Окрема думка від 20 квітня 2026 р. у справі №243/8403/18 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

"21" квітня 2026 р.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області

ОСОБА_1

до ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області

від 15.04.2026 у справі № 243/8403/18

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15.04.2026 у справі № 243/8403/18 у задоволенні клопотання прокурора Відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_2 , про здійснення спеціального судового провадження у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 220180200000000019 27 квітня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав.

Зазначене рішення суду обґрунтовано тим, що відсутні докази перебування обвинуваченого ОСОБА_3 на території проведення ООС або на непідконтрольній Україні території, та підстави для здійснення судового розгляду відсутні.

Суд у своїй ухвалі зазначив, що прокурор в підготовчому судовому засіданні не надав матеріали про те, що обвинувачений ОСОБА_3 знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, особисто підозра ОСОБА_3 не вручалась, при цьому, відповідно до ст. 323 КПК України спеціальне судове провадження може бути застосовано лише тоді, коли обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате відносно нього кримінальне провадження. За результатами аналізу даних щодо перетину державного кордону України встановлено, що відомості про перетин державного кордону України громадянином ОСОБА_3 відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, вважаю за необхідне у цій окремій думці висловити свої заперечення та викласти відповідне правове обґрунтування своєї позиції з питання, щодо якого, на моє переконання, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так, до загальних засад кримінального провадження, зокрема, відносяться: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань. При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності...». Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, але суд у будь-якому випадку має здійснити ретельну перевірку наведеної обставини.

Відповідні права та можливості обвинуваченого визначені ст. 42 КПК України.

Ключове значення в цьому випадку має відігравати повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (рішення ЄСПЛ у справі «Сейдовіч проти Італії»).

Можливість судового розгляду справи у кримінальному проваджені у разі неприбуття обвинуваченого за викликом суду шляхом здійснення спеціального судового провадження передбачена частиною 3 статті 323 КПК України.

Так, за змістом абз. 1 цієї частини встановлено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

В свою чергу, за змістом ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається серед переліку певних злочинів й посилання на ст. 258-3 КК України, за якою висунуто обвинувачення ОСОБА_3 .

Вважаю, що розгляд кримінального провадження № 220180200000000019 від 27.04.2018 шляхом здійснення спеціального судового провадження не порушуватиме права обвинуваченого на справедливий суд, з огляду на таке.

Під час розгляду цього кримінального провадження наявні всі засоби і можливості дотримання стандартів судового розгляду, викладені у Резолюції 11 комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 1973 року «Про критерії, що регламентують розгляд, проведений за відсутності обвинуваченого», якою регламентується наступне:

«1. Справу жодної особи не може бути розглянуто, якщо до цього її ефективно протягом часу, що дозволяє їй з`явитися в суд і підготувати свій захист, не було оповіщено повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя.

2. Повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на розгляд.

3. Коли суд встановить, що обвинуваченому, який не з`явився на розгляд, була вручена (atteint) повістка, він повинен розпорядитися про відкладення розгляду, якщо визнає, що особиста присутність обвинуваченого є обов`язковою, або якщо є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для явки.

4. Справа обвинуваченого не повинна розглядатися в його відсутність, якщо можливо і бажано перенести розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу.

5. Коли справа обвинуваченого розглядається в його відсутність, докази повинні збиратися звичайними способами, а захист повинен мати право втручатися в цей процес.

6. Судове рішення, прийняте за відсутності обвинуваченого, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд, і період часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа, щодо якої винесено вирок, не отримає ефективного повідомлення про винесене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя.

7. Кожен, чия справа розглядалася в його відсутність, повинен мати можливість оскаржити це судове рішення будь-якими доступними йому засобами, якби він був присутній.

8. Особа, справу якої було розглянуто в її відсутність, і якій не була належним чином і в належній формі вручена повістка, повинна мати правовий засіб захисту, що дозволяє їй анулювати судове рішення.

9. Особа, справу якої розглянуто в її відсутність, але якій повістка була належним чином вручена, має право на повторний розгляд справи в звичайному порядку, якщо ця особа може довести, що її відсутність і факт того, що вона не могла проінформувати суддю у справі, були викликані обставинами, що знаходяться за межами її контролю».

Європейський Суд з прав людини з особливою увагою ставиться до судового розгляду справ за відсутності обвинуваченого. У рішенні ЄСПЛ «Медєніца проти Швейцарії» суд зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.

Кримінальний процесуальний закон України надає обвинуваченим всі необхідні можливості в рамках спеціального судового провадження, щодо необхідності дотримання яких у справах за відсутності обвинуваченого (in absentia), висловлюється у своїх рішеннях ЄСПЛ, зокрема, надає право обвинуваченим за бажанням бути присутніми при розгляді кримінального провадження, право виробити лінію захисту, право на юридичну допомогу, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.

Загалом судом по цьому кримінальному провадженню від призначення обвинувального акту до підготовчого судового засідання проведено п`ять судових засідань: 05.12.2025, 24.12.2025, 27.01.2026, 24.02.2026 та 15.04.2026.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Місце реєстрації обвинуваченого ОСОБА_3 значиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак, наразі у м. Часів Яр Донецької області точаться активні бойові дії внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, та місто перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Крім того, згідно матеріалів кримінального провадження, місцем фактичного проживання ОСОБА_3 є м. Горлівка Донецької області, яке з 2014 року знаходиться під тимчасовою окупацією, та як вбачається з доданих до клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, 27.04.2018, на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_3 оголошено в розшук, проведення якого доручено КР УСБУ у Вінницькій області, оскільки підозрюваний ОСОБА_3 за викликами органу досудового розслідування не з`являвся, та його фактичне місцезнаходження не було відомо. В подальшому 26.06.2018 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/15090/18, провадження № 1-кс/127/7735/18, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22018020000000019 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Згідно повідомлення Управління СБ України у Вінницькій області від 28.12.2017 № 53/2/64-538нт, за наявною інформацією фігурант провадження ОСОБА_3 (позивний « ОСОБА_4 ») постійно перебував на ТОТ у м. Горлівка, де приймав участь у бойових діях проти сил АТО в складі розвідувального підрозділу «МДБ-МВС ДНР» 1 АК МО т.зв. «ДНР». За час проведення АТО на підконтрольну силам ЗСУ територію України не виїздив.

Виклики підозрюваного ОСОБА_3 до органу досудового розслідування здійснювались шляхом публікації оголошень в газеті «Урядовий кур`єр», яка відноситься до засобів масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.

04.09.2018 обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, надійшов для розгляду до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, та у період з 13.12.2018 до 03.12.2025 судове провадження відносно ОСОБА_3 було зупинено на підставі ст. 335 КПК України, у зв`язку з ухиленням обвинуваченого від суду, ОСОБА_3 було оголошено у розшук.

Прокурор, звертаючись до суду із клопотанням про здійснення спеціального судового провадження відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, надав також суду лист Управлення СБ України у Вінницькій області від 11.11.2025 № 53/2/1/52-3250, згідно якого Управлінням встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на тимчасово окупованій території України та приймає участь у бойових діях проти Збройних Сил України. Проведено додаткову перевірку об`єкта розшуку за ІМАСОІ «Аркан», переміщення розшукуваної особи в частині перетину нею державного кордону України станом на 06.11.2025 не зафіксовано.

Згідно інформації національного оператору поштового зв`язку України АТ «Укрпошта», оприлюдненої на офіційному сайті товариства ukrposhta.ua, а також на Урядовому порталі Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади України, починаючи з 27.11.2014, УДППЗ «Укрпошта» зупинила приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» питання поштового обміну з тимчасово окупованими територіями України не врегульовано.

Відновлення діяльності АТ «Укрпошта» на тимчасово окупованих територіях України, може відбутися тільки після відновлення конституційного ладу на цих тимчасово окупованих територіях.

Отже, на теперішній час, у зв`язку з відсутністю поштового зв`язку з тимчасово окупованою територією Донецької області, де, згідно з наданими даними, перебуває обвинувачений, неможливо викликати ОСОБА_3 до суду стандартними засобами, зокрема, шляхом направлення за його адресою судової повістки рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням про його вручення або не вручення особі.

Водночас, за змістом ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

Вказані положення процесуального закону судом були дотримані.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 продовжує ухилятися від суду, його фактичне місцезнаходження не встановлено й на теперішній час, проте, відомо, що обвинувачений перебуває на тимчасово окупованій території України, судові повістки про виклик ОСОБА_3 до суду для участі в підготовчому розгляді кримінального провадження були опубліковані в газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України», на офіційному веб-порталі «Судова влада», а також на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора України.

Так, судові повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 до суду були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме - у газеті «Голос України»: № 248 (500) від 25.12.2025 - в судові засідання на 27.01.2026, 24.02.2026, 24.03.2026; у газеті «Урядовий кур`єр»: № 39 (8231) від 17.02.2026 - в судові засідання на 24.02.2026, 24.03.2026, № 59 (8251) від 17.03.2026 – в судове засідання на 24.03.2026, № 71 (8263) від 02.04.2026 – в судове засідання на 15.04.2026.

Також повістки про виклик до суду для ОСОБА_3 публікувались на веб-сайті Офісу Генерального прокурора, на офіційному порталі «Судова влада» та повідомлення надсилались захиснику обвинуваченого.

Однак, за викликами ОСОБА_3 не з`являвся.

З огляду на наявні матеріали кримінального провадження, будь-які інші можливості, які могли б бути використані судом, стороною обвинувачення та стороною захисту для повідомлення обвинуваченого про проведення судового засідання, відсутні.

Враховуючи викладені висновки про належність здійснення викликів і повідомлень в рамках кримінального провадження, на мою думку, дії обвинуваченого розцінюються як такі, що мають на меті переховування з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року (провадження № 5-1кс15), «під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо)… Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство... При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку».

Наведена позиція була додатково підтверджена постановами Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 659/234/16-к та 30 травня 2019 року по справі № 639/793/17.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 242/3982/16-к зазначено, що «за таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, відповідно до яких органом досудового розслідування вичерпано всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_1 про підозру, та належним чином виконані вимоги закону щодо вручення письмового повідомлення про підозру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Виходячи з тих заходів, які були вжиті органом досудового розслідування для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що останній не був повідомлений про наявність кримінального провадження відносно нього. У зв`язку з цим він мав можливість отримувати інформацію щодо часу і місця судового розгляду кримінального провадження, оскільки відповідні повістки публікувалися у засобах масової інформації загальнодержавного значення та на інтернет-порталі судової влади. Він також мав можливість взяти участь у судовому розгляді кримінального провадження як особисто, так і шляхом залучення захисника за власним вибором, якщо б мав таке бажання. Поряд з цим, для захисту інтересів ОСОБА_1 державою був залучений захисник, касаційна скарга якого є предметом розгляду суду касаційної інстанції».

Аналіз загального змісту наведеної судової практики, з урахуванням конкретних обставини цього провадження, дозволяє дійти висновку про можливість здійснювати подальший розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_3 у формі спеціального судового провадження, з дотриманням норм міжнародного законодавства в сфері захисту прав людини, у тому числі вищенаведеної практики ЄСПЛ, практики Верховного Суду, та що такий розгляд не призводить до порушення ст. 6 Конвенції, положень Конституції України, та положень КПК України.

Право людини і громадянина на судовий захист належить до громадянських прав, при чому, містить в собі юридичну гарантію від свавілля як з боку як держави, так і окремих осіб. Держава має забезпечувати захист прав особи, у тому числі шляхом реалізації завдань кримінального судочинства.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Тобто, забезпечення гарантії того, що особа, якій у встановленому порядку висунуте обвинувачення у вчиненні злочину, має постати перед судом, спрямоване на захист не тільки інтересів усього суспільства, але й кожного окремого громадянина держави.

Можливість розглянути справу і прийняти у ній рішення за відсутності обвинуваченого відповідає загальним засадам демократичного суспільства. Необхідні критерії для такого розгляду закріплені у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи «Про критерії, що регламентують розгляд, що здійснюється за відсутності обвинуваченого» та Рекомендаціях № 6 R (87)18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо спрощення кримінального судочинства».

Сумісність обмежень, передбачених національним законодавством, з правом доступу до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції, має залежати від особливостей конкретного провадження. Право на участь у розгляді справи, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним, і має існувати розумна пропорційність між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Відповідні обмеження не повинні перешкоджати здійсненню права таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права.

Оскільки наявними у матеріалах справи доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 220180200000000019 від 27.04.2018 висунуте щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, яке входить до переліку злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України, досудове розслідування кримінального провадження № 220180200000000019 від 27.04.2018 відносно ОСОБА_3 проводилось в формі спеціального досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_3 , який, згідно з доданими до клопотання прокурора доказами, перебуває на тимчасово окупованій території, повідомлений належним чином про розгляд судом кримінального провадження відносно нього в порядку ч. 8 ст. 135 КПК України, шляхом публікації повісток про виклик до суду в газетах «Голос України» та «Урядовий кур`єр», що відносяться до засобів масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, має змогу отримувати інформацію щодо розгляду цього кримінального провадження, однак, в діях обвинуваченого вбачаються спроби переховування від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, вважаю, що наявні підстави для задоволення заявленого клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3

Суддя ОСОБА_1