Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №450/4536/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/4536/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/236/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 ,

з участю: прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

встановила:

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року

ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено їй покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування обраного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

За вироком суду, ОСОБА_7 , 21.07.2025 р. о 16 год. 10 хв., керуючи транспортним засобом марки "Honda" моделі "M-NV" номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись ним другорядною дорогою по вул. І. Гонти в с. Зубра, Львівського р-ну, Львівської обл., у напрямку автодороги М-06 сполученням "Київ-Чоп", грубо порушила вимоги Р.1, п.1.5, Р.2 п.2.3 п.п. "б, д", Р.10 п.10.1 Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що вона проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, розпочала рух, не переконавшись у його безпечності, і виїхала на головну дорогу нерегульованого перехрестя, де здійснила зіткнення з мотоциклом марки "Lifan LF200-10L" номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався з перевищенням дозволеної швидкості та порушив вимоги Р.12 п.12.3, п.12.4, п.12.9 п.п. "б" Правил дорожнього руху України.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла марки "Lifan LF200-10L" номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які призвели до його смерті.

На вказаний вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити їй покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

На підтримку своїх апеляційних вимог прокурор покликається на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.

Стверджує, що суд безпідставно не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зазначає, що місцевий суд у своєму вироку не мотивував прийняте рішення щодо незастосування відносно ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Водночас суд зазначив, що таке рішення він приймає беручи до уваги ті самі обставини, які він врахував вже при прийнятті рішення про призначення обвинуваченій мінімальної міри покарання та для звільнення її від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням ОСОБА_7 мінімального іспитового строку.

Також прокурор вказує, що обвинувачена ніде не працює, а тому позбавлення її права керувати транспортними засобами не вплине на забезпечення її джерелом доходу.

На апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_9 подав заперечення, у яких просить залишити без змін оскаржуваний вирок. Вважає, що місцевий суд правомірно не застосував до ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Звертає увагу, що з 10 квітня 2026 року обвинувачена прийнята на роботу у ТзОВ «Компанія «ЛАРА» на посаду менеджера зі збуту і її теперішня робота пов`язана із постійними поїздками на автомобілі та передбачає використання автомобіля кожного дня. Отже, позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами призведе до неможливості виконувати нею своїх трудових обов`язків, а відтак і отримувати дохід. Також покликається, що ОСОБА_7 постійно використовує автомобіль для поїздок в медичні установи, оскільки продовжує курс лікування після отриманих у ДТП травм. Крім цього, ОСОБА_7 має на утриманні двоє дітей, один з яких є неповнолітнім, і якого обвинувачена автомобілем возить до школи.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів та просив таку задоволити.

Обвинувачена та її захисник заперечили апеляційні вимоги прокурора як безпідставні, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація її дій, в апеляційному порядку не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши апеляційні доводи прокурора щодо призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує наступне.

В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Санкцією ч.2 ст.286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Суд першої інстанції призначив обвинуваченій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно матеріалів справи суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких злочинів, дані про особу винної, яка раніше не судима, не притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, має на утриманні неповнолітню дитину, не перебуває на психіатричному та наркологічному обліках, відшкодувала потерпілій завдані збитки, наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, визнання своєї винуватості та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Також судом враховано конкретні обставини кримінального провадження, а саме спільну винуватість обидвох водіїв в частині порушень Правил дорожнього руху України, що призвело до зіткнення.

Врахувавши наведені дані та обставини у своїй сукупності, місцевий суд визначив обвинуваченій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі та дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, звільнивши її від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, що в апеляційному порядку учасниками провадження не оскаржується.

Водночас, колегія суддів погоджується із апеляційними доводами прокурора про те, що у даному випадку, місцевий суд безпідставно не призначив обвинуваченій додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як вбачається з оскаржуваного вироку мотивуючи своє рішення не призначати ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами місцевий суд обмежився лише покликанням на те, що він враховує аналогічні мотиви, які було враховано при призначенні обвинуваченій основного покарання та застосування до неї ст.75 КК України.

З наведеного вбачається, що рішення місцевого суду не призначати обвинуваченій додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами мотивовано тими самими даними та обставинами, якими суд мотивував призначення ОСОБА_7 основного покарання у мінімальному розмірі, встановленому у санкції ч.2 ст.286 КК України, та застосування до неї інституту звільнення від відбування цього покарання з випробуванням, з визначенням їй іспитового строку також у мінімальному розмірі.

Крім цього, колегія суддів вважає, що незважаючи на врахування судом спільної винуватості обидвох водіїв в частині порушень ПДР України, що призвело до зіткнення транспортних засобів, місцевий суд не у повній мірі врахував, що обвинувачена ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, допустила грубі порушення Правил дорожнього руху України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, з 10 квітня 2026 року обвинувачена прийнята на роботу у ТзОВ «Компанія «ЛАРА» на посаду менеджера зі збуту і її теперішня робота пов`язана із постійними поїздками на автомобілі та передбачає використання автомобіля кожного дня.

Так, згідно наданого стороною захисту Наказу № 10 від 09.04.2026 директора ТзОВ «Компанія «ЛАРА» ОСОБА_11 , ОСОБА_7 з 10.04.2026 прийнята на роботу на посаду менеджера зі збуту. Однак, даний наказ не містить відомостей про те, що у своїй трудовій діяльності обвинувачена має використовувати транспортний засіб.

Крім цього, чинне законодавство не містять положень щодо неможливості застосовування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами до осіб, діяльність яких пов`язана із використанням транспортних засобів.

Долучений захисником висновок комп`ютерної томографії не містить даних про постійне та необхідне використання ОСОБА_7 автомобіля для поїздок в медичні установи з метою продовження курсу лікування після отриманих у ДТП травм.

Також стороною захисту не наведено переконливих доводів про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами вплине на реалізацію права її неповнолітньої дитини на освіту.

Ураховуючи наведене, те, що судом фактично не було встановлено інших даних, окрім врахованих при призначенні обвинуваченій основного покарання у мінімальному розмірі та при звільненні її від відбування такого на підставі ст.75 КК України, і які б давали суду обґрунтовані підстави не призначати обвинуваченій за вчинене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів вважає, що з огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченою ОСОБА_7 порушень Правил дорожнього руху та їх тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого (водія мотоцикла), обвинуваченій ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, слід призначити і додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як передбачено п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, те, що під час апеляційного розгляду було встановлено підстави для призначення обвинуваченій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України окрім основного покарання у виді позбавлення волі і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання слід скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.

При цьому колегія суддів вважає, що вимога прокурора про призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у максимальному розмірі у три роки є необґрунтованою, і колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку строк додаткового покарання обвинуваченій слід визначити терміном в два роки, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 420, 426, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити частково.

Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: