Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №580/3835/24 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року справа № 580/3835/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування дисциплінарного стягнення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

17 квітня 2024 року ОСОБА_1 (з врахуванням уточнених позовних вимог) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування дисциплінарного стягнення та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про результати службового розслідування” від 30.08.2023 р. № 661, тобто в частині накладення на молодшого сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом “в” статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – «СУВОРА ДОГАНА»;

2) визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про результати службового розслідування» від 30.08.2023 № 661 в частині не виплати молодшому сержанту ОСОБА_1 санітарному інструктору 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 премії за серпень 2023 року;

3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 , санітарному інструктору 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 щомісячну премію за серпень 2023 року;

4) визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про результати службового розслідування» від 30.08.2023 № 661 в частині не виплати молодшому сержанту ОСОБА_1 , санітарному інструктору 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 додаткової винагороди за серпень 2023 року.

5) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 , санітарному інструктору 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду за серпень 2023, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

03.05.2024 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 08 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року залучено до участі в адміністративній справі в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуваючи на посаді санітарного інструктора 1 стрілецької роти з 03.03.2022 року по 07.04.2024 року військової частини НОМЕР_1 , з 08.04.2024 року проходить службу на посаді головного сержанта 1 стрілецької роти, в лютому 2024 року дізнався, що в серпні 2023 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 його та інших бійців 1 стрілецької роти було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та позбавлено виплат за начебто невиконання бойового розпорядження. З наказом ознайомлений не був, копію даного наказу не вручено. Представником позивача неодноразово направлялися адвокатські запити та скарги до військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України. Відповідей на дані звернення отримано не було. Станом на дату подання позову позивач має лише загальне уявлення про існування оспорюваного наказу та не знає мотивів та підстав його прийняття. У той же час позивач має впевненість у безпідставності даного наказу, так як виконує усі зобов`язання військовослужбовця відповідно до вимог нормативних актів України та законних вимог командування, за що має відзнаки та заохочення. Не погоджуючись із наказом про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та позбавлення премій та виплат, звернувся до суду за захистом прав та просить суд скасувати спірний наказ та зобовязати відповідача нарахувати та виплатити йому належні суми винагороди за серпень 2023 року.

14.05.2024 представником відповідача-1 вчасно подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову.

18.05.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити повністю та уточнив позовні вимоги.

25.05.2024 відповідачем-1 подані заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

14.04.2026 подано відзив відповідачем-2 (залучено ухвалою суду від 01.04.2026), в якому просить відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі по тексту - Статут № 548-XIV).

Відповідно до статті 3 Статуту № 548-XIV військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 9 Статуту № 548-XIV військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями статей 26, 27 Статуту № 548-XIV передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.

Спеціальним нормативним актом у сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Відповідно до вимог статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно зі статтями 83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).

Відповідно до частини 1 статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

Пунктом 1 розділу II Порядку № 608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування.

Передбачено також, що службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до п. 5 розділу V Порядку №608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Крім того, слід вказати, що відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Відповідно до статті 88 Дисциплінарного статуту військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Також, аналогічні положення містяться в пункті 4 Розділу VІ Порядку, в якому зазначається, що якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Частиною 3 статті 85 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 перебував на посаді санітарного інструктора 1 стрілецької роти з 03.03.2022 року по 07.04.2024 року військової частини НОМЕР_1 , з 08.04.2024 року проходить службу на посаді головного сержанта 1 стрілецької роти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 року № 533 було призначене службове розслідування за фактом неготовності виконувати наказ та з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Так, в Наказі Командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2023 № 661 Про результати службового розслідування зафіксовано, що 09.08.2023 о 08 годині 00 хвилин, до командного пункту військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від командира 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_2 , ТВО командира 2 стрілецької роти лейтенанта ОСОБА_3 та старшого групи 3 стрілецької роти молодшого сержанта ОСОБА_4 надійшли рапорти про те, що особовий склад зведеного підрозділу 1-1, 2-ї та 3-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , відмовились від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 від 08.08.2023 №6144А/ДСК, відповідно 35, 18 i 8 військовослужбовців (загалом 61 особа).

Згідно з бойовим розпорядженням військової частини НОМЕР_4 №61440/ДСК від 08.08.2023 особовий склад військової частини НОМЕР_5 повинен був створити зведену роту для посилення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 у складі 61 в/сл до 24.00 09.08.2023. Зазначений особовий склад, що був приданий мотопіхотному батальйону військової частини НОМЕР_4 , відмовився виконувати поставлене бойове завдання, а саме спільно з 3 мотопіхотною ротою мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 та відділенням розвідувальної роти військової частини НОМЕР_4 , облаштовувати позиції відділення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташовану поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 . У зв`язку із відмовою особового складу зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що передавався для підсилення військовій частині НОМЕР_4 , командиром військової частини НОМЕР_1 10.08.2023 було подане позатермінове донесення командиру військової частини НОМЕР_4 №474/ДСК.

