Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №904/7128/25 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2026м. ДніпроСправа № 904/7128/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши без участі (виклику) представників сторін заяву відповідача (вх. суду №17095/26 від 09.04.2026) про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Профспілки працівників охорони здоров`я України (79059, Львівська область, місто Львів, вулиця Миколайчука, будинок 9; ідентифікаційний код 26360316)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у загальному розмірі 274 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Первинна профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Профспілки працівників охорони здоров`я України звернулася до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у загальному розмірі 274 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у справі №904/7128/25 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Профспілки працівників охорони здоров`я України до Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у загальному розмірі 274 000 грн у повному обсязі.

До суду 09.04.2026 від Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №17095/26 від 09.04.2026) про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої відповідач просить суд ухвалити додаткове рішення у справі про розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 14.04.2026 прийнято заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення до розгляду без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами, запропонувавши позивачу в строк до 17.04.2026 надати свої письмові пояснення (заперечення) стосовно заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

До господарського суду 14.04.2026 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №17990/26 від 14.04.2026) про відмову в задоволенні витрат на професійну правничу допомогу.

До суду 15.04.2026 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №18168/26 від 15.04.2026) на клопотання (заяву) представника позивача.

Суд, розглянувши без виклику (повідомлення) сторін наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення заяви по суті, зазначає наступне.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2026 між адвокатом Ворон Артемом Ігоровичем (далі - адвокат) та Мосьпан Артемом Костянтиновичем (далі - клієнт) в електронному вигляді укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом (далі - договір, а.с. 2-6, том 2).

Предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (пункт 1.1 договору).

За умовами пункту 2.1 договору визначено, що адвокат забов`язується надати правничу допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та на умовах цього договору та додаткових угод до нього. Адвокат забов`язується реалізувати свої права та обов`язки за даним договором, виходячи із максимального врахування інтересів клієнта, та мінімізації збитків/інших негативних наслідків для клієнта.

Підпунктом 2.3.1. договору передбачено, що клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та строк погоджені між ними.

Відповідно до пункту 3 договору конкретний обсяг послуг та оплата за надану правничу допомогу, зазначену у пункті 1.1 договору узгоджується у додатковій угоді до цього договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 23.02.2027, з можливістю пролонгації за згодою сторін. Сторони погодили можливість підписання цього договору та додаткових угод до нього за допомогою сервісів із використанням електронного цифрового підпису.

В подальшому, 23.02.2026 між сторонами в електронному вигляді укладено додаткову угоду №01 до договору, умовами якої визначено, що адвокат здійснює представництво інтересів клієнта у справі №904/7128/25, що включає в себе: первинну консультацію та ознайомлення з матеріалами справи на суму 1 000,00 грн та прибуття і особиста участь у судовому засіданні у ході розгляду справи (судодень) на суму 5 000,00 грн (за одне судове засідання), зі строком оплати - в день отримання рахунку від адвоката.

Як встановлено судом, 09.04.026 між сторонами підписано акт приймання передачі послуг до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 23.02.2026 на суму у загальному розмірі 10 000,00 грн, що включає: первинну зустріч із клієнтом, юридичну консультацію щодо вирішення даної справи; вивчення документів клієнта; підготовку правової позиції по справі, узгодження її із клієнтом, формування доказової бази по справі; прибуття та особиста участь у судових засіданнях 13.03.2026 та 31.03.2026 по справі, включаючи витрачений час на очікування судового засідання та час, витрачений на проїзд до суду.

З огляду на надані адвокатом послуги, клієнт сплатив останньому 10 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №09-04 від 09.04.2026.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Серед іншого, аналізуючи розмір заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить стягнути вказані витрати, господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 10 000,00 грн, в той час, як:

- зміст позовних вимог та предмет позову в даній справі не охоплюють значної кількості обставин і фактів, а сама справа не відноситься до складних категорій справі;

- під час розгляду справи була невелика кількість судових засідань у яких приймав участь безпосередньо адвокат (загалом 2 судових засідання), та їх тривалість була незначною, надані адвокатом пояснення зводилися до простих заперечень позовних вимог;

- письмових процесуальних документів значного обсягу або складності адвокатом не подано.

Оцінюючи доводи (заперечення) позивача стосовно заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, господарський суд зазначає наступне.

Позивач заперечує проти задоволення заяви, посилаючись на неподання відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, відсутність належного обґрунтування їх розміру, а також їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Суд враховує наведені доводи та зазначає, що неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат саме по собі не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Разом з тим судом встановлено, що першу заяву по суті спору (відзив) відповідачем подано 30.12.2025, водночас з матеріалів справи вбачається, що договір про надання правничої допомоги укладено 23.02.2026. Отже, відповідач об`єктивно не мав можливості визначити та заявити витрати на професійну правничу допомогу на момент подання першої заяви по суті, як це встановлено статтею 124 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом враховано, що до закриття стадії підготовчого провадження у справі в судовому засіданні, яке відбулося 12.03.2026, представником відповідача було заявлено про наявність витрат на правову допомогу, розрахунок та докази понесення яких буде надано суду у строки, передбачені частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Вказані строки відповідачем дотримані.

З огляду на викладене, оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті наданих послуг, господарський суд приходить до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на позивача повністю, та з урахуванням всіх аспектів, зокрема з урахуванням участі адвоката у двох судових засіданнях, відсутності значного обсягу письмової роботи та характеру спору, а також складності цієї справи та враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказані витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача; стягненню з позивача на користь відповідача підлягають 5 000,00 грн - судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу; інша частина судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5 000,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 234, 238, 244, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича (вх. суду №17095/26 від 09.04.2026) про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.

Стягнути з Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Профспілки працівників охорони здоров`я України (79059, Львівська область, місто Львів, вулиця Миколайчука, будинок 9; ідентифікаційний код 26360316) на користь Фізичної особи-підприємця Мосьпана Артема Костянтиновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) - судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовити.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне додаткове рішення складено - 20.04.2026.

Суддя Т.В. Іванова