Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №686/33781/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/33781/25

Провадження № 22-ц/820/1073/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року, суддя Павловська А.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представники - уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Дмитро Валерійович, Хмельницька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до держави Україна в особі уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця Д.В. про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року в закритті провадження за клопотанням Хмельницької обласної прокуратури відмовлено. Позовну заяву залишено без розгляду.

В мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово звертався в суд з тотожними та аналогічними (за мінімально відмінні проміжки часу) позовами після вирішення справи судом з метою домогтися нового розгляду по суті однієї і тієї ж справи, за допомогою зміни предмету чи підстав позову, зокрема, зміни ціни позову, обґрунтування мінімально відмінними правовими нормами підстав позову, введення нових учасників процесу, з визначенням вочевидь завищеної ціни позову, що свідчить про його першочергову мету сутяжництва, тобто відволікання на всі зазначені ініційовані ним процеси часових, людських, матеріальних ресурсів суду та інших учасників справи, а не з метою захисту своїх порушених прав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив суд скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що суд оскаржуваною ухвалою фактично відмовив йому у здійсненні правосуддя. Суд зобов`язаний діяти як арбітр та відновлювати порушені права, а не уникати здійснення правосуддя під абстрактним формулюванням.

У відзиві на апеляційну скаргу Хмельницька обласна прокуратура зазначила, що судом правильно встановлено всі ознаки зловживання ОСОБА_1 своїми правами, у зв`язку з чим ухвалене правильне рішення про залишення позову без розгляду.

В судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися.

Перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до держави Україна в особі уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця Д.В. про стягнення моральної шкоди.

Свою заяву обґрунтував тим, що з 05 травня 2023 року дізнавачами ГУНП в Хмельницької області за процесуального керівництва прокурорів Хмельницької обласної прокуратури здійснюється кримінальне провадження №12023243560000061 за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а саме, завдання йому удару в голову. Незважаючи на встановлення обставин правопорушення та особи правопорушника кримінальне провадження триває до теперішнього часу. Неправомірні дії та бездіяльність службових осіб ГУНП в Хмельницької області та групи процесуальних прокурорів призвели до порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту. Надмірною тривалістю кримінального провадження йому завдано моральної шкоди. Зокрема, він зазнав душевних страждань і принижень, вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна на свою користь 65000000 грн. моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності службових осіб держави Україна, що призвело до порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 звертався до суду з аналогічними позовами у лютому, березні, серпні 2025 року у справах №686/4673/25, №686/8649/25, 686/24081/25.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі №686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі №686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі №686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі №686/24617/20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі №686/5244/21 (провадження №61-14316 св 21) зазначено, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (mutatis mutandis §67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); §35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№2, Philis v. Greece), заява №19773/92).

Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №308/14232/18 (провадження №61-10961св20), від 23 лютого 2022 року у справі №646/5368/19 (провадження №61-15330св21), від 22 травня 2024 року у справі №757/30529/22 (провадження №61-14820св23).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуального права дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

При цьому, в практиці ЄСПЛ також акцентується увага на зловживанні процесуальними правами. Так, наприклад, у справі Salontaji-Drobnjak v. Serbia (заява №36500/05 від 13 листопада 2009 року) Суд зазначив, що правовій системі має бути дозволено захищати себе від сутяжників, але вважає, що встановлення ефективного юридичного механізму взаємодії зі скаргами таких сутяжників є прерогативою національної влади.

При цьому, дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі №9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі №9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі №9901/235/20, ухвала від 27 жовтня 2021 року у справі №9901/598/19).

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява №4451/70, §36).

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява №28249/95, §53).

Як вбачається з матеріалів справи, позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження порушено його право на ефективний засіб юридичного захисту та завдано йому моральної шкоди.

Посилання суду на те, що ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами з огляду на вчинення ним сутяжницьких дій колегія суддів, з урахуванням обставин даної справи, вважає неправильним.

Судом першої інстанції не враховано, що у позовах про відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження, однією з підстав для відшкодування відповідної шкоди є встановлення такої тривалості розслідування, яка вочевидь не відповідає обставинам розслідуваного кримінального правопорушення та є об`єктивно невиправданою, що призводить до тривалої невизначеності спірних правовідносин, необхідності відвідування органів досудового розслідування і таке інше.

Враховуючи, що саме по собі звернення ОСОБА_1 до суду декілька разів протягом 2025 року з позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження №12023243560000061 не є підставою для висновку про зловживання останнім своїми процесуальними права, колегія суддів вважає, що суд постановив помилкову ухвалу, що, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.О. Янчук