Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №464/1430/21 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1430/21

пр.№ 2/464/13/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.04.2026 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючої - судді Бойко О.М.

секретар судових засідань Константинова С.С.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , який є правонаступником первісного позивача ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати компенсації,-

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просить виділити належну йому частку квартири АДРЕСА_1 та частку будівельних матеріалів, що складають 93% готовності незавершеного будівництва будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації в розмірі, який буде остаточно визначений після проведення додаткової судової інженерно-технічної експертизи; припинити право власності ОСОБА_4 на частку квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ., та частку будівельних матеріалів, що складають 93% готовності незавершеного будівництва будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що згідно із рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24.06.16 у справі №1319/10432/2012 за ним визнано право власності на частки квартири АДРЕСА_1 на частки об?єднаних гаражів № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі «Сигнал» та на частку будівельних матеріалів, що складають 93% готовності незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_2 . Право власності на інші частки квартири, гаражів і будівельних матеріалів визнано за відповідачкою. Спільне користування вказаним майном є неможливим. Реальний поділ вказаних квартири і будівельних матеріалів також є неможливим, що доводиться висновком судової будівельної експертизи №4469-4472 від 12.05.15. Також висновком цієї експертизи встановлена вартість вказаних об?єктів нерухомості, а саме: двокімнатної квартири в розмірі 530100 грн, будівельних матеріалів, що складають 93% готовності незавершеного будівництва 613460 грн. Об?єднані гаражі № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі «Сигнал» по АДРЕСА_4 знаходяться у його користуванні і останній готовий виплатити відповідачці грошову компенсацію за половину. Незавершене будівництво будинку по АДРЕСА_5 знаходяться у користуванні відповідачки, також на неї оформлено і право власності на ці два об?єкти. Зазначає, що після виплати компенсації будинок і квартира залишаться на праві власності за позивачкою, а право власності на об?єднані гаражі буде визначено в залежності від бажання відповідачки або у спільній частковій власності, у якій вони перебувають у даний момент, або передані йому на праві власності з виплатою відповідачці відповідно компенсації. Просить позов задоволити.

Ухвалою від 05.04.2021 відкрито загальне позовне провадження .

Ухвалою від 17.06.2021 зупинено провадження у справі на час проведення експертизи. 27.09.2021 поновлено провадження у справі.

Ухвалою від 10.11.2021 зупинено провадження у справі до розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 15.12.2020. 31.05.2022 провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 20.12.2022 зупинено провадження у справі на час проведення експертизи. 13.12.2026 поновлено провадження.

30.01.2024 залучено до участі у справі у якості правонаступника позивача – ОСОБА_3 , у зв`язку із смертю первісного позивача ОСОБА_4 .

Ухвалою від 30.01.2024 зупинено провдження у справі на час проведення експертизи.10.02.2026 поновлено провадження у справі

Ухвалою від 05.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просить його задоволити, надав пояснення, що відповідають змісту позовної заяви, вважає, що експерт безпідставно відмовився провести експертизу, а судом безпідставно відмовлено у виклику експерта та у долученні матеріалів справи №1319/10432/2012, у якій наявні висновки експертиз.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні. ОСОБА_3 , який є правонаступником ОСОБА_4 , не змінено позовних вимог, за якими на даний час всі вимоги стосуються первісного позивача. Частка ОСОБА_4 не виділена, вартість спірного майна не визначена, відтак, розмір конпенсації не визначений. Доказів неможливості спільного користування не надано. Крім того, відповідачка є особою пенсійного віку, доходів немає, а тому покладення на неї обов`язку сплати грошової конпенсації становить для неї надмірний тягар. Просить відмовити у задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши її дійсні обставини та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 24.06.2016 визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_6 посвідчений 20.09.2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Єгоровою Н.Ю. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на частку квартиру АДРЕСА_1 за кожним. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на частку об`єднаних гаражів № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі «Сигнал» за кожним . Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по права власності на будівельні матеріали, що складають 93 % готовності незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_2 . Вказане рішення залишено без змін Львівським апеляційним судом та Верховним Судом, відтак, набрало законної сили.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).

У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін. Саме тому під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.

Оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.

Зазначені правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі 466/2128/23, а тому згідно ч.4 ст.263 ЦПК України є обов`зковими для суду.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів ( ст. ст. 12, 13, 81, 83 ЦПК України).

Проте, всупереч обов`язку доказування, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження вимог заявлених у позові, зокрема, і щодо вартості спірного майна та розміру компенсації за відповідну частку, спроможності відповідача сплатити грошову компенсацію.

При цьому, вказана справа тривалий час перебувала на стадії підготовчого провадження, суд сприяв позивачеві у отриманні доказів, призначивши експертизу, також в силу ст.106 ЦПК України позивач був вправі подати висновок експерта, зроблений на його замовлення, також у позивача були можливості подати будь-які інші докази, які він вважав необхідними для підтвердження заявлених ним вимог.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами, підстав визначених ст.ст. 364, 365 Цивільного кодексу України, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 316, 317, 319, 358, 361, 364, 365 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 142, 263 – 265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_3 , який є правонаступником ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати компенсації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.04.2026.

Головуюча: