Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №632/686/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 632/686/25 Головуючий І-ї інстанції – Васянович Г.М.

Провадження № 33/818/103/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Кірчу А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Алістратової О.І. на постанову судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 12 квітня 2025 року о 12 год. 04 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на відстані трьох кілометрів до селища Слобідське Лозівського району Харківської області, зокрема, на дорозі між автомобільним шляхом Т2110 та зазначеним населеним пунктом, здійснював керування транспортним засобом Sens, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку як на місці зупинки транспортного засобу із використанням спеціального технічного засобу, так і у закладі охорони здоров`я, ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Алістратова О.І. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано факт відсутності підстав зупинки ТЗ поліцейськими з огляду на відсутність з боку ОСОБА_1 порушень вимог ПДР, у зв`язку із чим, вважає, що усі подальші вимоги співробітників поліції останній не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

Мотиви суду

ОСОБА_1 та його захисник, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи (довідки про доставку судових повісток-повідомлень у додаток «Вайбер», а.с. 71, 71 зворот), до апеляційного суду не з`явились.

Захисником Алістратовою О.І. до апеляційного суду було подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, водночас, у день судового засідання в телефонному режимі остання повідомила суд про неможливість прийняти участь у судовому розгляді через зайнятість.

Разом із цим, адвокат Сидоренко А.С., що діє на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу/установи, уповноваженої на надання правничої допомоги №б/н від 13.04.2026 року, подала клопотання, в якому просила провести судовий розгляд у її відсутність та у відсутність її підзахисного – ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його захисника в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що 12 квітня 2025 року о 12 год. 04 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на відстані трьох кілометрів до селища Слобідське Лозівського району Харківської області, зокрема, на дорозі між автомобільним шляхом Т2110 та зазначеним населеним пунктом, здійснював керування транспортним засобом Sens, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку як на місці зупинки транспортного засобу із використанням спеціального технічного засобу, так і у закладі охорони здоров`я, ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №298251 від 12.04.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 12.04.2025 року, згідно яких він 12.04.2025 року випив пляшку алкогольного пива та сів за кермо. Проїхавши 300 м, був зупинений співробітниками поліції, якими йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого він відмовився, у зв`язку із чим щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, з яким він погодився. Свою провину визнає, обіцяє виправитись та не сідати за кермо у стані алкогольного сп`яніння;

- актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого зазначений огляд у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, нечітка мова) не проводився за відмовою ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинка та подальша його відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для зупинки поліцейськими транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Як зафіксовано відеозаписом події, 12.04.2025 року о 12 год. 04 хв. співробітниками поліції був зупинений автомобіль Sens, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 із спілкування водія з поліцейськими убачається, що зазначений ТЗ був зупинений інспекторами патрульної поліції, оскільки перед цим ОСОБА_1 , який вживав алкоголь, вже спілкувався з поліцейськими, у нього перевіряли документи, та він все одно сів за кермо. При цьому, факт вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 не заперечував.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Зважаючи на викладене та з урахуванням даних відеозапису, посилання захисника на те, що матеріали справи не містять даних щодо підстав зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , не є слушними, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо необхідності притягнення його до адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку.

Апеляційний суд зауважує, що захисником не спростовуються обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його відмови від проведення огляду особи на стан алкогольного сп`яніння, як і факт вживання алкоголю.

Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП , оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння.

Разом з цим, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як убачається з матеріалів справи, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством апелянтом не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

Апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об`єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Жодних вагомих причин, які б унеможливлювали виконання ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР, тобто, ставили суб`єктивний фактор над суспільним, матеріали справи не містять, не надано їх було й під час апеляційного розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргузахисника Алістратової О.І. залишити без задоволення.

Постанову судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик