Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №580/358/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року справа № 580/358/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Коробкова Г.О. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» щодо взяття на облік, як військовозобов`язаного ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про виключення з військового обліку з 22.03.2011 року ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних з 22.03.2011, як засуджений за тяжкий злочин до позбавлення волі. Проте, 17.11.2025 дізнався, що всупереч вимогам Закону його повторно взято на військовий облік військовозобов`язаних.

Ухвалою суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 зупинено провадження в адміністративній справі №580/358/26 до отримання судом від ІНФОРМАЦІЯ_1 витребуваних документів або доказів поважності причин неможливості їх подання до суду.

Ухвалою суду від 20.04.2026 поновлено провадження у справі.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.

12.03.2026 за вх.№12952/26 подав до суду пояснення, в яких серед іншого зазначив, що з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, зобов`язані перебувати на військовому обліку та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ підстави для виключення з військового обліку.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Суд встановив, що ОСОБА_1 відбував покарання у Черкаській виправній колонії №62 з 21.07.2004 до 07.03.2008 за вчинення злочину передбаченого статтею 121 частиною 2 Кримінального кодексу України згідно вироку апеляційного суду Черкаської області від 21.07.2004, що підтверджується довідкою Черкаської виправної колонії №62.

У військовому квитку серії НОМЕР_1 від 19.04.2011 у графі 6 зазначено, що ОСОБА_1 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 виключений з військового обліку на підставі статті 37 п.6 абз.6 ЗУ «ПВО і ВС» 22.03.2011.

Згідно відомостей електронного військово-облікового документа, сформованого 11.12.2025 з мобільного застосунку від Міністерства оборони України «Резерв +», позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, відповідно до копії облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_1 взято на військовий облік 07.03.2023 у ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі абз.12 п.2 ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII (які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо взяття на військовий облік, позивач звернувся до суду позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із частинами 1 та 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин 3 та 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Станом на час розгляду справи, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За визначенням, що міститься у п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На виконання пунктів 9 та 11 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Підпункт 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній до 18.05.2024) встановлював, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У військовому квитку серії НОМЕР_1 від 19.04.2011 у графі 6 зазначено, що ОСОБА_1 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 виключений з військового обліку на підставі статті 37 п.6 абз.6 ЗУ «ПВО і ВС» 22.03.2011.

Разом із тим, відповідно до копії облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_1 взято на військовий облік 07.03.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі абз.12 п.2 ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII (які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань).

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (набрав чинності - 18.05.2024, далі - Закон №3633-ІХ) пункт 6 з частини 6 статті 37 було виключено.

Згідно ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

18.05.2024 також набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Абзацом 4 п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Отже, з набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, введених Законом № 3633-ІХ, такі зміни поширюють свою дію на всю територію України та розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Внаслідок чого суд приходить до висновку, що взяття 07.03.2025 позивача на військовий облік вчинено відповідачем у відповідності до приписів Закону № 2232-XII та ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправних дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей щодо взяття на облік, як військовозобов`язаного ОСОБА_1 .

Інші доводи учасників справи зазначених вище висновків суду не спростовують.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснювався.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР