Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №140/15538/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15538/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Волинської обласної державної адміністрації (далі – Волинська ОДА, відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації (далі – Департамент, третя особа) про визнання протиправними дій щодо відмови у відшкодуванні коштів за самостійно придбане житло; зобов`язання відшкодувати кошти за самостійно придбане житло в сумі 750 992 грн відповідно до положень ст. 32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно підпункту 6 статті 4 та пункту 3 статті 32 Закону України від 28.12.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка відповідно до направлення переселилася з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і перебуває на квартирному обліку, має право на відшкодування коштів за самостійно придбане житло, проте, жодних коштів від Волинської ОДА при будівництві житла не отримував. Зазначив, що неодноразово звертався до Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА для вирішення питання про відшкодування коштів, затрачених на будівництво житлового будинку, однак отримував відмови.

Вважаючи такі дії Волинської ОДА протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача у відзиві позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що згідно з ч. 4 ст. 32 Закону N 796-XII громадяни мають право на індивідуальне житлове будівництво з позачерговим одержанням земельних ділянок з гарантованим забезпеченням необхідними будівельними матеріалами, укладанням договорів з підрядними організаціями на будівництво будинків садибного типу, а також на позачерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів незалежно від строків проживання і реєстрації місця проживання у даному населеному пункті. При цьому громадянам Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем будівництва житла виділяються кошти з розрахунку 13,65 квадратного метра на кожного члена сім`ї.

Механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затверджений постановою КМУ від 23.11.2011 №1198.

Вказав, що витрати, пов`язані із самостійним придбанням (будівництвом) житла, у тому числі у житлово-будівельних кооперативах, відшкодовуються розпорядниками громадянам з урахуванням площі житла і в межах норм, установлених законодавством, відповідно до фактичних витрат, але не вище опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженої /є, шляхом перерахування коштів на відкриті в банках рахунки громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або ж на рахунки житлово-будівельних кооперативів на підставі довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації, акта введення житла в експлуатацію, договору купівлі-продажу житла чи будівництва житла або договору про участь у житлово-будівельному кооперативі (п. 8 Порядку N 1198).

Наголосив, що особі, яка претендує на відшкодування коштів за самостійно збудоване житло відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», слід звернутись до уповноважених органів із відповідною заявою, з наданням документів, передбачених порядком №1198, при цьому, із змісту листа Департаменту від 23.04.2014 позивачу роз`яснено, що для отримання зазначеної компенсації йому необхідно подати визначений перелік документів, зокрема, копію технічного паспорта на нерухоме майно, копію свідоцтва про право власності на житловий будинок, проте, згадані документи ОСОБА_1 ні до Волинської ОДА, ні до Департаменту не подані.

У поясненнях третьої особи представник Департаменту вказала, що згідно з направленням на переселення від 19.02.2009 № 2518 ОСОБА_1 був включений до списку черговості осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які перебувають на квартирному обліку в Луцькому районі за №230, однак, в зазначений період (2012-2013рр) з заявою на отримання компенсації за самостійно збудований житловий будинок позивач не звертався.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» відшкодування коштів з призначенням для забезпеченням житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за вказаною бюджетною програмою було припинено. У зв`язку із відсутністю фінансування програми «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Департамент та Волинська ОДА неодноразово звертались до Міністерства соціальної політики України, як головного розпорядника коштів, стосовно сприяння у виділенні коштів на виконання взятих на себе зобов`язань. Разом з тим, з 2014 року кошти по зазначеній програмі в державному бюджеті не були передбачені.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською облдержадміністрацією у 2004 році.

ОСОБА_1 був включений до списку черговості осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які перебувають на квартирному обліку в Луцькому районі за №230 згідно з направленням на переселення від 19.02.2009 № 2518.

Згідно відповіді №2627117 від 20.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрований з 13.12.2013 за адресою: АДРЕСА_1 .

06.06.2024 та 25.11.2025 ОСОБА_1 звертався до Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА для вирішення питання про відшкодування коштів, затрачених на будівництво житлового будинку (вказані заяви переліку доданих документів не містять), проте листами №3174/01-70/2-24 від 10.06.2024, №5424/01-08/2-25 від 26.11.2025 (відповідно) отримав відмови з посиланням на відсутність фінансування програми «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи таку відмову Департаменту протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення закріплює Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.4 вказаного Закону, кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої об`єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров`я самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.

Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення.

Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім`ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищення індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 70 мЗв (7 бер) за життя.

Частина 6 цієї правової норми визначає, що громадяни, які відселяються або ж самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону №796-ХІІ для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до ст.4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки та квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.

Як передбачено ст.63 розділу Х «Заключні положення» Закону №796-XII, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

При цьому, механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198).

За змістом п.2 цього Порядку, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є саме Міністерство надзвичайних ситуацій, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві і м. Севастополі відповідно до розподілу, затвердженого МНС.

Указом Президента України «Про внесення змін до указів Президента України від 06.04.2011р. №389 та №397» від 02.09.2013р. №472 повноваження з організації та координування роботи із забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передано Міністерству соціальної політики України.

Пунктом 4 Порядку №1198 передбачено, що бюджетні кошти спрямовуються, з-поміж іншого, на відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Витрати, пов`язані із самостійним придбанням (будівництвом) житла, у тому числі у житлово-будівельних кооперативах, відшкодовуються розпорядниками громадянам з урахуванням площі житла і в межах норм, установлених законодавством, відповідно до фактичних витрат, але не вище опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженої Мінрегіоном, шляхом перерахування коштів на відкриті в банках рахунки громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або ж на рахунки житлово-будівельних кооперативів на підставі довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації, акта введення житла в експлуатацію, договору купівлі-продажу житла чи будівництва житла або договору про участь у житлово-будівельному кооперативі (п. 8 Порядку №1198).

Згідно з ч. 1 ст. 22 БК України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною 5 ст. 22 БК України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план діяльності на середньостроковий період (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних проектів) з урахуванням Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету), закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку;

2) організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими ч. 7 ст. 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, при цьому забезпечуючи: своєчасність затвердження паспортів бюджетних програм, достовірність і повноту інформації, що в них міститься; відповідність змісту паспортів бюджетних програм закону про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) та/або розпису бюджету (крім випадків внесення змін до паспортів бюджетних програм у разі внесення змін до спеціального фонду кошторису бюджетної установи в частині власних надходжень бюджетних установ), порядкам використання бюджетних коштів і правилам складання паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання; підтвердження результативних показників бюджетних програм офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного, а також внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, запровадження форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку для збору такої інформації;

6-1) організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності;

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У силу вимог ч. 6 ст. 22 БК України, розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі).

Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

За правилами ч. 6 ст. 48 БК України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

З урахуванням викладеного, суд зауважує, що відповідач - є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а тому, відповідно був позбавлений будь-якої можливості реєструвати бюджетне зобов`язання в іншому, ніж прийнято розпорядком вищого рівня, розмірі. Головним же розпорядником бюджетних коштів за програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 2014 р. - є Міністерство соціальної політики України.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постанові від 19.10.2021 у справі №580/681/20.

Також із дослідженої судом заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА про відшкодування коштів, затрачених на будівництво житлового будинку від 25.11.2025 вбачається, що така була подана до Департаменту без документів, передбачених порядком №1198.

На переконання суду, оскільки позивач подав до органу державної влади лише заяву без долучення належних документів передбачених Порядком №1198, у відповідного органу були відсутні правові та фактичні підстави для прийняття обґрунтованого рішення по суті звернення. За таких обставин у відповідача були відсутні передбачені законом підстави для прийняття рішення по суті заяви, оскільки принцип обґрунтованості та законності адміністративного акта вимагає належного доказового підґрунтя.

Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався до Волинської ОДА, в порядку, визначеному чинним законодавством, із заявою про отримання ним компенсації витрат, пов`язаних із самостійним придбанням будинку, суду не надано.

Більш того, матеріали справи також не містять і належних доказів того, що компетентними органами проводилась оцінка вартості житла, оскільки доданий до матеріалів справи Висновок про вартість майна ТзОВ «Луцьк Дім Сервіс» від 28.07.2023 складений без дотримання вимог Закону №796-ХІІ та Порядку №706 в частині розрахунку та визначення суми компенсації, яка підлягає відшкодуванню відповідно до Закону №796-ХІІ.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 420/17310/23.

Відповідно до ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл понесених позивачем судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя С.Ф. Костюкевич