Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №420/39200/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39200/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд

у складі

головуючого судді Скупінської О.В.,

при секретарі Подобіної О.М.,

за участю

представника позивача Тіора Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 25.11.2025 позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 № 474 від 14.11.2024, в частині призову по мобілізації та направлення для військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 323 від 14.11.2024, в частині зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби та виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що Комінтернівським районним судом Одеської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 62024150020002847 від 18.12.24 (судова справа № 504/562/25), за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Запитом суду 504/562/25/12422/2025 від 15.08.25, з ІНФОРМАЦІЯ_2 була витребувана інформації щодо посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виконувала обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та мала право на підписання наказу № 474 від 14.11.2024, яким ОСОБА_1 було мобілізовано для проходження військової служби з 14.11.2024. Окрім того, стороною обвинувачення надано до суду засвідчений належним чином письмовий доказ у вигляді наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 474 від 14.11.2024 про мобілізацію ОСОБА_1 на військову службу, підписаний підполковником ОСОБА_2 , який на момент підписання вказаного наказу перебував на лікарняному, не здійснював свої посадові повноваження, та не був призначений виконуючим обов`язки командування відповідним наказом. Таким чином, на момент видання наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 474 від 14.11.2024, підполковник ОСОБА_3 не мав юридичного права його підписувати, що робить вказаний акт незаконним та таким, що не породжую правові наслідки. На підставі незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 474 від 14.11.2024, команди військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 323 від 14.11.2024, в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Оскільки первинний мобілізаційний наказ є незаконним, похідний наказ про зарахування також не має юридичних наслідків, а ОСОБА_1 не може вважатися таким, що набув статусу військовослужбовця.

11.12.2025 суд ухвалив прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

13.01.2026 суд ухвалив витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію наказу від 14.11.2024 №474 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», а також інформацію (пояснення) чи документальні підтвердження щодо підписанта цього наказу.

16.02.2026 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження до розгляду справи №420/39200/25 за правилами загального позовного провадження.

20.02.2026 суд ухвалив допустити представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Тіори Юрія Парфірійовича до участі у засіданні, призначеному на 04 березня 2026 року об 11 год. 00 хв. та у усіх судових засіданнях у данній справі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

04.03.2026 та 18.03.2026 суд ухвалив викликати для допиту в якості свідка підполковника ОСОБА_4 .

14.04.2026 суд ухвалив закінчити підготовче провадження та призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.04.2026.

19.12.2025 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що спірні накази є правомірними, підкреслює, що прізвище підписанта спірного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено помилково.

07.01.2026 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує також.

12.01.2026 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідачів у якій заявник на позовних вимогах наполягає та вказує, що підполковник ОСОБА_5 не мав повноваження на підписання спірного наказу.

21.04.2026 у судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягав.

Копії ухвал суду були доставлені до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, у судове засідання відповідач не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.11.2024 №474 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» (а.с.19), наказано призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в особливий період військовозобов`язаного солдата ОСОБА_1 , який призваний та направлений до військової частини НОМЕР_1 . Посада та прізвище підписанта: начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .

До суду надано й наказ 14.11.2024 №474 (а.с.104-106).

Матеріали справи містять лист ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу Доброславського районного суду Одеської області від 02.09.2025 №109/17/24 (а.с.10-11), у якому зазначено, що наказ №474 від 14.11.2024 та поіменний список від 13.11.2024 №М/22683 підписано тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_6 , а підписант наказу ОСОБА_3 вказаний помилково.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2024 №323 (а.с.18), наказано солдата ОСОБА_1 призначити на посаду та вважати таким, що з 14.11.2024 посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений «Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022.

На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду даної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону «України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Станом на час розгляду справи, оскільки воєнний стан продовжений, то загальна мобілізація також продовжена.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 затверджене «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (далі - Положення № 154).

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.

Так, обґрунтовуючи позов позивач висловлює, що спірний наказ про його призов на військову службу підписаний не уповноваженою на те особою - Сергієм Ждановим, який на момент підписання наказу перебував на лікарняному.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161. Scries А заява № 25). який застосовується при оцінні доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

У пункті 43 рішення Європейського Суду з прав людини від 14.02.2008 року по справі «Кобець проти України» (№ заява 16437/04) вказано, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати.

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Суд враховує, що відповідно до п.п.2.7.19. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40 в частині щодо оформлення реквізитів документів, посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях, посадових інструкціях, наказі про розподіл обов`язків між командиром (керівником), заступниками командира (керівника) тощо. Підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ, військового звання, особистого підпису, власного імені і прізвища особи, яка підписує документ.

При цьому, у листі ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу Доброславського районного суду Одеської області від 02.09.2025 №109/17/24 (а.с.10-11), зазначено, що наказ №474 від 14.11.2024 та поіменний список від 13.11.2024 №М/22683 підписано тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_6 , а підписант наказу ОСОБА_3 вказаний помилково.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність помилки у спірному наказі позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Водночас, суд вважає за доцільне наголосити, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо процесуальних порушень, допущених суб`єктом владних повноважень, у співвідношенні зі встановленими обставинами порушення та їх наслідками.

Так, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття.

Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra- invalid). Проте не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

На переконання суду, помилка у прізвищі підписанта спірного наказу не впливає на правильність рішення, а відтак не робить останнього неправомірним.

Підсумовуючи наведене, враховуючи підстави позову та зміст спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для скасування спірного наказу в частині призову на військову службу позивача.

Стосовно вимог про скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання звільнити позивача від проходження військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Позивач доставлений до військової частини НОМЕР_1 з документами, які були необхідні для його зарахування до списків особового складу військової частини, що власне ним не спростовується.

Отже, командир військової частини для дотримання положень про облік військовослужбовців був зобов`язаний видати наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає оскаржений наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини таким, що відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, тому такий наказ не підлягає скасуванню, а відтак й похідна позовна вимога не підлягає задоволенню також.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідачі:

– ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );

- військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення суду складений 21.04.2026.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.