Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №140/2922/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2922/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправними дії, пов`язані із призовом позивача на військову службу під час мобілізації;

2) визнати протиправним та скасувати наказ про призов на військову службу під час мобілізації, виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити позивача зі списків особового складу військової частини (підрозділу), до якої його було направлено у зв`язку з мобілізацією;

4) зобов`язати внести відповідні зміни до облікових даних позивача у Єдиному державному реєстрі військовозобов`язаних, привівши їх у відповідність до вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача з його призовом на військову службу, оскільки 06.02.2026 за результатами проходження штатної військово лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , було визнано придатним до служби, вважає, що наказ про призов на службу прийнято із суттєвими порушеннями умов діючого законодавства.

Крім того, вказує на те, що був засуджений за частиною 3 статті 289 КК України, що відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до тяжких злочинів, відтак, відповідно до частини 6 статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, не може бути призваний як особа, яка має судимість за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, якщо така судимість не знята або не погашена у встановленому законом порядку.

Також, відповідно до Виписки З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, позивач – є керівником Релігійної організації. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов`язані священнослужителі (духовні особи) релігійних організацій, зареєстрованих у встановленому законом порядку, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, за умови підтвердження їхнього статусу відповідними документами.

Вважає, що внаслідок вчинення відповідачем протиправних дій, належним способом відновлення порушеного права є визнання протиправним та скасування наказу про призов на військову службу з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини (підрозділу), до якої його було направлено у зв`язку з мобілізацією.

Ухвалою суду від 20.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 06.02.2026 за результатами проходження штатної військово лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 , було визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

13.07.1998 Октябрським районним судом міста Полтави у справі №1-581/98 постановлено вирок, відповідно до якого позивача було засуджено по ст.140 ч.3 до трьох років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, по ст.ст.17, 140, ч.3 КК України із застосуванням ст.44 України до двох років та 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього майна, по ст.145 ч.1 УК України до 6 місяців позбавлення волі. Надалі, 22.02.2000, позивача, було засуджено за ст.215-3 ч.2 КК України до трьох років позбавлення волі, за ст.140 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна. 02.09.2003, позивача, було засуджено за ст.289 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 , до моменту призову на військову службу під час мобілізації був працевлаштований на посаду пастора з 25.01.2026 в релігійній організації «Релігійна громада Християнської церкви «Вечірнє Світло» м. Луцьк».

12.02.2026 позивач склав та подав рапорт командиру взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 та прийняв справи стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 .

16.02.2026, представником позивача до Волинської обласної військово-лікарської комісії (ОВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_7 було подано скаргу на висновок військово-лікарської комісії про визнання придатним до військової служби в інтересах ОСОБА_1 та додатки до неї. Надалі аналогічна скарга була подана до Волинської обласної військово-лікарської комісії (ОВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_7 за допомогою оператора поштового зв?язку Укрпошта. Станом на день звернення із цим позовом Волинська обласна військово-лікарська комісія (ОВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_7 , так і не розглянула відповідну скаргу.

Виражаючи незгоду з призовом на військову службу, оскільки на момент призову мав відстрочку від призову під час мобілізації на військову службу та вказані обставини не були перевірені відповідачем під час прийняття спірного наказу, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом третім пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

Що стосується правомірності (протиправності) дій відповідача щодо взяття на військовий облік позивача, то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

Абзацом п`ятим частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно з абзацами сьомим і дев`ятим пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України:

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

З вищевикладеного слідує, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають усі військовозобов`язані громадяни України, які досягли 25-річного віку. Водночас Закон № 2232-ХІІ не містить обмежень щодо кількості раз, скільки громадянин України, який досяг 25 років, може бути взятий на військовий облік у випадку, якщо він раніше перебував на військовому обліку призовників.

Тобто громадянин України, який раніше перебував на військовому обліку призовників, і був виключений з військового обліку військовослужбовців, підлягає взяттю на військовий облік військовослужбовців у разі, якщо підстави, за якими він був виключений, відпали.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд встановлено, а також підтверджено матеріалами справи, що 13.07.1998 суддя Октябрського районного суду міста Полтави у справі №1-581/98 прийняв вирок по відношенню до позивача, відповідно до якого позивача було засуджено по ст.140 ч.3 до трьох років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, по ст.ст.17, 140, ч.3 КК України із застосуванням ст.44 України до двох років та 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього майна, по ст.145 ч.1 УК України до 6 місяців позбавлення волі. Надалі, 22.02.2000, позивача, було засуджено за ст.215-3 ч.2 КК України до трьох років позбавлення волі, за ст.140 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна. 02.09.2003, позивача, було засуджено за ст.289 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Відповідно до статті 12 КК України злочин, передбачений частиною третьою статті 289 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів.

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, статтю 37 Закону України № 2232-ХІІ викладено в новій редакції. Редакція статті 37 Закону України № 2232-ХІІ, яка є чинною з 18.05.2024, вже не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку військовослужбовців, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовослужбовців на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовослужбовців, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Отже, відповідач мав повноваження на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних.

Щодо тверджень представника позивача про те, що військовозобов`язані священнослужителі (духовні особи) релігійних організацій, зареєстрованих у встановленому законом порядку, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, за умови підтвердження їхнього статусу відповідними документами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано Наказ про призов ОСОБА_1 про призов на військову службу під час мобілізації. На витребування суду дані накази не були долучені відповідачем до матеріалів справи.

12.02.2026 позивач склав та подав рапорт командиру взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 та прийняв справи стрільця відділення охорони взводу відповідача.

Позивач вважає, що відповідач не мав права призивати на військову службу у зв`язку із наявністю у останнього права на відстрочку.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Відповідно до частини 7 статті 23 Закону №3543-ХІІ, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок №560).

Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).

За правилами пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Слід зазначити, що у відповідності до положень підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.04.2024 по справі№520/7954/22, де зазначено, що «право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця».

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постановах від 22.05.2023 по справі №260/1851/22, від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 11.04.2024 у справі №520/7954/22.

Так, під час розгляду справи, доказів на підтвердження того, що позивач або його уповноважений представник зверталися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з заявами про надання відстрочки, та що йому надано відстрочку від призову на військову служу у встановлений законодавством спосіб, позивач не надав.

Суд зауважує, що наявність у позивача права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд вважає, що позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому судом не встановлено порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією.

Застосувавши ці висновки до справи, суд констатує, що оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак обставини наявності підстав для отримання відстрочки не є підставою для звільнення з військової служби.

Не змінює цього правового регулювання й посилання позивача на те, що він є священнослужителем та з цього приводу суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.10.2025 року у справі №573/838/24, відповідно до якої неможливість відмовитися від військової служби на підставі релігійних переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13.04.2021, № 49933/20). У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Приймає до уваги суд і те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Щодо позовної вимоги про виключення позивача зі списків особового складу військової частини (підрозділу), до якої його було направлено у зв`язку з мобілізацією, суд зазначає таке.

Суд звертає увагу, що пунктом 3.3. розділу І Положення №402 (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) чітко визначено порядок оскарження постанов ВЛК обласних ТЦК СП.

Зокрема визначено, що скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК.

У разі наявності сумніву щодо правильності висновку даної комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись за підпорядкованістю до ВЛК регіону чи ЦВЛК,

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я

В межах проведення даного оскарження та перевірки рішень ВЛК ОТЦК та СП штатною комісією може бути здійснено направлення на контрольне медичне обстеження за наявності для цього підстав.

Суд зазначає, що представник позивача посилається саме на невідповідність висновку ВЛК дійсним хворобам позивача, а не на порушення процедури проходження медичного огляду при ВЛК.

Водночас, суд звертає увагу на те, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього ТЦК СП направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що придатний чи непридатний до військової служби, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Також слід зазначити, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/526/16.

Також суд зауважує, що внесення змін до облікових даних позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вноситься виключно на підставі офіційних документів, зокрема на підставі витягів з рішення BЛK.

У цьому контексті також варто звернути увагу на практику Верховного Суду викладену у постановах від 12.02.2021 у справі №820/5570/16 від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 в яких зазначено, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду.

На теперішній час позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу, що підтверджується витягом з військово-облікового документу позивача.

Відповідно до пункту б) частини 1 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби ВИКЛЮЧНО за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

Направлення на медогляд ВЛК формує начальник медичної служби з підписом командира військової частини. В такому випадку, потрібно:

- отримати направлення від начмеда на проходження ВЛК з підписом командира в/ч (Додаток 11 до Положення №402).

- отримати від начальника медичної служби інформацію щодо місця, часу та дати твого прибуття до закладу охорони здоров`я для проходження військово-лікарської комісії

Також суд звертає увагу, що для направлення на ВЛК необхідно написати на ім`я командира військової частини рапорт про направлення на ВЛК.

Згідно статті 20 Закону України Про звернення громадян звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Доказів звернення з відповідним рапортом до командира військової частини матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук