Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №643/16067/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/16067/25

Провадження № 2/643/1486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді - Майстренка О. М., за участі секретаря судового засідання –Полчанінової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2026 року адвокат Гринченко Т. М., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до Салтівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.04.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якої позикодавець ОСОБА_1 надала грошові кошти у позику ОСОБА_2 в розмірі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США), а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути зазначені кошти при продажу свого будинку (три роки), на підтвердження чого позичальником 04.04.2023 року складено розписку, яка підтверджує одержання позичальником вищезазначеної суми та містить зобов`язання по поверненню отриманих в позику грошових коштів.

Позивачкою за змістом позову вказано, що з врахуванням того, що за змістом розписки строк повернення грошових коштів взятих в борг є чітко незрозумілим, (так як є чітко незрозумілим після продажу якого саме будинку, чи борг відразу має бути повернутим після продажу будинку та якого саме, чи через три роки після його продажу, чи загалом договір позики укладено на 3 роки з моменту укладання), та враховуючи ту обставину, що розписку складала саме позичальник ОСОБА_2 – відповідно інша сторона договору позики, а саме позикодавець ОСОБА_1 справедливо та обґрунтовано вважала, що укладений 04.04.2023 року договір позики грошових коштів, умови якого підтверджуються розпискою – укладено на не встановлений строк.

ОСОБА_1 19.08.2025 року за відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – стало відомим, що відповідачка не має у власності жодного будинку, що свідчить або про його продаж, або про те, що вона і не мала його у власності ніколи, але однозначно свідчить про відсутність права власності щодо жодного житлового будинку та відповідно відсутність можливості його продажу.

З врахуванням загального розуміння правила «contra proferentem» (слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав) та необхідністю з сторони позикодавця отримати можливість повернення з сторони позичальника грошових коштів у розумні строки, та враховуючи, що договір позики укладався 2 з половиною роки тому, позивачка ОСОБА_1 25.08.2025 року склала та направила поштою від 25.08.2025 року відповідачці ОСОБА_2 - Вимогу «Про повернення грошових коштів отриманих в борг за договором позики від 04.04.2023 року, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року» керуючись приписами ст. 1049 ЦК України з проханням повернути грошові кошти отримані в позику в строк 30 днів.

Позивачка вказала на правило contra proferentem, що застосовується за наявності існування двох різних тлумачень умов (чи умови) договору, а не відмінних редакцій певних умов (чи умови) договору (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України (що є спеціальною нормою, так як регулює саме обов`язок позичальника повернути позику) зазначено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Вимога «Про повернення грошових коштів отриманих в борг за договором позики від 04.04.2023 року, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року» разом з додатками (завіреною копією розписки від 04.04.2023 року та реквізитами банківського рахунку ОСОБА_1 ) була направлена поштою відповідачці ОСОБА_2 з описами вкладення до поштового відправлення за всіма відомими для позивачки адресами відповідачками.

Відповідачка ОСОБА_2 ні до направлення вимоги, ні після повернення поштою направлених вимоги, взятих на себе зобов`язань не виконала, грошові кошти взяті в позику не повернула, навіть частково, спроби позивача врегулювати спір у досудовому порядку були безуспішними, спілкування з відповідачем не призводить до виконання нею взятих на себе зобов`язань, відповідачка не вчинила жодної дії на реальне виконання зобов`язань, що стало підставою для звернення позивача до суду та стягнення суми позики в судовому порядку з боржника.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 04.04.2023 у розмірі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США), та судові витрати у розмірі 3 637 гривень 39 копійок, сплачені позивачем в якості судового збору за звернення до суду з позовною заявою та заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження з викликом сторін.

22.09.2025 року представником позивача, адвокатом Гринченко Т.М., разом з поданням позовної заяви було подано до канцелярії суду заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій відносно майна, що належить на праві спільної особистої приватної власності відповідачці ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) .

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 року заяву представника позивача, адвоката Гринченко Т. М., про забезпечення позову від 22.09.2025 задоволено.

03.11.2025 року представником позивача, адвокатом Гринченко Т. М., було подано заяву про долучення до матеріалів справи № 643/16067/25 оригіналу боргової розписки від 04.04.2023 року.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 18.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 10-00 годину 18.02.2026 року.

18.02.2026 року учасники справи не з`явились до судового засідання, та представником позивача подано заяву про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 08.04.2026 року на 10.00 годину.

08.04.2026 представником позивача, адвокатом Гринченко Т. М., подано до суду заяву про розгляд позовної заяви за відсутності позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Гринченко Т.М., в якій також вказано про те, що сторона позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просила суд позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату та час судового засідання, позиції щодо заявлених позовних вимог не висловлювала, заяв по суті справи не подавала .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ураховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належним чином є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. ст.13,43,81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Судом встановлено, що 04.04.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якої позикодавець ОСОБА_1 надала грошові кошти у позику ОСОБА_2 в розмірі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США) на підтвердження чого позичальником 04.04.2023 року складено розписку.

У розписці від 04.04.2023 закріплено зобов`язання відповідача ОСОБА_2 повернути зазначені грошові кошти при продажу свого будинку (три роки) та вказані паспортні данні обох сторін договору позики.

Оригінал розписки від 04.04.2023 року міститься в матеріалах справи .

За відомостями інформаційної довідки № 440091657 від 19.08.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутні відомості про наявність права власності на будь-який житловий будинок.

Позивачка ОСОБА_1 25.08.2025 року склала та направила поштою від 25.08.2025 року відповідачці ОСОБА_2 Вимогу «Про повернення грошових коштів отриманих в борг за договором позики від 04.04.2023 року, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року» керуючись приписами ст. 1049 ЦК України з проханням повернути грошові кошти отримані в позику в строк 30 днів.

Вимога «Про повернення грошових коштів отриманих в борг за договором позики від 04.04.2023 року, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року» разом з додатками (завіреною копією розписки від 04.04.2023 року та реквізитами банківського рахунку ОСОБА_1 ) була направлена поштою відповідачці ОСОБА_2 з описами вкладення до поштового відправлення за всіма відомими для позивачки адресами відповідачками. Обставина направлення вимоги підтверджена: описом до поштового відправлення № 6100300411912 від 25.08.2025 року направленого на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; Накладною № 6100300411912 від 25.08.2025 року; квитанцією про сплату поштового направлення № 6100300411912 від 25.08.2025 року; описом до поштового відправлення № 6100300411904 від 25.08.2025 року направленого на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; Накладною № 6100300411904 від 25.08.2025 року; Квитанцією про сплату поштового направлення № 6100300411904 від 25.08.2025 року.

Обидва поштові направлення, що містили Вимогу відповідачкою не було отримано, що підтверджується роздруківкою поштових направлень за номерами поштових трекінгів, в яких міститься інформація про те, що 09.09.2025 року поштові направлення було відправлено поштовими відділеннями з причин закінчення встановленого терміну зберігання та 10.09.2025 року повернулись відправнику, та відповідно відомостями, що містяться на поштових конвертах.

В той же час відповідачка ОСОБА_2 ні до направлення вимоги, ні після повернення поштою направлених вимог, взятих на себе зобов`язань не виконала, грошові кошти взяті в позику не повернула, навіть, в тому числі і на день звернення з цією позовною заявою до суду, так і протягом періоду розгляду справи в суді.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком повернення (Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052 св21).

Розписка надана позивачем ОСОБА_1 про отримання в борг грошових коштів відповідачкою ОСОБА_2 вказаним критеріям та вимогам відповідає в повному обсязі.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Позивачкою було надано суду та долучено до матеріалів справи № 643/16067/25 оригінал боргової розписки про отримання грошових коштів від 04.04.2023 року.

Зі змісту зазначеної розписки від 04.04.2023 року вбачається, що позикодавець виконав свої зобов`язання за договором позики, надавши позичальнику в борг грошові кошти в сумі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США).

