Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №560/12698/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/12698/25

РІШЕННЯ

іменем України

21 квітня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Хмельницька обласна військова адміністрація про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури Хмельницької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача»; зобов`язати відповідача вжити заходів щодо проведення робіт з виготовлення та погодження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» загальною площею 923,0 га та внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру.

Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Тарновецького І.І. від 25.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Хмельницьку обласну військову адміністрацію; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.09.2025 у задоволенні клопотання представника Хмельницької обласної військової адміністрації про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації - відмовлено.

Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеного Є.В. прийнято до свого провадження адміністративну справу № 560/12698/25; ухвалено розгляд справи розпочати спочатку; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ.

Відповідно до заяв по суті справи, прокурор позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Зазначає, що ботанічний заказник загальнодержавного значення «Панівецька дача» є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, створеним постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 № 500, розташованим у кварталах 17–31 Панівецького лісництва, площею 923,0 га.

Вказує, що згідно з Положенням про заказник його територія не була вилучена із землекористування, а питання перенесення меж заказника в натуру покладено на землекористувача.

Посилається на те, що охоронним зобов`язанням № 72/22 від 25.07.2011 землекористувач прийняв під охорону цей заказник та зобов`язався, зокрема, провести відмежування заповідного об`єкта в натурі, оформити його природоохоронною наочністю та нанести межі на планово-картографічні матеріали.

Стверджує, що відповідач є правонаступником відповідного землекористувача, а отже - і правонаступником обов`язків щодо цього об`єкта природно-заповідного фонду.

На думку прокурора, відповідач тривалий час не вжив належних заходів щодо виготовлення і погодження землевпорядної документації для встановлення меж заказника в натурі, внаслідок чого межі об`єкта не встановлені, а відомості про нього не внесені до Державного земельного кадастру.

Також прокурор вказує, що до звернення до суду ним було вжито заходів для перевірки підстав представництва інтересів держави; Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області, попри наявність відповідних повноважень, самостійно до суду не звернулася.

Згідно із відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує та просить у його задоволенні відмовити з таких підстав.

Посилається на те, що ним здійснюються дії, спрямовані на оформлення землевпорядної документації щодо ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача», зокрема підготовлено матеріали для закупівлі послуг з розроблення проєкту землеустрою.

На думку відповідача, це свідчить про відсутність його протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах.

Відповідно до пояснень третьої особи Хмельницька обласна військова адміністрація просить залишити позов без задоволення, виходячи з такого.

Вказує, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються відповідно до документації щодо створення об`єкта природно-заповідного фонду.

Зазначає, що межі та обмеження у використанні земель, що увійшли до складу ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» визначені значно раніше згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» при його створені у 1974 році.

Стверджує, що замовниками проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» можуть бути, в тому числі, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

До суду відповідачем подано заяву, відповідно до якої Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» просить суд повернути позовну заяву, посилаючись на те, що прокурор, звертаючись до суду, не довів наявності передбачених законом підстав для представництва інтересів держави.

На обґрунтування заяви заявник, зокрема, зазначає, що: у спірних правовідносинах існує компетентний орган – Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області, яка наділена повноваженнями реагувати на виявлені порушення; прокурор, на думку заявника, не довів, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави; прокурор не надав компетентному органу належного та достатнього строку для самостійного звернення до суду; за таких обставин відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, а тому, на переконання заявника, мають бути застосовані наслідки, передбачені пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України, тобто позовна заява підлягає поверненню.

Прокурор у письмових запереченнях просить відмовити у задоволенні заяви відповідача та зазначає, що ним дотримано вимоги частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини четвертої статті 53 КАС України.

Прокурор вказує, що до звернення до суду: компетентний орган було попередньо повідомлено про виявлене порушення інтересів держави; цьому органу була надана можливість самостійно вжити заходів захисту; Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області самостійно до суду не звернулася; у відповіді уповноваженого органу фактично підтверджено, що заходи представницького та судового характеру ним не вживалися.

Отже, на переконання прокурора, наявні правові та фактичні підстави для представництва інтересів держави у суді.

Інші учасники справи окремих заперечень щодо цієї заяви відповідача не подали.

Надаючи оцінку вказаній заяві відповідача, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначає, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, відповідно до частини третьої статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

За частиною п`ятою статті 53 КАС України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наразі частини третя, четверта статті 23 цього Закону залишалися чинними.

Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 визнав окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 неконституційними, але встановив, що вони втрачають чинність лише з 01.01.2027 року.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим за частиною п`ятою статті 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

А за частиною шостою статті 169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

Отже, суд виходить з того, що інститут повернення позовної заяви за своєю природою належить до стадії вирішення питання про прийняття позову та відкриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду замість компетентного органу, однак може представляти інтереси держави у разі, якщо компетентний орган, будучи повідомленим про порушення інтересів держави, протягом розумного строку не вжив належних заходів для їх захисту.

Велика Палата наголосила, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність, яка дає прокурору підстави для представництва.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 звернув увагу, що прокурор, звертаючись до адміністративного суду, має дотримуватися вимог статті 53 КАС України у сукупності зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а суд має перевіряти наявність підстав представництва не формально, а з огляду на реальні дії або бездіяльність компетентного органу у конкретних правовідносинах.

Суд вважає наведені постанови Верховного Суду релевантними до спірних правовідносин, оскільки вони стосуються саме: представництва прокурором інтересів держави; обов`язку прокурора попередньо звернутися до компетентного органу; оцінки бездіяльності такого органу; співвідношення статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Надаючи оцінку доводів заяви відповідача, суд зазначає про таке.

У цій справі провадження вже відкрито ухвалою суду від 25.07.2025 року.

Отже, заяву відповідача подано після переходу справи на стадію судового розгляду, а не на стадії первинної перевірки позовної заяви.

Саме по собі це не позбавляє суд права перевірити доводи відповідача щодо наявності або відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Однак суд має оцінювати такі доводи з урахуванням стадії процесу та змісту заявленої вимоги.

Так, заявник просить застосувати пункт 7 частини четвертої статті 169 КАС України, тобто повернути позовну заяву.

Проте, як уже зазначено, за змістом частин п`ятої, шостої статті 169 КАС України повернення позовної заяви є процесуальною дією, що вчиняється у межах вирішення питання про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження.

Після відкриття провадження суд уже не вирішує питання про повернення поданої позовної заяви як первинного процесуального документа в тому самому процесуальному порядку, який передбачений статтею 169 КАС України.

Отже, вимога відповідача про повернення позовної заяви не може бути задоволена вже з огляду на те, що обраний ним процесуальний спосіб реагування не відповідає стадії розгляду справи.

Разом з тим, суд вважає за необхідне дати оцінку й доводам заявника по суті.

Так, із матеріалів справи вбачається, що прокурор: визначив орган, в інтересах якого подано позов, – Державну екологічну інспекцію у Хмельницькій області; до звернення до суду звертався до цього органу з приводу виявленого порушення; повідомив його про наявність підстав для представництва; надав органу можливість самостійно реалізувати повноваження щодо судового захисту.

Зокрема, суд встановив, що прокуратура зверталася до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області листом від 29.05.2025, після чого інспекція листом від 25.06.2025 повідомила, що заходів представницького та судового характеру не вживала, а згодом прокуратура листом від 26.06.2025 повідомила про встановлення підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Тобто прокурор не звернувся до суду без попередньої взаємодії з компетентним органом, а, навпаки, дотримався процедури, передбаченої абзацом третім частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд також враховує, що зміст правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 не вимагає від прокурора доводити повну юридичну неможливість діяльності компетентного органу або попередньо одержувати судове рішення про визнання його бездіяльності.

Для виникнення підстав представництва достатньо встановити, що компетентний орган, знаючи або маючи можливість знати про порушення інтересів держави, не вжив належних заходів захисту у розумний строк.

Довід відповідача про те, що сам факт існування Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області виключає можливість представництва прокурором, є помилковим.

Ні частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру», ні частина четверта статті 53 КАС України не ставлять можливість звернення прокурора в залежність від відсутності компетентного органу у кожному випадку.

Навпаки, прокурор може звернутися до суду і тоді, коли відповідний орган існує, але не здійснює або неналежно здійснює захист інтересів держави.

Суд відхиляє і довід заявника про те, що прокурор не надав компетентному органу достатнього строку для реагування.

Оцінка “розумності строку” є оціночною та залежить від конкретних обставин справи.

Суд вказує на те, що у даному випадку між первинним зверненням прокурора до компетентного органу та поданням позову минув час, достатній для того, щоб орган або: самостійно звернувся до суду, або повідомив про вжиття реальних заходів реагування, або надав мотивовану позицію про відсутність порушення.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що такого самостійного судового захисту Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області забезпечено не було.

