Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №761/16508/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 761/16508/24

провадження № 61-9343св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Самчук Марина Валеріївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О.Ф., Березовенко Р.В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк»(далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек.

Позов обґрунтовано тим, що 27 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 40.29-48/169, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 144 500 доларів США зі сплатою 12,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 квітня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодатель) було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 013/193-І, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,40 кв. м, жилою площею 41,70 кв. м.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за кредитним договором №40.29-48/169, 22 січня 2019 року державним реєстратором Урупою А. Ф. за іпотекодержателем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 30162002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1405959280000) на підставі виконавчого напису № 3624 від 16 грудня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., та іпотечного договору від 27 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Смірновим І. В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45385021 від 06 лютого 2018 року, 10:33:21).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули в рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17 травня 2019 року було змінено функціональне призначення вищевказаної квартири та переведено її в нежитловий фонд.

Проте, відповідачка з такими діями не погодилася та оскаржила їх в судовому порядку.

Так, постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року, у справі № 761/33417/19 позов ОСОБА_2 задоволено частково та витребувано з чужого незаконного володіння майно - групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) та визнано право власності на це майно за ОСОБА_2 .

За таких обставин, на думку позивача, оскільки рішенням суду спірне неоухоме майно витребувано на користь ОСОБА_2 , визнано право власності на нього за відповідачкою, сторони вважаються повернутими в той стан, що існував до моменту реєстрації права власності банка на предмет іпотеки, у зв`язку із чим відновлено нарахування заборгованості за кредитним договором, то відновленню підлягає, зокрема, й внесення запису про іпотеку, який був виключений у зв`язку з реєстрацією права власності за банком та внаслідок подальшої реалізації вказаного нерухомого майна.

Відповідно до умов договору Іпотеки (пункт 1.13) обтяження предмету іпотеки за цим договором підлягає державній реєстрації, в порядку визначеному чинним законодавством.

Однак, у зв`язку зі зміною цільового призначення предмету іпотеки та переведенням житлового приміщення (квартири) в нежитловий фонд, АТ «Сенс Банк» як іпотекодержатель позбавлено можливості зареєструвати обтяження у вигляді іпотеки в інший спосіб, ніж шляхом захисту свого права через суд.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

визнати за АТ «Сенс Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: групу нежитлових приміщень №38, загальною площею 58 кв. м, група приміщень № 38 в літ. «А»; Ганок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007 року (реєстраційний номер об`єкта 1405959280000);

внести запис до державного реєстру іпотекпро обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: групи нежитлових приміщень № 38, загальною площею 58 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007 року (реєстраційний номер об`єкта 1405959280000) та внести запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано за АТ «Сенс Банк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: групу нежитлових приміщень № 38, загальна площа 58 кв. м, група приміщень № 38 в літ. «А»; Ганок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007року (реєстраційний номер майна : 1405959280000).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотека є чинною, оскільки належних та допустимих доказів виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 40.29-48/169 від 27 квітня 2007 року відповідачкою не надано.

При цьому суд відхилив посилання сторони відповідача про пропуск банком строку позовної давності, зазначивши, що вказаний строк не є пропущеним.

Водночас суд не вбачав підстав для задоволення позовної вимоги про внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, зазначивши, що прийняття рішення про визнання прав іпотекодержателя щодо спірного майна є підставою для внесення відповідного запису до дежавного реєстру.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 в особі представника - Самчук М. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Самчук М. В. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 липня 2025 року ОСОБА_2 в інтересах якої діє представник - адвокат Самчук М. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року.

В касаційній скарзі заявниця просить вказані судові рішення в частині задоволеної позовної вимоги скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ «Сенс Банк» у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 листопада 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 27 квітня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 40.29-48/169, відповідно до пункту п. 1.1 якого відповідачці банком було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 144 500 доларів США зі сплатою 12,5% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 26 квітня 2021 року (включно), на умовах визначених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 27 квітня 2007 року між ОСОБА_2 (іпотекодатель) та АКБСР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір № 013/193-І, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,40 кв. м, жилою площею 41,70 кв. м.

16 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. було вчинено виконавчий напис № 3624, яким запропоновано АТ «Укрсоцбанк» звернути стягнення заборгованості за кредитним договором № 40.29-48/169 від 27 квітня 2007 року у розмірі 206763,44 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 652 660,16 грн, на двокімнатну квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та є предметом іпотеки.

22 січня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Урупа А. Ф. на підставі виконавчого напису № 3624 від 16 грудня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., іпотечного договору від 27 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Смірновим І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45385021 від 06 лютого 2018 року, за АТ «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 30162002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1405959280000).

Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-банк».

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк».

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 статуту АТ «Сенс Банк» вбачається, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов`язань АТ «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту (затвердженого рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» (рішення 5/2019 від 15 жовтня 2019 року) та рішенням Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» (протокол № 4/2019 від 15 жовтня 2019 року) у відповідності до якого до АТ «Альфа-Банк» були передані все майно, права і зобов`язання АТ «Укрсоцбанк».

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули в рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17 травня 2019 року було змінено функціональне призначення вищевказаної квартири та переведено її в нежитловий фонд.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора КП «Світоч» м.Києва Урупи А. Ф., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про визнання протиправним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру (справа № 761/33417/19).

Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 761/33417/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння майно, а саме - групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) та визнано право власності на групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). В іншій частині позову відмовлено.

Встановлено, що з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/33417/19 ОСОБА_5 не зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджено інформаційною довідкою від 18 квітня 2024 року. При цьому відомості про державну реєстрацію іпотеки щодо вказаної квартири також відсутні в реєстрі.

ОСОБА_2 просила суд першої інстанції відмовити у задоволенні позову, посилаючись на пропуск банком строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення позовної вимоги про внесення запису до державного реєстру іпотекпро обтяження іпотекою нерухомого майна, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, оскаржувані судові рішення у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою (стаття 4 Закону України «Про іпотеку»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотекає чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру Іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 вказаної постанови дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру Іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру Іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі Іпотек.

У пункті 9.8 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Установивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ОСОБА_2 кредитного зобов`язання за договором кредиту №40.29-48/169 від 27 квітня 2019 року, суди попередніх інстанцій, з огляду на положення іпотечного договору № 013/193-І від 27 квітня 2007 року, встановивши обставини зміни функціонального призначення предмета іпотеки- квартири та переведення її в нежитловий фонд, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання заАТ «Сенс Банк» прав іпотекодержателя на спірне нерухоме майно- групу нежитлових приміщень №38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007 року.

При цьому суди дійшли правильно виснували, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною відповідача, на час подання позову не сплив з огляду на положення пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цими судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, ці доводи переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Самчук Марина Валеріївна,залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2025 року в частині визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов