний сержант не підлягає задоволенню.

Інших доказів, які б підтверджували факт перебування ОСОБА_1 у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у званні “старшина” до суду надано не було.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 200/5778/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 21 квітня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв