Вирок від 20 квітня 2026 р. у справі №686/12232/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/12232/25

Провадження № 11-кп/820/264/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Хмельницького апеляційного суду

в складі: судді-доповідача – ОСОБА_1 ,

суддів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря – ОСОБА_4 ,

з участю: прокурора – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 лютого 2025 року за № 12025243000000588 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2026 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Житомир, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає по АДРЕСА_2 , з середньою спеціальною освітою, неодруженого військовослужбовця, раніше судимого:

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 червня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2013 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі;

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 8 місяців позбавлення волі;

- вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2014 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 8 місяців позбавлення волі;

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 серпня 2017 року за ч. 3 ст.185 КК України до 3 років 4 місяців позбавлення волі;

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2018 року за ч. 3 ст. 185, ст. 71, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2019 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі;

- вироком Богунського районного суду м. Житомира від 15 грудня 2020 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі;

- вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2021 року за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 21 травня 2021 року за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі;

- вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2021 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

- вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 травня 2022 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі; невідбуту частину цього покарання, в силу ст. 82 КК України, 16 червня 2023 року замінено на 2 роки 27 днів обмеження волі; 19 лютого 2025 року звільненого згідно з ухвалою від 11 лютого 25 року на підставі ст. 81 КК України умовно-достроково на 3 місяці 30 днів;

- вироком Галицького районного суду м. Львова від 04 листопада 2025 року за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі (дане покарання не відбуте),

визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, із покаранням, призначеним вироком Галицького районного суду міста Львова від 04 листопада 2025 року, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Зараховано у строк призначеного ОСОБА_6 покарання строк його попереднього ув`язнення з 25 вересня 2025 року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили ухвалено залишити попередній – тримання під вартою.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 завдану матеріальну шкоду в розмірі 122 923 грн 37 коп.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 7163 грн 10 коп процесуальних витрат.

За вироком суду, 28 лютого 2025 року, близько 10 год 00 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , прийняв рішення про таємне викрадення чужого майна.

Тоді ж, ОСОБА_6 , скориставшись відсутністю мешканців квартири та тим, що за його діями ніхто не спостерігає, розуміючи, що в країні діє воєнний стан, введений на всій території України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжений Указом Президента України № 740/2024 від 28 жовтня 2024 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно викрав зі спальної кімнати вищевказаної квартири наступне майно: мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «А54 5G А546Е», об`ємом пам`яті 6/128 Гб, ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 6999 грн 67 коп; павер банк марки «INUI», об`ємом 10000, вартістю 880 грн 50 коп; блок живлення білого кольору та шнур чорно-жовтого кольору до мобільного телефону «Самсунг», вартістю 420 грн; жіночий золотий браслет, 583 проби, вагою 7 грам, вартістю 27 037 грн 08 коп; чоловічий золотий браслет, 585 проби, вагою 7 грам, вартістю 27 037 грн. 08 коп; дві золотих обручки, 583 проби, вагою по 3 грами та вартістю 11 587 грн 32 коп кожне, загальною вартістю 23 174 грн 64 коп; золоту підвіску у вигляді ікони, 585 проби, вагою 2 грами, вартістю 7724 грн 88 коп; залишки золота (лом) 585 проби, вагою 10 грам, вартістю 22 369 грн 30 коп. У подальшому ОСОБА_6 , вийшовши до коридору, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав кросівки чорного кольору, марки «NewBalance», моделі «9060», 42 розміру, вартістю 7280 грн 22 коп. Після цього, помістивши викрадене майно до знайденого у приміщенні квартири пакету, ОСОБА_6 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Вказаними умисними протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 122 923 грн 37 коп.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_6 та прокурор подали апеляційні скарги.

У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений відмовився від поданої ним апеляційної скарги. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року відмову ОСОБА_6 було прийнято та закрито апеляційне провадження в цій частині.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі просив вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначити йому остаточне покарання у виді 8 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

Вважає, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Стверджує, що поза увагою суду залишилось те, що обвинувачений раніше неодноразово судимий (13 разів) за вчинення умисних злочинів проти власності.

Крім того, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення проти власності в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищений ступінь небезпечності діяння та стійку злочинну налаштованість обвинуваченого.

Місцевий суд безпідставно визнав щире каяття, обставиною, що пом`якшує ОСОБА_6 покарання.

Не враховано й розміру матеріальної шкоди, завданої кримінально-протиправними діями обвинуваченого, яка становить 122 923 грн 37 коп.

Потерпілий ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується даними рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (т. 2, а.к.п. 157, 169), у судове засідання апеляційного суду не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Разом з тим, у своїй заяві, адресованій до суду, просив розглядати справу у його відсутність (т. 1, а.к.п. 227).

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, адвоката ОСОБА_7 , які заперечили проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та повторно дослідивши характеризуючі матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, зазначених у вироку та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи недоведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Однак, вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався не в повній мірі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК України).

Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, місцевий суд послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, ОСОБА_6 вчинив тяжке кримінальне правопорушення проти власності.

Обвинувачений є військовослужбовцем, неодружений, характеризується негативно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності.

Крім того, дане кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив після умовно-дострокового звільнення за попереднім вироком.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому місцевий суд врахував визнання вини та щире каяття.

Обставини, що обтяжують йому покарання, відсутні.

Однак, місцевий суд хоча фактично й послався на вищевказані обставини, однак не врахував їх в повній мірі та призначив обвинуваченому покарання в мінімальних межах санкції статті, у виді п`яти років позбавлення волі. Таке покарання, на думку апеляційного суду, є надто м`яким та таким, що не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину.

Також, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції безпідставно визнав щире каяття обставиною, що пом`якшує ОСОБА_6 покарання, на що слушно звернув увагу прокурор.

Відповідно до постанови колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 166/1065/18, провадження № 51-3392 км19) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Натомість, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_6 щиро розкаявся у вчиненому.

Так, із встановлених місцевим судом обставин вбачається, що хоча ОСОБА_6 формально визнав свою винуватість у скоєному, однак завдану потерпілому шкоду не відшкодував, навіть частково.

Обвинувачений неодноразово засуджувався за вчинення злочинів проти власності, зокрема 12 разів за ч. 3 ст. 185 КК України.

Окрім того, дане кримінальне правопорушення (28 лютого 2025 року) ОСОБА_6 вчинив через 9 днів після умовно-дострокового звільнення від відбування основного покарання, призначеного вироком Андрушківського районного суду Житомирської області від 03 травня 2022 року (звільнений 19 лютого 2025 року).

Після вчинення даного кримінального правопорушення, 02 квітня 2025 року обвинувачений скоїв ще одне нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за яке його було засуджено вироком Галицького районного суду м. Львова від 04 листопада 2025 року.

Також, із матеріалів справи вбачається, що на розгляді Городоцького районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Тобто, ОСОБА_6 , будучи неодноразово судимим за злочини проти власності, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та продовжив свою кримінально протиправну поведінку.

Отже, з наведеного вбачається, що обвинувачений фактично обрав вчинення крадіжок єдиним способом отримання доходу, що свідчить про його свідоме і систематичне ігнорування вимог закону, а також відсутність щирого каяття та жалю через скоєне.

На переконання апеляційного суду, визнання ОСОБА_6 вини, з урахуванням вищезазначених обставин є обраним способом захисту, свідчить про його бажання отримати мінімальне покарання, та не є щирим каяттям.

А тому, апеляційний суд приходить до висновку, що обвинувачений не бажає змінити свою поведінку та визнання ним вини не є щирим, свідомим бар`єром від здійснення протиправних дій у майбутньому і не тотожне із щирим каяттям.

За таких обставин, підстав для визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд не вбачає, оскільки сама по собі згода із пред`явленим обвинувачення без реального розкаяння, критичної оцінки своєї поведінки та прагнення виправити завдану шкоду не свідчить про те, що обвинувачений насправді щиро кається у скоєному.

З огляду на вищевикладене, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 не можна визнати законним та обґрунтованим через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, у зв`язку із чим оскаржуваний вирок підлягає частковому скасуванню на підставі положень ст.ст. 409, 414 КПК України, з ухваленням нового вироку, згідно п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Враховуючи відсутність апеляційних скарг в частині кваліфікації дій обвинуваченого, колегія суддів вважає доведеним, що ОСОБА_6 діючи повторно, в умовах воєнного стану вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку).

Так, 28 лютого 2025 року, близько 10 год 00 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , прийняв рішення про таємне викрадення чужого майна.

Тоді ж, ОСОБА_6 , скориставшись відсутністю мешканців квартири та тим, що за його діями ніхто не спостерігає, розуміючи, що в країні діє воєнний стан, введений на всій території України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжений Указом Президента України № 740/2024 від 28 жовтня 2024 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, таємно викрав зі спальної кімнати вищевказаної квартири наступне майно: мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «А54 5G А546Е», об`ємом пам`яті 6/128 Гб, ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 6999 грн 67 коп; павер банк марки «INUI», об`ємом 10000, вартістю 880 грн 50 коп; блок живлення білого кольору та шнур чорно-жовтого кольору до мобільного телефону «Самсунг», вартістю 420 грн; жіночий золотий браслет, 583 проби, вагою 7 грам, вартістю 27 037 грн 08 коп; чоловічий золотий браслет, 585 проби, вагою 7 грам, вартістю 27 037 грн. 08 коп; дві золотих обручки, 583 проби, вагою по 3 грами та вартістю 11 587 грн 32 коп кожне, загальною вартістю 23 174 грн 64 коп; золоту підвіску у вигляді ікони, 585 проби, вагою 2 грами, вартістю 7724 грн 88 коп; залишки золота (лом) 585 проби, вагою 10 грам, вартістю 22 369 грн 30 коп. У подальшому ОСОБА_6 , вийшовши до коридору, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав кросівки чорного кольору, марки «NewBalance», моделі «9060», 42 розміру, вартістю 7280 грн 22 коп. Після цього, помістивши викрадене майно до знайденого у приміщенні квартири пакету, ОСОБА_6 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Вказаними умисними протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 122 923 грн 37 коп.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно в умовах воєнного стану.

Призначаючи обвинуваченому вид та міру покарання, колегія суддів враховує ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та обставини, передбачені вимогами ст.ст. 66, 67 КК України.

Так, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Обвинувачений є особою молодого віку, військовослужбовцем, неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Із даних досудової доповіді органу з питань пробації вбачається, що ОСОБА_6 на злочинний шлях став ще у неповнолітньому віці. Обвинувачений не усвідомлює серйозність наслідків своїх протиправних дій, не готовий змінювати спосіб життя, скоєння правопорушень є для нього нормою. Разом з тим, вину у скоєному він визнає. Ризик вчинення ОСОБА_6 нового кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик його небезпеки для суспільства – середній.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_6 неодноразово (13 разів) притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів.

Дане кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив 28 лютого 2025 року, тобто через 9 днів після умовно-дострокового звільнення від відбування основного покарання, призначеного вироком Андрушківського районного суду Житомирської області від 03 травня 2022 року (звільнений 19 лютого 2025 року).

Також, після його вчинення ОСОБА_6 02 квітня 2025 року вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за яке його було засуджено вироком Галицького районного суду м. Львова від 04 листопада 2025 року.

Вказане, на переконання апеляційного суду, свідчить про стійку злочинну налаштованість обвинуваченого, його небажання ставати на шлях виправлення та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попередніми вироками.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є визнання вини.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_6 відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України, наближених до максимальних, яке відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України. Таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів, а також сприятиме досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом прав та інтересів інших осіб.

Крім того, апеляційний суд враховує, що дане кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив до постановлення вироку Галицького районного суду м. Львова від 04 листопада 2025 року, яким його засуджено до покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. Тому, обвинуваченому слід призначити остаточне покарання із застосування ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань.

За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 409 КК України вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання слід скасувати і відповідно до вимог, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, ухвалити в цій частині новий вирок.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2026 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання скасувати та в цій частині ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, покарання у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, із покаранням, призначеним вироком Галицького районного суду міста Львова від 04 листопада 2025 року, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дня набрання вироком законної сили, тобто з 21 квітня 2026 року.

Зарахувати у строк призначеного ОСОБА_6 покарання строк його попереднього ув`язнення з 25 вересня 2025 року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно після його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення апеляційним судом, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3