Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №160/34187/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року Справа № 160/34187/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за період з 01 червня 2025 року по 30 вересня 2025 року у розмірі 50000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахування посади у складі командування та штабу військової частини першого ешелону оборони або наступу;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за період з 01 червня 2025 року по 30 вересня 2025 року у розмірі 50000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахування посади у складі командування та штабу військової частини першого ешелону оборони або наступу, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що позивач з 05 червня 2023 року по цей час проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера юридичної служби. З 01.01.2025 року позивачем виконуються бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки). Наведене у розумінні абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 надає позивачу право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалось позивачу нарахування та виплата додаткової грошової винагороди з січня 2025 року по травень 2025 року включно з розрахунку 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. Однак, починаючи з 01 червня 2025 року по день звернення з позовною заявою до суду, нарахування та виплата додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, здійснюється у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, замість 50000 гривень. Не здійснивши відповідні виплати, відповідач допустив протиправну бездіяльність у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, що зумовило необхідність звернення до суду із вказаним позовом.

11.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у військовій частині НОМЕР_1 належним чином завірені копії документів, що стосується військовослужбовця - капітана юстиції ОСОБА_1 , а саме: - БР ОТУ Лиман № БР- 2613 дск від 01.07.2023; БР ОТУ Лиман № БР-6804дск від 09.11.2023; Наказ командира в/ч НОМЕР_1 № 1862дск від 01.06.2025; Журнал ведення бойових дій в/ч НОМЕР_1 № 8т від 29.05.2025. - БР ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № РС-125 дск від 08.04.2024, БР командира 43 омбр 6/3/9169 дек від 01.07.25, БН командира НОМЕР_2 омбр від 01.04.2025 № 187т, ЖБД НОМЕР_2 омбр № 9т від 01.07.2025. - БР ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № РС-124 дск від 08.04.2024, ЖБД 43 омбр № 13т від 01.08.2025, ЖБД НОМЕР_2 омбр № 16т від 27.08.2025, БН командира НОМЕР_2 омбр від 01.04.2025 № 187т, БН командира в/ч НОМЕР_1 від 13.08.2025 № 359т, - ЖБД 43 омбр № 16т від 27.08.2025, 17т від 24.09.2025. - Рапорт начальника штабу військової частини НОМЕР_1 з відміткою «Управління» вх. № 20893 від 05.07.2025, рапорт начальника штабу-заступника командира з відміткою «Управління» вх. № 24805 від 05.08.2025, рапорт начальника штабу-заступника командира з відміткою «Управління» вх. № 28840 від 05.09.2025, рапорт начальника штабу-заступника командира з відміткою «Управління» вх. № 31461 від 06.10.2025.

04.02.2026 року та 06.02.2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшли відзиви на позовну заяву, відповідно до яких вказано, що позивач як військовослужбовець Збройних Сил не набув право на отримання збільшеної до 50000,00 грн. додаткової винагороди. За спірний період ОСОБА_1 було нарахована додаткова винагорода в розмірі саме 30000,00 грн., пропорційно часу його перебування. Також, відповідач зазначив, що витребувані документи, самі по собі не нададуть інформацію про обов`язок (необхідність) нараховувати та виплачувати персонально позивачу додаткову грошову винагороду, а мають загальний характер по окремій механізованій бригаді та ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » без персоніфікації особового складу. Отже, витребувані судом докази є документами з обмеженим доступом, розголошення яких особам не маючи передбаченого Законом допуску заборонено.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у відповідача в спірний період на посаді офіцера юридичної служби.

Наказом відповідача від 03.06.2024 року №1187 визначено організацію розгортання та роботи пунктів управління відповідача на період ведення бойових дій. Згідно додатку №1 до такого наказу склад основного командного пункту включає в себе секцію юридичної служби, яка включає в себе начальника служби та 3 офіцерів юридичної служби.

Згідно картки особового рахунку позивача за 2025 рік він призначений на займану посаду наказом від 18.05.2023 року №216, наказ про вступ на посаду – від 05.06.2023 року №128. З відомостей про грошове забезпечення вбачається, що починаючи з червня 2025 року позивачу не нараховується «додаткова винагорода 50», тобто – в розмірі 50000,00 грн, натомість нараховується «додаткова винагорода», тобто – в розмірі 30000,00 грн.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних доля забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 11.11.2025 року №4698/6827 позивач дійсно брав участь у таких заходах у спірний період.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в належному розмірі протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо доводів відповідача про неможливість подання витребуваних судом доказів з огляду на те, що витребувані документи є з обмеженим доступом, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі частини третьої статті 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Частинами 6, 8 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду; у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

Слід зауважити, що згідно із частинами першою третьою статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Якщо затребувана судом в цій ухвалі інформація не могла бути надана, оскільки вона належить до інформації з обмеженим доступом, відповідачу слід було мотивувати, до якого виду (конфіденційна, таємна або службова) вона віднесена і якими розпорядчими актами, а також якими нормативними документами заборонено її надання на вимогу суду.

При цьому, відповідач не надав пояснень та відповідних доказів на підтвердження того, що такі докази не можуть бути подані з поважних причин, у зв`язку з чим відповідач не надав до суду витребувані докази, та не виконав вимогу суду щодо надання витребуваних судом доказів, у зв`язку з чим суд розглядає справу за наявними матеріалами справи.

Спірні правовідносини врегульовано в т.ч. постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі – Постанова №168), яка застосовується в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1-1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Пунктами 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п. 2-1 установити, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Пунктом 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260) встановленої, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Наявні матеріали справи, в т.ч. наказ відповідача від 15.07.2025 року №2584, свідчать про те, що зміна розміру додаткової винагороди позивача є результатом зміни оцінки відповідачем обсягу прав позивача на додаткову винагороду певного виду (а не результатом зміни виконуваних позивачем завдань або підрозділу, в складі яких вони виконуються).

Таким чином, належить перевірити чи має право позивач на додаткову винагороду конкретного розміру та, як наслідок, чи правомірним є результат такої переоцінки відповідача.

Постанова №168 та Порядок №260 однаковим чином визначають найменування перелік відповідних органів керівництва, за виключенням згадки в Порядку №260 словосполучення «до батальйону включно», яке не впливає на вирішення спору в даній справі.

Суд зауважує, що в даній справі не було спірним виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, що дають право на додаткову винагороду у розмірі 50000,00 грн як таких, відповідач цього не заперечував, в т.ч. не стверджував у відзиві. Отже, позивачем дотримано «функціональний» критерій щодо права на таку додаткову винагороду. Це також вбачається і з того, що сам відповідач визнавав цей критерій дотриманим, виплачуючи позивачу додаткову винагороду у розмірі 50000,00 грн за попередні місяці.

Так, відповідно до наказу відповідача від 03.06.2024 року №1187 вбачається, що стосовно позивача дотримано «структурний» критерій щодо органу управління, в складі якого позивач виконував бойові (спеціальні) завдання. Це також вбачається і з того, що сам відповідач визнавав цей критерій дотриманим, виплачуючи позивачу додаткову винагороду у розмірі 50000,00 грн у попередні місяці.

Отже, позивачем дотримано усіх умов, які є обов`язковими для набуття права на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000,00 грн за спірний період.

Жодні змістовні пояснення та заперечення відповідачем з цього питання до суду не надано, в т.ч. попри витребування таких пояснень судом. Вказане належить тлумачити виключно як відсутність таких пояснень, оскільки довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 року у справі №813/2901/18.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №520/6006/21.

У спорах правомірності рішень чи діянь тягар доказування покладається саме на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2023 року у справі №809/1879/16, 29.03.2023 року у справі №620/19132/21.

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №520/6006/21.

Отже, в даній справі саме відповідач повинен був довести відсутність обставин, які дають право на додаткову винагороду саме у розмірі 50000,00 грн.

Щодо обґрунтування відповідача, яке походить від відомчого роз`яснення суд зауважує, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №440/170/20.

Листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 160/12303/19, від 18.07.2019 року у справі №826/2426/16.

Отже, оскільки обсяг прав позивача визначається нормативно-правовими актами, зміст яких в кожній окремій редакції сам по собі є незмінним, вирішення спору здійснюється незалежно від листів Департаменту соціального захисту Міністерства оборони України.

Так само не впливають на висновки суду і інші відомчі документи, наприклад, результати ревізій, службових перевірок та розслідувань тощо.

Визначаючи такий зміст суд констатує, що сам законодавець формулюючи відповідну норму як «штаб військової частини, який здійснює управління» очевидно передбачив, що не йдеться виключно про «штаб військової частини» (штатний, постійно діючий). Адже в зворотному випадку не формулювався б «функціональний» критерій у вигляді словосполучення «який здійснює оперативне (бойове) управління…».

При цьому функціональний критерій для самих військовослужбовців сформульовано раніше шляхом зазначення словосполучення «які виконують бойові (спеціальні) завдання». Тобто, не йдеться про потребу відокремити військовослужбовців одне від одного, оскільки в штабі військової частини згідно розуміння відповідача (який є штатним і постійно діючим) можна відокремити військовослужбовців які виконують бойові (спеціальні) завдання, від тих, які їх не виконують, для цього відсутня потреба в додатковому наданні ознак ще й «штабу».

Тобто, законодавець передбачив формулу: «виконання визначених завдань в штабі визначеної характеристики». Для виду штабу в організаційному розумінні (штатний і постійно діючий чи спеціально утворений) розрізнення відсутнє, використано загальне формулювання «штаб військової частини».

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно, для цілей саме права військовослужбовців на додаткову винагороду необхідно зважати не стільки на вид штабу (постійно діючий чи утворений окремо), скільки на його призначення та зміст діяльності – чи є він таким, що «здійснює оперативне (бойове) управління…».

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 за період з 01 червня 2025 року по 30 вересня 2025 року у розмірі 50000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 за період з 01 червня 2025 року по 30 вересня 2025 року у розмірі 50000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв