Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №914/2649/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2649/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Желік М.Б.

суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю “Агро Сервіс” б/н від 23.12.2025 (вх. №01-05/3799/25 від 23.12.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 (повне рішення складено 17.11.2025, суддя Мазовіта А.Б.)

у справі №914/2649/24

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю “Агро-Сервіс”, м. Кам`янка-Бузька, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства Приватна агрофірма “Желдець”, с. Желдець, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство, с. Тадані, Львівська область

про: витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача Прокопик А.І., Антонюк А.Р. (в залі суду)

від відповідача Фостяк О.Я. (в залі суду)

від третьої особи: не з`явився.

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24 в задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладено на позивача, стягнуто з ТзДВ “Агро-Сервіс” на користь Приватного підприємства Приватна агрофірма “Желдець” 20 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю “Агро Сервіс” у справі №914/2649/24 залишено без руху та встановлено апелянту строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме надати докази сплати судового збору в розмірі 3633,60 грн та докази надсилання копії скарги відповідачу листом з описом вкладення.

05.01.2026 скаржник подав заяву про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію про сплату судового збору та докази надіслання апеляційної скарги відповідачу.

Зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду державного бюджету підтверджується випискою, сформованою в Автоматизованій системі документообігу суду 06.01.2026.

12.01.2026 ухвалою Західного апеляційного господарського суду поновлено Товариству з додатковою відповідальністю “Агро Сервіс” строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю “Агро Сервіс” б/н від 23.12.2025 (вх. №01-05/3799/25 від 23.12.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24; призначено розгляд справи на 18.02.2026; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 13.02.2026; витребувано матеріали справи №914/2649/24 в Господарського суду Львівської області.

18.02.2026 представник відповідача подав клопотання (вх. №01-04/1446/26) про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи.

18.02.2026 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, подав відзив (вх. №01-04/1450/26), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

18.02.2026 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено з підстав зазначених у ній.

11.03.2026 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/2142/26), в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

01.04.2026 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 08.04.2026.

В судове засідання 08.04.2026 позивач та відповідач участь уповноважених представників забезпечили, які надали пояснення щодо вимог та доводів апеляційної скарги та просили врахувати їх при прийнятті постанови. Третя особа участі уповноваженого представника не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи наведені представниками сторін доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, а оскаржене рішення скасуванню, з огляду на наступне.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст вимог та рішення суду першої інстанції.

28.10.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю “Агро-Сервіс” до Приватного підприємства Приватна агрофірма “Желдець” про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі місцевий господарський суд виснував наступне:

- оскільки колективні підприємства за їх ознаками відповідають визначенню виробничих кооперативів, то до таких спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів. Однак, з огляду на те, що серед учасників Колективного підприємства “Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство” відсутні фізичні особи, та, відповідно, відсутня обов`язкова трудова участь, таке підприємство не можна віднести до виробничого кооперативу. Натомість, до колективного підприємства може застосовуватись правове регулювання, передбачене для інших типів кооперативів: обслуговуючого, споживчого.

- рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу. Однак, окрім загальних норм щодо прийняття нових членів кооперативу, положенням Закону України “Про кооперацію” не врегульовано порядок переходу права власності на частку (внесок, пай). Відсутні такі положення і у статуті Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства.

- з огляду на зазначене, положення Цивільного кодексу України та інших законів, якими регулюються діяльність господарських товариств, можуть бути застосовані до спірних правовідносин (які стосуються колективних підприємств) в частині, не врегульованій нормативно-правовими актами з питань кооперації.

- учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону №755-ІV передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.

- внаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу.

- з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

- укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

- розмір часток в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві як відповідача, так і інших учасників, ні у грошовому, ні у відсотковому розмірах не визначено.

- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на момент розгляду даної справи до позивача перейшло право власності на частку в повному обсязі.

- у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі та складу учасників, тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

- щодо відшкодування правових витрат відповідачу суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме адвокатом сторони складалися документи як по суті справи, так і з процесуальних питань, адвокат брав участь в судових засіданнях по даній справі.

- відтак, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є співмірними із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, а тому враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог такі покладаються на позивача.

Узагальнені доводи апелянта, заперечення інших учасників.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду Товариство з додатковою відповідальністю “Агро-Сервіс” подало апеляційну скаргу в якій зазначає про незаконність та необґрунтованість оскарженого рішення, його прийняття з порушенням норм процесуального права та без повного та правильного встановлення обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне:

- відповідно до п.1 акту приймання-передачі, на виконання мирової угоди по справі №4/1172-20/247 від 22.03.2004, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Агро-Сервіс” до Приватної агрофірми “Желдець” про стягнення 38 590,59 гривень, боржник передав, а кредитор прийняв у власність наступне майно: 1.5. пайова частка в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві (Кам`янка-Бузьке МСНП).

- відповідно до п. 3 мирової угоди, відбувся перехід права власності від боржника до кредитора на усе майно, що вказане у пп. 1.1, пп. 1.2 та пп. 1.3., акції, що вказані у пп. 1.4., пайова частка, що вказана у пп. 1.5. в повному об`ємі.

- в інших учасників підприємства і справді наявне право, але право переважної, перед третіми особами, купівлі частки у праві спільної часткової власності. Натомість, поняття переважного права встановлене положенням ст. 362 ЦК України, яка встановлює, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Відповідно, суд доходить до хибного висновку, що укладення мирової угоди було можливе лише за наявності згоди інших учасників Кам`янка-Бузького сортонасінницького підприємства.

- позивач чітко обґрунтував позовні вимоги та вказав на єдиний зараз ефективний спосіб захисту у сфері корпоративних спорів щодо права на частку у статутному капіталі суб`єктів господарювання: віндикаційний позов про витребування частки з чужого незаконного володіння. У подібних правовідносинах (спори щодо права власності на частку у приватному підприємстві) Верховний Суд вже виснував, що віндикаційний позов – є належним та ефективним способом захисту (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №914/1191/20).

- сама організаційно-правова форма “колективне підприємство” (організаційно правова форма Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства), регулювалося Законом України “Про підприємства в Україні“. Цей закон втратив свою чинність з набранням чинності Господарським кодексом України у 2003 році. Зважаючи на це, а також виходячи з положень Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 № 97, фактично, такої організаційно-правової форми як “колективне підприємство” не існує.

- позивач став заручником бездіяльності самого Кам`янка-Бузького сортонасінницького підприємства та учасників такого підприємства, які не бажають з тих чи інших причин втратити право власності на свою частку. Адже, виходячи з логіки суду, позивач спочатку повинен дочекатися належного розподілу (визначення) часток і лише після цього отримає право позиватися щодо витребування частки з чужого незаконного володіння.

- мирова угода або ухвала про її затвердження не визнані у встановлений законом спосіб такими, що є недійсними або незаконними, відповідно позивач надав належні докази на підтвердження права власності на майно.

- ухваленням судового рішення не на користь позивача, суд здійснив переоцінку укладеної сторонами у 2004 році та затвердженої судом мирової угоди та визнав – мирова угода не підлягає виконанню. Фактично, суд визнає право власності на частку у статутному капіталі Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства за ПАФ “Желдець”.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Приватне підприємство Приватна агрофірма “Желдець” надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що

- відповідач є учасником Колективного підприємства “Кам`янко-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство”, з розміром частки 0,00 грн. відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому, відповідач став учасником підприємства не в результаті переходу до нього будь яких прав підприємства, а в результаті універсального правонаступництва.

- частки учасників підприємства є невизначеними та незатвердженими; рішень щодо затвердження внесків учасників не приймалося, не затвердженим є і статутний капітал підприємства. Відповідно пайова частка, яку просить витребувати позивач не є майном у розумінні ст. 190 ЦК України, оскільки відсутній її грошовий вираз та ідентифікуючі ознаки.

- відповідно, майно а саме пайова частка яке є предметом позовних вимог фактично відсутнє, а тому не може бути витребуване у відповідача на користь позивача.

- потрібно чітко розрізняти право особи на частку, що є правом власності на майно, яке чітко визначене (ідентифіковане, оформлене, зареєстроване), що дозволяє власнику розпоряджатися часткою, зокрема відчужувати її, та право з частки, що є правом на участь у підприємстві управління ним, отримання частини прибутку. Вказане право не можливо відчужити. І саме така ситуація має місце у цій справі з огляду на невизначеність організаційно правової форми підприємства, відсутність рішень щодо визначення часток, визначення розміру статутного капіталу.

- відповідач вважає, що з моменту створення за кожним із учасників зберігається статус невідчужуваності його права на участь.

- таким чином, за наслідками укладення мирової угоди від 22.03.2004 у справі № 4/1172-20/247 позивач набув право на те, що передано бути не могло. Проте, розуміння принципу, що особа не може передати більше ніж має не звільняє його від ризиків помилкового визначення умов згаданої мирової угоди.

Фактичні обставини справи вірно встановленні місцевим господарським судом.

У 1986 році створено та побудовано Зерноочисний комплекс. Будівництво цього комплексу відбувалося за рахунок пайових внесків чотирьох колективних господарств (колгоспів): Колгоспу ім. Жданова; Колгоспу ім. Б. Хмельницького; Колгоспу ім. Леніна; Колгоспу “Україна”.

17.02.1987 відбулися збори уповноважених представників господарств – учасників Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства Львівської області, на яких прийнято рішення про створення на базі існуючого зерноочисно-сушильного комплексу міжгосподарського сортонасінницького підприємства та надання йому права юридичної особи, затвердження розміру пайових внесків на 1987 рік для створення оборотних коштів в сумі 500 тис. крб. згідно додатку №3, звернення до виконкому Кам`янка-Бузької районної Ради народних депутатів про затвердження рішення зборів-уповноважених про створення Кам`янка-Бузького районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства та реєстрацію статуту підприємства.

Відповідно до додатку №3 “Склад господарств-учасників та їх пайова участь у створенні районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства” одним з учасників зазначено колгосп “Ім. Ілліча” та розмір його пайової участі у Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.

19.02.1987 Виконавчий комітет Кам`янка-Бузької районної ради народних депутатів прийняв рішення №28, яким затвердив рішення зборів уповноважених представників господарств-учасників міжгосподарського районного сортонасінницького підприємства від 17.02.1987; зареєстрував статут Кам`янка-Бузького міжколгоспного сортонасінницького підприємства та зобов`язав Кам`янка-Бузьке відділення Держбанку відкрити новоствореній юридичній особі відповідні банківські рахунки.

Рішенням №134 від 30.03.1992 Виконавчого комітету Кам`янка-Бузької районної ради народних депутатів Львівської області “Про реєстрацію Статутів спілок власників селянських господарств”, з огляду на ліквідацію колгоспів і створення на їх базі спілок власників селянських господарств, зареєстровано статут новоствореної спілки селянських господарств “Ім. Лесі Українки”.

Відповідно до листа Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 05.06.2014 за вих. №1417/02-18, правонаступником колгоспу “Ім. Ілліча” стало СВСГ “ім. Л. Українки”.

Згідно статуту Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства в редакції від 1992 року, додатку до нього, СВСГ “ім. Л. Українки” зазначене у переліку сільськогосподарських підприємств, на паях яких створене Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство.

Надалі СВСГ “Ім. Лесі Українки” реорганізовано, правонаступником всіх прав та обов`язків СВСГ Ім. Лесі Українки стало Приватне підприємство “Приватна агрофірма “Желдець”, про що зазначено у п. 1.2. розділу І “Загальні положення” статуту Приватного підприємства “Приватна агрофірма “Желдець”.

У 2003 році на розгляді у Господарському суді Львівської області перебувала справа №4/1172-20/247 за позовом ВАТ “Агросервіс” до Приватної агрофірми “Желдець” про стягнення 50 383,16 грн.

29.04.2004 Господарський суд Львівської області у справі №4/1172-20/247 постановив ухвалу, якою затвердив мирову угоду від 22.03.2004 між ВАТ “Агросервіс” та Приватною агрофірмою “Желдець”, згідно якої Приватна агрофірма “Желдець” зобов`язувалась передати у власність ВАТ “Агросервіс” майно, зокрема частку у пайовій участі в Кам`янка-Бузькому сортонасінницькому підприємстві.

12.05.2004 між Відкритим акціонерним товариством “Агросервіс” та Приватною агрофірмою “Желдець” укладено акт приймання-передачі майна Відкритому акціонерному товариству “Агросервіс” відповідно до мирової угоди по справі №4/1172-20/247.

Відповідно до п. 1 Акту приймання-передачі, на виконання мирової угоди по справі №4/1172-20/247 від 22.03.2004, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004, боржник передав, а кредитор прийняв у власність майно, зокрема пайову частку в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.

Згідно з п. 2 акту пайова частка, що вказана у пп. 1.5., в повному об`ємі належить боржнику станом на дату підписання цього акту.

У п. 3 акту зазначено, що відповідно до умов мирової угоди відбувся перехід права власності від боржника до кредитора на пайову частку, що вказана у пп. 1.5. в повному об`ємі.

30.04.2011 загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства “Агросервіс” прийняли рішення про припинення Відкритого акціонерного товариства “Агросервіс” шляхом зміни організаційно-правової форми – перетворення у Товариство з додатковою відповідальністю “Агро-Сервіс”. 01.09.2011 було проведено відповідну реєстрацію у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.08.2024 відбулися загальні збори уповноважених представників Колективного підприємства “Кам`янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство” (ідентифікаційний код 04527862), де одним з питання порядку денного були зміни у складі учасників підприємства їхніми правонаступниками. Зокрема, на загальних зборах уповноважених представників було прийнято рішення щодо заміни учасника/засновника – Колективного підприємство СВСГ “Ім. Л. Українки” (ідентифікаційний код 05291077) правонаступником - Приватним підприємство Приватна агрофірма “Желдець”.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту, визначених у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, який містить чітко визначений і вичерпний перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. З огляду на цю норму закону учасник товариства може звернутися до суду з позовом про (1) визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж (2) про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.

Верховний Суд вже неодноразово зазначав про те, що відповідно до пунктів “д” та “е” пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а). Саме такий спосіб захисту є належним, оскільки судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР.

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 дійшла висновку про те, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача - колишнього учасника товариства, що був виключений, у спорі з учасниками, які вступили до товариства.

Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 Цивільного кодексу України).

Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду частка у статутному капіталі товариства є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України та може бути об`єктом права власності. Зазначений висновок підтверджений висновком Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 907/922/21, відповідно до якого частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (пункт 115 постанови).

З огляду на викладене судова колегія зазначає про те, що частка у статутному капіталі підприємства може бути предметом витребування, як майно за відповідною позовною вимогою.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття права власності визначене у статті 316 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільно-правові засоби захисту права власності визначені у главі 29 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).

Отже, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права власності, як витребування неволодіючим власником своєї речі від володіючого невласника. Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, коли річ незаконно вибула з його володіння. В цивільно-правовій літературі зазначений засіб захисту отримав назву “віндикація”.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо обставин, які становлять предмет доказування у справах за віндикаційним позовом (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 924/560/17, від 27.09.2018 у справі № 903/844/17, від 27.08.2019 у справі № 910/4622/18, від 21.01.2021 у справі № 922/4140/19 та інші). За цими висновками Верховного Суду, що є сталими, предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому його майна з чужого незаконного володіння, зокрема:

- обставини, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно;

- обставини вибуття майна з володіння позивача;

- наявність майна позивача в натурі у незаконному володінні відповідача;

- відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Як встановлено судом, предметом позову є стягнення (витребування з чужого незаконного володіння) з відповідача на користь позивача пайової частки у статутному капіталі колективного підприємства, набутого позивачем у відповідача на підставі мирової угоди, затвердженої судом.

На підтвердження свого права на вказане майно, позивачем надано ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 у справі № 4/1172-20/247 у справі за позовом ВАТ “Агросервіс” до Приватної агрофірми “Желдець” про затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, відповідно до якої мирову угоду від 22.03.2004 між сторонами затверджено; зобов`язано Приватну агрофірму “Желдець” в місячний термін передати у власність ВАТ “Агросервіс” піднавіс на сіно – незавершене будівництво, автомашину ЗІЛ 157, акції ВАТ “Кам`янко-Бузький комбайновий завод”, частку пайової участі в Кам`янко-Бузькому МЕНП; мирову угоду від 22.03.2004; акт приймання-передачі майна Відкритому акціонерному товариству “Агро-Сервіс” відповідно до мирової угоди від 22.03.2004 у справі № 4/1172-20/247.

Відповідно до акта приймання-передачі майна від 12.05.2004 на виконання мирової угоди пор справі № 4/1172-20/247 від 22.03.2004 Приватна агрофірма “Желдець” передала, а ВАТ “Агро-Сервіс” прийняв у власність пайову частку в Кам`янка-Бузькому міжгосподарськму сортонасінницькому підприємстві розташованого за адресою Камянка-Бузький район, м.Камянка-Бузька, вул. Шевченка, 172, ідентифікаційний код 04227862.

На підставі вказаних документів, позивач стверджує, що відбувся перехід права власності від боржника до кредитора, зокрема, пайової частки в Кам`янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві розташованому за адресою Кам`янка-Бузький район, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 172, ідентифікаційний код 04227862 у повному об`ємі.

Судова колегія не погоджуючись із доводами позивача зазначає наступне.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України чинна станом на час виникнення спірних правовідносин). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 ГК України).

З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 ГК України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 ГК України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13.11.2019 у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28.01.2020 у справі № 924/641/17.

За приписами ст. 6 Закону України “Про кооперацію” кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Статтею 8 Закону України “Про кооперацію” визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Згідно ст. 11 Закону України “Про кооперацію” вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що окрім загальних норм щодо прийняття нових членів кооперативу, положенням Закону України “Про кооперацію” не врегульовано порядок переходу права власності на частку (внесок, пай). Відсутні такі положення і у статуті Кам`янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства.

У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №902/671/18 висловлено позицію, про те, що відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів, якими регулюються діяльність господарських товариств, можуть бути застосовані до спірних правовідносин (які стосуються колективних підприємств) лише в частині, не врегульованій нормативно-правовими актами з питань кооперації, що є релевантним до правовідносин у цій справі.

Так, відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого правочину. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.

Однак, вчинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. При цьому, судова колегія зазначає, що акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки.

Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (в редакції чинній на момент винесення Господарським судом Львівської області ухвали від 29.04.2004 у справі № 4/1172-20/247 та підписання між ВАТ “Агроcервіс” та Приватною агрофірмою “Желдець” акту передачі-приймання від 12.05.2004) регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім`я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа.

Згідно частиною 3 статті 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Частиною 1 статті 29 Закону визначено, що для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів; оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію; два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редакції, або два примірники установчих документів у новій редакції; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Згідно ч 3. ст. 29 Закону у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб. З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підсумовуючи, вірним є висновок місцевого господарського суду, що момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

Натомість, як встановлено в межах цієї справи позивачем не долучено і в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до Колективного підприємства Кам`янко-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства щодо прийняття рішення про включення його до складу учасників на підставі мирової угоди від 22.03.2004 затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.03.2004 у справі № 4/1172-20/247 та акту передачі-приймання від 12.05.2004; прийняття рішення про внесення змін до статуту підприємства та здійснення державної реєстрації таких змін щодо складу учасників чи відмови у вчиненні відповідних дій. Відсутні також докази на підтвердження вчинення позивачем відповідних дій після відповідних змін до законодавства (спрямованих на вчинення виключно реєстраційних дій).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на момент розгляду цієї справи до позивача перейшло право власності на частку в повному обсязі, що в свою чергу виключає підстави для задоволення позовних вимог про її витребування в порядку положень ст. 387, 388 ЦК України.

Однак, у правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, визначення розмірів часток у статутному капіталі та складі учасників підприємства, тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, що вірно висновано місцевим господарським судом. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а тому не визнаються підставою для зміни чи скасування оскарженого рішення.

Щодо відшкодування витрат на правничу правову допомогу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховуються: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, який визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, який встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

31.10.2025 представником Приватного підприємства Приватна агрофірма “Желдець” подано до суду заяву (вх. № 29077/25 від 31.10.2025) про долучення до матеріалів справи доказів понесення відповідачем витрат на правову допомогу та ухвалення рішення про їх стягнення.

При цьому судова колегія в спростування доводів скаржника зазначає, що в суді апеляційної інстанції встановлювалося питання щодо заявленя відповідачем в судових дебатах під час розгляду справи в місцевому господарському суді про намір подати докази на понесення правових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що зайшло своє підтвердження у звукозаписі протоколу судового засідання проведеного Господарським судом Львівської області від 27.10.2025. Вказане спростовує доводи скаржника про наявність підстав для залишення поданого клопотання представника ПП Приватна агрофірма “Желдець” без розгляду в порядку положень ч.8 ст. 1296 ГПК України.

Щодо розгляду поданої заяви про відшкодування правових витрат по суті.

В місцевому господарському суді інтереси відповідача представляв адвокат Фостяк Олег Ярославович, який згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України має право здійснювати адвокатську діяльність відповідно до свідоцтва №1001 від 23.06.2004, виданого Радою адвокатів Львівської області.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача долучено наступні докази: ордер на надання правничої допомоги Серії ВС №13393,67 від 17.01.2025, договір про надання адвокатської допомоги від 16.01.2025, акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) відповідно договору про надання адвокатської допомоги від 16.01.2025 від 28.10.2025.

Як вбачається із акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 28.10.2025 адвокатом надані наступні послуги: вивчення та опрацювання релевантного законодавства та судової практики; підготовка та подання відзиву на позовну заяву; підготовка та подання додаткових пояснень та заяв про долученння доказів у справі; представництво та захист інтересів замовника у Господарському суді Львівської області (участь в судових засіданнях); підготовка та подання заяви про винесення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат.

Надаючи оцінку наведеному відповідачем розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу послуг з правничої допомоги у місцевому господарському суді, у відповідності до принципу диспозитивної та змагальності, колегія приходить до висновку про наявність підстав для задоволення поданої заяви у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Загальні висновки суду апеляційної інстанції.

В порядку положень ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, а оскаржене рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24 скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи судова колегія виснує про наявність підстав для покладення судового збору на скаржника.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю “Агро Сервіс” б/н від 23.12.2025 (вх. №01-05/3799/25 від 23.12.2025) – відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/2649/24 – залишити без змін.

3. Судовий збір покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повна постанова складена 20.04.2026

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.