Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №280/1373/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 квітня 2026 року Справа № 280/1373/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи “Електронний суд” надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА_1 комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправною;

- зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на виконання вимог, передбачених пунктом 4 частини 3 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, як батько зниклого безвісти військовослужбовця, має право на отримання відстрочки від призову від мобілізації у зв`язку з тим, що його син, ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройній агресії рф у Донецькій і Луганській областях. Обставини зникнення ОСОБА_2 військовою частиною повністю не встановлені. Вибрана версія – зник безвісти 28 жовтня 2024 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України під час самовільного залишення поля боя. Позивачем до заяви були додані копії відповідних документів, проте, відповідачем відмовлено у наданні відстрочки від призову за мобілізацією. Позивач вважає такі дії протиправними.

Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини (навчального центру) - до набрання законної сили судовим рішенням по цій справі.

Ухвалою судді від 19 лютого 2026 року вищезазначену заяву про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання, у відповідача витребувано докази.

10 березня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на те, що на засіданні комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було розглянуто заяву ОСОБА_1 за вхідним від 06 лютого 2026 року. Протоколом від 10 лютого 2026 року №6, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: у зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти під час самовільного залишення поля бою. 11 лютого 2026 року за вихідним №40/1461 ОСОБА_1 було направлено повідомлення, в якому зазначено, що протоколом від 10 лютого 2026 року №6 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

11 березня 2026 року від представника відповідача на адресу суду на виконання вимог ухвали судді від 23 лютого 2026 року надійшли витребувані докази.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є батьком зниклого безвісти 28 жовтня 2024 року солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією наявного в матеріалах справи Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 .

06 лютого 2026 року позивач, будучи батьком зниклого безвісти військовослужбовця, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви були надані наступні документи: документи, що підтверджують родинні зв`язки; витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; наказ; акт службового розслідування; посвідчення; РНКОКПП.

На засіданні комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було розглянуто заяву ОСОБА_1 за вхідним від 06 лютого 2026 року.

Із застосунку «Дія» позивачу стало відомо про відмову відповідачем позивачу у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти під час самовільного залишення поля бою.

Незгода з відмовою відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За положеннями пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відтак, підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у контексті пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є загибель близьких родичів, зокрема батька, або зникнення безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

При цьому ця правова норма не пов`язує право особи на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації із установленням причин зникнення безвісти військовослужбовця.

Судом встановлено, що син позивача ОСОБА_2 станом на 28 жовтня 2024 року проходив військову службу під час мобілізації у складі Військової частини НОМЕР_4 .

Згідно Наказу командира Військової частини НОМЕР_5 (з основної діяльності) від 23 грудня 2024 року за № 6655 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 зник безвісти 28 жовтня 2024 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України під час самовільного залишення поля боя.

Згідно Акту службового розслідування від 23 лютого 2024 року (далі – Акт) 28 жовтня 2024 року на ПВ «МЕРС» поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області орієнтовно в період часу з 11 години 30 хвилин до 17 год. 10 хв. з боку зс рф кулеметник 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 солдат ОСОБА_2 залишив поле бою. Обставини та наслідки встановлюються.

Оперативні пошукові заходи результатів не дали. Місце перебування вищевказаного військовослужбовця на даний момент невідоме. Продовжуються пошукові заходи.

В подальшому за цим фактом проведено службове розслідування, відповідно до пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 09 грудня 2024 року №6326 “Про результати службового розслідування” зазначено, вважати солдата ОСОБА_2 таким, що діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов`язків 28 жовтня 2024 року самовільно залишив поле бою.

При перевірці службових розслідувань на відповідність вимогам законодавства офіцером юридичної служби управління військової частини НОМЕР_5 лейтенантом юстиції ОСОБА_3 виявлено, що солдат ОСОБА_2 28 жовтня 2024 року поблизу н.п Терни, Краматорського районах Донецької області самовільно залишивши поле бою, в той же день, отримав поранення несумісні з життям.

При проведені пошукових заходів за допомогою засобів аеророзвідки встановлено, що тіло (ймовірно солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив поле бою, знаходиться неподалік позиції ПВ «МЕРС» поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області. На даний час тіло евакуювати не має можливості через високу інтенсивність обстрілів з боку зс рф. до моменту евакуації тіла з поля бою вважати таким, що зник безвісти.

Відповідно до службової характеристики солдат ОСОБА_2 за час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони.

Згідно висновку вказаного Акту, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважається таким, зник безвісти 28 жовтня 2024 року поблизу н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України під час самовільного залишення поля боя.

З урахування відзиву на позов, протоколом від 10 лютого 2026 року №6, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти під час самовільного залишення поля бою.

Зважаючи на те, що підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у контексті пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є загибель близьких родичів, зокрема сина, або зникнення безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, й ця правова норма не пов`язує право особи на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації із установленням пов`язаності причин зникнення безвісти солдата під час здійснення таких заходів, тому суд робить висновок, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, що не передбачена законом.

Також, суд зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_5 (з основної діяльності) від 23 грудня 2024 року №6655 та Акт не може вважатись підтвердженням вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України в частині самовільного залишення поля бою, оскільки обставини потребують встановленню. Відомостей щодо звернення відповідача до правоохоронних органів стосовно встановлення обставин наведених у службовому розслідування до суду не надано.

Відповідно, рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 10 лютого 2026 року №6, на думку суду, є протиправним.

При цьому суд звертає увагу, що правове значення для позивача має саме рішення відповідача, оформлене протоколом від 10 лютого 2026 року №6, а не дії, як вважає позивач.

З огляду на вказане, враховуючи формулювання причин відмови у заданні позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Позивач у прохальній частині позову просить зобов`язати відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, (далі - Положення про ТЦК та СП) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Абзацом дев`ятим пункту 11 Положення про ТЦК та СП передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно, саме до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1 належить прийняття рішення про надання особі відстрочки від призову на військову службу.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відтак, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за заявою відповідне рішення або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Через те, що відповідачем у рішенні про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу зазначена підстава ненадання такої відстрочки, яка не узгоджується із приписами пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, суд вважає передчасним вирішення питання щодо зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати відстрочку від призову не можуть бути задоволені.

Разом з тим, належним способом захисту порушеного права позивача, на думку суду, є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 10 лютого 2026 року №6, щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації призову ОСОБА_1 .

Зобов`язати комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути питання надання відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за заявою від 06 лютого 2026 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення виготовлено у повному обсязі 21 квітня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов