Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №686/31897/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/31897/25

Провадження № 2/686/3849/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючої судді – Хараджі Н.В.,

при секретарі судових засідань – Козуляк І.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка подана та підписана представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Хмельницької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2025 ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернулася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивує тим, що у серпні 1987 року ОСОБА_1 видано ордер на жиле приміщення№2099 серії БЯ на право заселення жилого приміщення жилою площею 37,7 кв.м. вквартирі за адресою АДРЕСА_1 (на підставірішення №193-Б від 21.08.1987).

У 1987 року між відділом комунального господарства та ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 . Того ж року, між сторонами укладено акт здачі і приймання квартири.

З 1987 року ОСОБА_1 разом із сім`єю: донькою ОСОБА_4 , сином ОСОБА_3 проживали у квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки №Н-03-48353 від 31.10.2025 за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач квартири), ОСОБА_4 (донька), ОСОБА_5 (онука), ОСОБА_3 (син).

У січні 2014 року син ОСОБА_3 виїхав за кордон та не проживає у квартирі.

В квартирі відсутні будь-яке особисте майно та речі відповідача, за місцем своєї реєстрації відповідач не сплачує жодних комунальних послуг, витрат по утриманню житла не несе.

На підставі ордеру позивач разом із сім`єю продовжує постійно проживати в квартирі за вищевказаною адресою, що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України про місце проживання. Заборгованості за комунальні послуги позивач не має, своєчасно сплачує житлово-комунальні послуги; підтримує стан квартири в належному стані, здійснює поточний ремонт. Як мешканка зазначеної квартири, постійно бере участь в утриманні будинку та прибудинкової території.

В той час, як відповідач не здійснює жодних дій щодо утримання квартири, коштів на оплату комунальних послуг не надає, в утриманні прибудинкової території участі не бере.

Актом про не проживання осіб за місцем реєстрації від 03 листопада 2025 року підтверджується те, що ОСОБА_3 зареєстрований, але фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджують свідки: ОСОБА_6 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_7 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

В подальшому ОСОБА_1 хоче реалізувати своє право на приватизацію квартири АДРЕСА_6 на підставі ордеру, однак скористатись таким правом не може, оскільки, на даний час в квартирі залишається зареєстрованим ОСОБА_3 .

Вважає, в даному випадку має місце порушення раціонального використання об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 року, визначено суддю - Хараджу Н.В.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.02.2026 року вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка подана та підписана представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

-ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-Хмельницьку міську раду.

В підготовче судове засідання позивач та її представник не з`явилася. Представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явився. Від нього надійшла заява про визнання позовних вимог, у якій він зазначив, що дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас вказав, що тривалий час, орієнтовно з 2014 року, за зазначеною адресою не проживає, участі в утриманні квартири не бере, оскільки проживає та працює за кордоном і має посвідчення особи — ідентифікаційну карту громадянина Республіки Польща.

Відповідач повністю визнав заявлені позивачем вимоги про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням — квартирою АДРЕСА_2 , та не заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, зазначив, що не має наміру проживати у вказаній квартирі та брати участь у її приватизації, і просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Треті особи у підготовче судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем про задоволення позову. Визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому підстав для призначення справи до судового розгляду немає.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що у серпні 1987 року ОСОБА_1 на підставі рішення №193-Б від 21.08.1987 року було видано ордер на жиле приміщення №2099 серії БЯ на право заселення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Між уповноваженим органом та ОСОБА_1 у 1987 році укладено договір найму житлового приміщення, а також підписано акт приймання-передачі квартири.

З моменту заселення позивач разом із членами сім`ї, зокрема сином ОСОБА_3 , проживали у вказаному житловому приміщенні.

Відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання, у квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Разом з тим судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 фактично не проживає у спірній квартирі з 2014 року, виїхав за межі України, проживає та працює за кордоном, що підтверджується його письмовою заявою, а також актом про непроживання від 03.11.2025 року та поясненнями свідків.

Судом також встановлено, що відповідач не бере участі в утриманні житла, не сплачує житлово-комунальні послуги, його особисті речі у квартирі відсутні, наміру повернутися до проживання у спірному житлі не має, що ним прямо підтверджено у заяві про визнання позову.

Позивач та члени її сім`ї продовжують постійно проживати у квартирі, несуть витрати на її утримання та оплату комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Глава 2 Житлового кодексу України передбачає норми, які регулюють користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно із частинами першою, другою статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Нормами частини першої статті 63 Житлового кодексу України встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно із частиною першою статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, необхідним є встановлення факту її відсутності понад шість місяців без поважних причин, відсутності наміру користуватися житлом та невиконання обов`язків щодо його утримання.

Судом встановлено, що відповідач відсутній у спірному житлі понад 10 років, не здійснює витрат на його утримання, не підтримує зв`язку з місцем проживання та не має наміру користуватися квартирою в майбутньому.

Крім того, відповідач подав до суду заяву про повне визнання позовних вимог, що відповідає положенням статті 206 ЦПК України.

Суд перевірив, що таке визнання позову не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема третіх осіб у справі.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 втратив право користування житловим приміщенням — квартирою АДРЕСА_2 .

У зв`язку з викладеним позовні вимоги підлягають задоволенню як обґрунтовані та підтверджені належними і допустимими доказами.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту рішення суду 21.04.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа