Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №521/13375/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 521/13375/25

Номер провадження: 2/511/149/26

07 квітня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бобровська І. В.,

секретаря судового засідання Кіндракевич В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, -

ВСТАНОВИВ:

До Роздільнянського районного суду Одеської області надійшов зазначений позов за підсудністю з Хаджибейського районного суду міста Одеси, згідно з яким позивач просить стягнути з відповідача:

-інфляційні втрати та 3 % річних у загальному розмірі 88 021,60 гривень;

-судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень.

Стислий виклад позиції позивача.

28 листопада 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , як позичальник, уклали кредитний договір №11260100000, відповідно якого Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредит у розмірі 16 039,00 доларів США, строком до 28 листопада 2014 року зі сплатою 14,00% річних за користування кредитними коштами, а позичальник зобов`язався сплачувати платежі, встановлені договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло в тому числі право вимоги за кредитним договором №11260100000, укладеним 28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та договорами забезпечення по кредиту.

Далі, ПАТ «Дельта Банк» зверталося до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом про стягнення заборгованості з позичальника та 21 квітня 2016 року було ухвалено рішення у справі № 521/13942/15-ц, за яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені в повному обсязі.

Разом із цим, 07 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» укладено Договір про відступлення прав вимоги №1496/К (далі – Договір відступлення).

Згідно умов Договору відступлення, позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в тому числі, за кредитним договором №11260100000, укладеним 28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Надалі, ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2020 року було замінено вибулого стягувана у цивільній справі 521/13942/15-ц з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС».

Разом із цим, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у 133 297,97 гривень не виконано, а відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у зв`язку з чим ним здійснено розрахунок за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Стислий виклад позиції відповідача.

ОСОБА_1 подала відзив, згідно з яким просила визнати, що позов подано після спливу строку позовної давності та строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з чим у позовних вимогах просила відмовити, зазначивши в обгрунтування, що на виконання судового рішення було відкрито виконавче провадження, яке було закрито.

Закриття виконавчого провадження свідчить про завершення або неможливість подальшого примусового виконання судового рішення.

Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних після закриття виконавчого провадження є неправомірним.

Стислий виклад позиції позивача щодо відзиву.

Відповідач не надав доказів щодо виконання судового рішення, виконавчий документ було повернуто, оскільки виконавцем не було виявлено майно боржника, на яке можливо звернути стягнення, а строки щодо обчислення позовної давності зупинялися на період дії карантину та воєнного стану, що не враховано відповідачем у відзиві.

Процесуальні дії у справі.

25 серпня 2025 року Хаджибейським районним судом міста Одеси передано за підсудністю вказаний позов.

18 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

28 листопада 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , як позичальник, уклали кредитний договір №11260100000, відповідно якого Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності кредит у розмірі 16 039,00 доларів США, строком до 28 листопада 2014 року зі сплатою 14,00% річних за користування кредитними коштами, а позичальник зобов`язався сплачувати платежі, встановлені договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло в тому числі право вимоги за кредитним договором №11260100000, укладеним 28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

ПАТ «Дельта Банк» зверталося до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом про стягнення заборгованості з позичальника та 21 квітня 2016 року було ухвалено рішення у справі № 521/13942/15-ц, за яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені в повному обсязі.

25 вересня 2017 року було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №521/13942/15-ц, який виданий 05 вересня 2016 року Малиновським районним судом міста Одеси, номер виконавчого провадження № 52573492.

07 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» укладено Договір про відступлення прав вимоги №1496/К (далі – Договір відступлення).

Згідно умов Договору відступлення, позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в тому числі, за кредитним договором №11260100000, укладеним 28 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

24 грудня 2019 року виконавцем у виконавчому провадженні № 52573492 було прийнято постанову про повернення виконавчого документу на підставі пункту 5 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржника за адресою, зазначеною у виконавчому документі не виявлено, встановити місцезнаходження боржника неможливо, майно на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 10 листопада 2020 року замінено вибулого стягувача у цивільній справі 521/13942/15-ц з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС».

Разом із цим, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у 133 297,97 гривень не виконано, а відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у зв`язку з чим ним здійснено розрахунок за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, що становить 88 021,60 гривень, з яких 68 202,20 гривень інфляційні втрати та 19 819,40 гривень 3 % річних.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, та норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

При оцінці аргументів сторін щодо застосування позовної давності, суд зазначає, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, а за відсутності цієї заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон N 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі N 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон N 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон N 3450-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022. Закон N 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, суд зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності та звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24.

Разом із цим, суд відхиляє аргументи відповідача щодо спливу строку пред`явлення виконавчого листа № 521/13942/15-ц до виконання, оскільки згідно з наявних матеріалів справи, 24 грудня 2019 року державним виконавцем було повернуто виконавчий документ без виконання на підставі пункту 5 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повернуто стягувачу, оскільки боржника за адресою, зазначеною у виконавчому документі не виявлено, встановити місцезнаходження боржника неможливо, майно на яке можливо звернути стягнення відсутнє), а не на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», як зазначено у відзиві (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Доказів фактичного виконання судового рішення матеріали справи не містять.

Разом із цим, відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Водночас, суд зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

У зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, що підтверджується рішеннями Малиновського районного суду міста Одеси у справі № 521/13942/15-ц, які набрали законної сили.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Таким чином, у розумінні наведених положень закону, позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Малиновського районного суду міста Одеси.

На підставі викладеного, надавши оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 81, 141, 178, 200, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (адреса: проспект Степана Бандери, 28-А, місто Київ, код ЄДРПОУ 38004195) інфляційні втрати та 3 % річних у загальному розмірі 88 021,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (адреса: проспект Степана Бандери, 28-А, місто Київ, код ЄДРПОУ 38004195) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (адреса: проспект Степана Бандери, 28-А, місто Київ, код ЄДРПОУ 38004195).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: І. В. Бобровська