Тому суд доходить висновку, що прокурор на стадії звернення до суду належним чином обґрунтував: у чому полягає порушення інтересів держави; чому ці інтереси потребують судового захисту; який орган є уповноваженим у спірних правовідносинах; з яких причин прокурор звертається до суду саме в інтересах держави в особі цього органу.

Відтак доводи відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що: заяву відповідача про повернення позовної заяви подано після відкриття провадження у справі, а тому заявлений ним спосіб процесуального реагування не узгоджується з приписами частин п`ятої, шостої статті 169 КАС України; навіть при перевірці доводів заяви по суті суд не встановив відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави; прокурором дотримано вимоги частини четвертої статті 53 КАС України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому правові підстави для задоволення заяви відсутні.

За таких обставин і правових підстав, заява відповідача є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд установив такі обставини.

Ботанічний заказник загальнодержавного значення «Панівецька дача» створений постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 № 500.

Його площа становить 923,0 га, а місцезнаходження визначено в межах кварталів 17–31 Панівецького лісництва.

Положенням про заказник передбачено, що територія заказника не вилучається із землекористування, а межі заказника переносяться в натуру; вирішення цих питань покладено на Кам`янець-Подільський держлісгосп.

Охоронним зобов`язанням № 72/22 від 25.07.2011 землекористувач прийняв під охорону ботанічний заказник загальнодержавного значення «Панівецька дача» та взяв на себе обов`язки, зокрема, проводити відмежування заповідного об`єкта в натурі, оформити його природоохоронною наочністю, нанести межі на планово-картографічні матеріали та забезпечувати додержання встановленого режиму охорони.

Внаслідок реорганізації державних лісогосподарських підприємств ДСГП «Ліси України» стало правонаступником їх майна, прав та обов`язків, у тому числі в частині прав землекористування та пов`язаних із ними обов`язків щодо об`єктів природно-заповідного фонду, що перебували в користуванні реорганізованих підприємств.

Межі ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» в натурі не встановлені і межовими знаками не закріплені.

У Державному земельному кадастрі відсутні відомості щодо відповідної земельної ділянки та дані про розроблення документації із землеустрою щодо неї.

Листом від 04.06.2025 землекористувач повідомив, що роботи щодо виготовлення проєкту землеустрою не проведені, а відомості до Державного земельного кадастру не внесені.

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав документи, що стосуються підготовки закупівлі послуг з розроблення проєкту землеустрою.

Однак із цих документів убачається лише вчинення підготовчих організаційних дій, а не факт виготовлення проєкту землеустрою, його погодження чи подання документів для внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Такі дії розпочаті вже після виявлення прокурором порушення та після ініціювання судового процесу у справі № 560/12698/25.

Із матеріалів справи також вбачається, що прокурор до звернення до суду повідомляв Державну екологічну інспекцію у Хмельницькій області про виявлені порушення та необхідність їх усунення, однак цей орган самостійно до суду не звернувся.

Отже, судом не встановлено наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що станом на день звернення прокурора до суду проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» був виготовлений, погоджений або що були вчинені всі необхідні дії для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Так, із приводу підстав представництва прокурором інтересів держави, то суд вже зазначив вище мотиви, з яких він дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Щодо правового режиму ботанічного заказника та змісту обов`язку відповідача, то суд виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (тут і далі – у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За статтею 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Стаття 44 цього Кодексу встановлює, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Стаття 45 Земельного кодексу України передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до частини другої статті 46-1 Земельного кодексу України, особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 79-1 цього Кодексу, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 № 2456-XII (далі – Закон № 2456-XII у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до статті 7 Закону № 2456-XII, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 25 цього Закону, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

За частиною шостою статті 53 цього Закону, території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Закон України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV (далі – Закон № 858-IV у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; д) витяг з графічної частини відповідної містобудівної документації з позначеними межами водоохоронної зони, прибережної захисної смуги, пляжної зони (за наявності); е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності); є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні; ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів; з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів у натурі (на місцевості); і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель, щодо яких відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлюються обмеження у використанні земель, включає: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) характеристику території із встановленням режиму використання земель, на яких розташовані об`єкти культурної всесвітньої спадщини, пам`ятки культурної спадщини, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби, зони охорони, буферні зони, історичні ареали населених місць; г) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; ґ) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; д) перелік земельних ділянок, на які поширюється дія зони обмеження у використанні земельних ділянок; е) відомості обчислення площі зони обмеження, у тому числі каталог координат.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі – Закон № 3613-VI у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

Статтею 20 Закону № 3613-VI встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Частиною 1 статті 21 цього Закону передбачено, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

За частиною п`ятою статті 21 Закону № 3613-VI, відомості про меліоративні мережі, складові частини меліоративних мереж, обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), робочих проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів, проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, іншої документації із землеустрою.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі створення об`єкта природно-заповідного фонду без вилучення земельної ділянки із землекористування саме землекористувач, якому цей об`єкт передано під охорону, зобов`язаний забезпечити організацію дій, необхідних для встановлення меж об`єкта в натурі, у тому числі шляхом ініціювання виготовлення й погодження проєкту землеустрою.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.11.2024 у справі № 260/1681/23, де суд виходив із того, що належним відповідачем у подібному спорі є саме суб`єкт, на якого покладено охоронний обов`язок і який є землекористувачем відповідного об`єкта.

Отже, доводи про відсутність у відповідача відповідного обов`язку є необґрунтованими.

Щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, то суд виходить із такого.

Із установлених судом фактичних обставин убачається, що станом на момент звернення з позовом: межі ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» в натурі не були встановлені; проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж цього заказника не був виготовлений і погоджений; відомості про нього до Державного земельного кадастру не були внесені.

Такі обставини підтверджуються не лише листами Хмельницької обласної військової адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, а й листом самого землекористувача від 04.06.2025 року.

Подані відповідачем документи свідчать лише про вчинення окремих підготовчих дій після виявлення порушення та звернення прокурора, однак не підтверджують належного виконання відповідачем спірного обов`язку станом на момент звернення з позовом.

Тому ці документи не спростовують факту вже допущеної бездіяльності відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, будучи правонаступником землекористувача, на якого покладено охоронний обов`язок щодо ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача», не вжив належних заходів для винесення його меж у натурі (на місцевості), а тому допустив протиправну бездіяльність.

За змістом пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати відповідача вчинити певні дії. Обраний судом спосіб захисту повинен бути ефективним, співмірним і таким, що відповідає компетенції відповідача.

Суд погоджується з позивачем у тому, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача вжити заходів щодо проведення робіт з виготовлення та погодження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача».

Саме ці дії перебувають у сфері його обов`язку і є необхідними для подальшого внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Водночас буквальне покладення на відповідача обов`язку самостійно внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру не відповідало б законодавству, оскільки кінцеве внесення таких відомостей здійснює державний кадастровий реєстратор.

Тому у цій частині позов підлягає задоволенню частково — в інший, юридично коректний спосіб, а саме шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для внесення таких відомостей до Державного земельного кадастру.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені норми права суд дійшов таких висновків: прокурор мав передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області; відповідач є належним суб`єктом обов`язку щодо організації винесення меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» в натурі (на місцевості) та оформлення необхідної землевпорядної документації; станом на момент звернення до суду відповідач не вжив належних заходів для виконання цього обов`язку; позов підлягає частковому задоволенню: бездіяльність відповідача слід визнати протиправною, а відповідача — зобов`язати вжити заходів щодо проведення робіт з виготовлення та погодження проєкту землеустрою та вчинити дії, необхідні для внесення відомостей про об`єкт до Державного земельного кадастру; у частині буквального покладення на відповідача обов`язку самостійно внести такі відомості до Державного земельного кадастру позов задоволенню не підлягає, оскільки такий обов`язок виходить за межі компетенції відповідача.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відтак позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 53, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача».

Зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» вжити заходів у межах наданих законом повноважень щодо проведення робіт з виготовлення та погодження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж ботанічного заказника загальнодержавного значення «Панівецька дача» загальною площею 923,0 га, а також вчинити дії, необхідні для внесення відомостей про цей об`єкт до Державного земельного кадастру.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області (вул. Івана Франка, 2/2,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 38045514) Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури Хмельницької області (вул. Драгоманова, 11,м. Кам`янець-Подільський, Кам`янець-Подільський р-н, Хмельницька обл.,32302 , код ЄДРПОУ - 0291110223)

Відповідач:Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, 9А,м. Київ,01001 , код ЄДРПОУ - 44768034)

Третя особа:Хмельницька обласна військова адміністрація (29005, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, Будинок рад , код ЄДРПОУ - 22985083)

Головуючий суддя Є.В. Печений