Таким чином, у ході службового розслідування встановлено, що причиною відмови від виконання бойового розпорядження командирами та особовим складом зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_1 , а саме молодшим сержантом ОСОБА_5 , стало грубе порушення вимог статей 11, 16, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, пункту 1.1 Додаток 1 Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України (частина II Батальйон, рота), затвердженого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 №605, в частині своєчасно приймати рішення на бій (дії), ставити завдання підпорядкованим (доданим) підрозділам, організовувати взаємодію, управління та всебічне забезпечення. Особового складу зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що передавався для посилення мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 у складі 61 в/сл до 24.00 09.08.2023, згідно з бойовим розпорядженням військової частини НОМЕР_4 №61440/ДСК від 08.08.2023 повинен був створити зведену роту, відмовився виконувати поставлене бойове завдання, посилаючись на низку причин забезпечення та безпекового характеру, тим самим вищевказані військовослужбовці допустили грубе порушення військової дисципліни яке хоч і мало ознаки ст. 402 КК України, але відповідальність військовослужбовців за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить конкретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов`язкових норм, що містяться у статутах, рекомендаціях, інструкціях, не може розглядатися як непокора. порушення ж статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами чинного Кодексу. Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена

віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку. Суперечка підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не створюють складу злочину, якщо наказ виконано. У цьому випадку суперечка може тягнути за собою лише дисциплінарну відповідальність.

На підставі вищевикладеного, за грубе порушення вимог статей 11, 16, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, пункту 1.1 Додаток 1 Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України (частина II Батальйон, рота), затвердженого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.12.2016 №605, в частині своєчасно приймати рішення на бій (дії), ставити завдання підпорядкованим (доданим) підрозділам, організовувати взаємодію, управління та всебічне забезпечення, притягнути до дисциплінарної відповідальності, підставі статті 55 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, недбале ставлення до виконання службових обов`язків визначених посадою, накласти дисціплінарне стягнення, передбачене пунктом “В” статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - "СУВОРА ДОГАНА".

Суд зауважує, що Дисциплінарний статут ЗСУ не визначає послідовності чи черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем суворості, що у свою чергу наділяє уповноважену особу правом самостійно обирати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин проступку.

Вищезазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (80) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційними повноваженнями від 11 березня 2980 року, де передбачено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційними повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Так відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця покладено обов`язок додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів ЗСУ, не допускати самому і стримувати товаришів по службі від негідних вчинків, зміцнювати військове товариство.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Вимогами ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: - наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; - наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; - забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

В ст.84, ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ зазначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що провадження службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку не є обов`язковим. Службове розслідування проводиться лише з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Тобто, призначення службового розслідування є правом командира, а не його обов`язком.

Натомість, як слідує з матеріалів судової справи, службове розслідування відбулося за наслідками Доповіді ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_6 про відмову виконувати бойове розпорядження №6144АДСК командира НОМЕР_6 омбр НОМЕР_7 в/с військової частини НОМЕР_8 ( АДРЕСА_1 ).

З огляду на заявлені позовні вимоги, предметом даного судового розгляду є: правомірність прийнятого оскаржуваного наказу відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури; дотримання процедури проведення службового розслідування.

Отже, з матеріалів службового розслідування вбачається, що позивачем порушені вимоги Дисциплінарного статуту ЗСУ, Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

З огляду на викладене, за наслідками службового розслідування знайшли підтвердження обставини вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення, за яке його притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 22 червня 2023 року у справі №380/12332/20, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

За наведених обставин, спірний наказ є таким, що виданий відповідачем відповідно до наведених норм чинного законодавства та на підставі встановлених службовим розслідуванням обставин.

Щодо посилання позивача на окремі недоліки проведення службового розслідування, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду в постанові від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16, відповідно до яких порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків щодо його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, останні взагалі не впливають на його дійсність.

Так, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справі №813/1790/18.

Враховуючи зазначені обставини, суд висновує, що позивачем не було доведено наявності суттєвих порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питанні про притягнення позивача до відповідальності за невиконання наказу командира у зоні ведення бойових дій.

Таким чином, спірний наказ від 30.08.2023 №661 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани сформований у межах компетенції та з врахуванням військового стану в Україні, вина позивача доведена належними та допустимими доказами, а тому спірний наказ є правомірним та обґрунтованим.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про результати службового розслідування» від 30.08.2023 № 661 в частині не виплати позивачу премії за серпень 2023 року; зобов`язати нарахувати і виплатити щомісячну премію за серпень 2023 року та додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ № 168, - ці вимоги є похідними, і оскільки спірний наказ визнаний судом правомірним, тому в цій частині слід відмовити.

Також суд звертає увагу на строки звернення позивача до суду та вважає пропущений місячний строк звернення позивача з даним позовом з поважних причини , оскільки за інформацією відповідача з 12.05.2022 року по 15.04.2024 (у складі всіх своїх підрозділів) ВЧ НОМЕР_1 постійно перебувала в зоні ведення активних бойових дій в межах визначеного району оборони батальйону у Харківській області, а тому вказані обставини ускладнювали (перешкоджали) реалізацію права позивача на звернення до суду за захистом свої прав. Тому суд задовольняє клопотання позивача від 03.05.2024 року про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що відповідачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх доводів та тверджень, у той час як позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Отже, за сукупності вказаних обставин доводи позивача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 .

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА