Вирок від 15 квітня 2026 р. у справі №459/2764/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 459/2764/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/124/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Шептицького міського суду Львівської області від 22 грудня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Волиця Сокальського району Львівської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шептицького міського суду Львівської області від 10.07.2025, та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про позбавлення права керування транспортними засобами постановою Червоноградського міського суду від 28.02.2025 у справі №459/214/25, постановою Червоноградського міського суду від 03.04.2025 у справі №459/820/25, постановою Червоноградського міського суду від 22.04.2025 у справі №459/1109/25 та будучи раніше засудженим вироком Шептицького міського суду Львівської області від 10.07.2025 за ч. 1 ст. 382 КК України до покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік, яке не відбув, повторно 22.07.2025 близько 17 год. 48 хв керував автомобілем марки «Volkswagen Touran», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Б. Хмельницького в м. Шептицький Львівської області, де був зупинений працівниками ВРПП Шептицького РВП ГУ НП у Львівській області, які виявили порушення правил дорожнього руху України останнім, неподалік спортивного комплексу «Шахтар», чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 382 КК України.

Не погоджуючись із цим вироком, заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Шептицького міського суду Львівської області від 22 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шептицького міського суду Львівської області від 10 липня 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржений вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання. Зокрема, призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 382 КК України, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не дотримався загальних засад про порядок призначення покарання. За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, згідно із санкцією, може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тобто санкцією вказаної частини статті передбачено обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Проте ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах вироку судом не вказано про призначення додаткового покарання, при цьому у вироку відсутнє покликання на застосування ст. 69 КК України під час призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 382 КК України.

Указане додаткове покарання суд також не призначив ОСОБА_7 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Звертає увагу, що ст. 55 КК України не обмежує коло і характер посад, а також видів (роду) діяльності, права обіймати або займатися якими засуджений може бути позбавлений вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній основі; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність – службовою, професійною, підприємницькою (господарською) або іншою (керування особистим автотранспортом). Відтак, позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю (постанова ККС Верховного Суду у справі №333/6785/19). Окрім цього, позбавлення такого права за вчинення адміністративного правопорушення, не виключає можливості застосування до особи за вчинення злочину позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткового покарання, ухилення від відбування якого обумовлює кримінальну відповідальність. Саме з керуванням транспортним засобом пов`язане вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України. З огляду на характер кримінального правопорушення, особу засудженого та обставини справи, сторона обвинувачення вважає неможливим збереження за обвинуваченим права керувати транспортними засобами.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги не заперечив.

Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.

За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 382 КК України, а саме як умисне невиконання рішень суду, що набрали законної сили особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Стосовно доводів прокурора про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то такі є слушними.

Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Залежно від конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Санкцією ч. 3 ст. 382 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Призначаючи ОСОБА_7 основне покарання, місцевий суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; те, що злочин вчинено у сфері правосуддя; особу винного, який вину у вчиненому визнав повністю, є особою молодого віку, немає постійного місця проживання, неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, як обставини, що пом`якшують покарання; відсутність обставин, що обтяжують покарання та дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 382 КК України, яке, однак, належить відбувати реально. Також суд, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком, з чим погоджується прокурор в апеляційній скарзі.

Водночас, у пункті 8 постанови №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що непризначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК України.

Наведених вимог закону місцевий суд не дотримався та не призначив обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і при цьому взагалі не мотивував таке рішення.

Як правильно зазначає прокурор, стаття 55 КК України не обмежує коло і характер посад, а також видів (роду) діяльності, права обіймати або займатися якими засуджений може бути позбавлений вироком суду.

Колегія суддів зауважує, що саме з керуванням транспортним засобом пов`язане вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння, а тому призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у цьому випадку матиме важливе значення для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 , крім основного покарання у виді позбавлення волі, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Адже саме в такому випадку покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та буде справедливим і співмірним вчиненому.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За таких обставин вирок в частині призначення покарання необхідно скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ухваливши у цій частині новий вирок.

Отже, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Шептицького міського суду Львівської області від 22 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шептицького міського суду Львівської області від 10 липня 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4