Таким чином, суд у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 04.04.2023 і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

Згідно із ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З врахуванням загального розуміння правила «contra proferentem» (слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав) та необхідністю з сторони позикодавця отримати можливість повернення з сторони позичальника грошових коштів у розумні строки, та враховуючи, що договір позики укладався 2 з половиною роки до звернення позивачки ОСОБА_1 до суду, враховуючи що 25.08.2025 року позивачка склала та направила поштою відповідачці ОСОБА_2 Вимогу «Про повернення грошових коштів отриманих в борг за договором позики від 04.04.2023 року», керуючись приписами ст. 1049 ЦК України з проханням повернути грошові кошти отримані в позику в строк 30 днів, та обставину невиконання стороною відповідача вимоги про повернення коштів, та враховуючи, що рішення по справі ухвалюється більше ніж через три роки після укладання такого договору позики – наявні підстави до стягення грошових коштів в судовому порядку.

Необхідно зазначити, що правило contra proferentem застосовується за наявності існування двох різних тлумачень умов (чи умови) договору, а не відмінних редакцій певних умов (чи умови) договору (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Зважаючи на закріплений у пункті 6 статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності, негативні наслідки неодержання позичальником вимоги (звернення) до нього, якщо така вимога (звернення) здійснена добросовісно і розумно, покладаються на позичальника, а факт наявності відповідної вимоги позикодавця та доказів її належного надсилання позичальнику свідчить про добросовісне звернення позикодавця до позичальника, а відтак і про настання строку повернення позики, визначеного договором та чинним законодавством (п. 7.44 Постанови від ОП КГС ВС від 30.08.2024 року у справі № 916/3006/23)

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України (що є спеціальною нормою, так як регулює саме обов`язок позичальника повернути позику) зазначено, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 266/37291/18-ц провадження

№ 61-96св21).

У ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором позики, а також щодо відмови позивача прийняти виконання зобов`язання за договором позики.

Отже, у зв`язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позики, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми грошового зобов`язання за договором позики у розмірі 7 350 доларів США.

Таким чином, на сьогоднішній день, у відповідача виник обов`язок в повернені грошових коштів за складеною розпискою в розмірі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США) та вказану сума позики підлягає стягненню у судовому прядку

Так договір позики, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року, було укладено саме в доларах США в розмірі 7350 доларів США, гривневий еквівалент не передбачався та сума позики надавалась саме в доларах США, відповідно позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за договором позики в доларах США.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч. 1ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідність при цьому стягнення боргу саме в іноземній валюті ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в постановах від 04.07.2018 року по справі №761/12665/14-ц провадження №14-134цс18 та від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16-ц провадження №14-446цс18.

При цьому суд не повинен вказувати в резолютивній частині рішення еквівалент в гривнях, оскільки це внесе двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово, що слідує з постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову та з урахуванням ст. 141 ЦПК України з відповідача стягується судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні. Зокрема, згідно квитанції ID: 8761-2261-4184-3410 від 19.09.2025 року позивачем було сплачено 3 331 грн. 79 копійок судового збору за звернення з позовною заявою та згідно квитанції ID: 0894-9226-5951-8108 від 19.09.2025 року в розмірі 605 гривень 60 копійок судового збору за звернення з заявою про забезпечення позову.

На підставі ст.ст. 2, 4, 13, 43, 76, 77, 81, 141, 223, 247, 265, 280 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву адвоката Гринченко Тетяни Миколаївни, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики, умови якого підтверджуються розпискою від 04.04.2023 року, грошову суму в розмірі 7 350 доларів США (сім тисяч триста п`ятдесят доларів США).

Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову суму в розмірі 3 637 гривень 39 копійок сплачені позивачем в якості судового збору за звернення до суду з позовною заявою та заявою про забезпечення позову.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити рішення суду в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Майстренко О. М.