Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №335/11298/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.04.2026 Справа № 335/11298/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/11298/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К.В.

Провадження № 22-ц/807/765/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Швецова Оксана Сергіївна, про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Романок А.Ф., звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Швецова О.С., про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02.04.2025 у справі № 333/2772/25 про встановлення факту смерті та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 23.05.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 957.

ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію за віком.

27.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Швецової О.С. із заявою про відкриття спадкової справи, оскільки він є спадкоємцем першої черги за законом.

Нотаріусом було заведено спадкову справу та направлено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про надання інформації про недоотриману суму пенсії ОСОБА_2 , однак, отримав відповідь, що сума недоотриманої пенсії становить 20 057,10 грн.

Позивач додатково самостійно звертався до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію про суму нарахованої та недоотриманої пенсії матері ОСОБА_2 06.11.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області надало відповідь № 20955-20716/П-02/8-0800/25 в якій зазначено, що виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.02.2023 у зв`язку з відсутністю видаткових операцій по банківському пенсійному рахунку, згідно пункту 16 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596. У подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органу Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі, з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, відповідно до пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, не надходило. Враховуючи вимоги Закону № 1058 після смерті ОСОБА_2 залишилася нарахована та недоодержана пенсія у сумі 20 057,10 грн, а саме: за березень 2022 року, травень-червень 2022 року (розмір місячної пенсійної виплати складав 6 685,70 грн).

Оскільки, відповідач не надав нової інформації щодо нарахованої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , тому 12.11.2025 приватним нотаріусом Швецовою О.С. видано позивачу свідоцтво про право на спадщину, яке зареєстроване в реєстрі за № 1191. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 20 057,10 грн.

Натомість, фактично ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату пенсії за період березень, травень-грудень 2022 року в сумі 60 171,30 грн., з січня по грудень 2023 року в сумі 80 228,40 грн., з січня по грудень 2024 року в сумі 80 228,40 грн., та з січня по лютий 2025 року в сумі 13 371,40 грн. Загальна сума нарахованої та недоотриманої пенсії становить 233 999,50 грн.

ОСОБА_1 вважає своє право порушеним, оскільки недоотримана за життя спадкодавцем пенсія входить до складу спадщини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на недоотриману пенсію за період з березня 2022 року та з 01 травня 2022 року по 09 лютого 2025 року, на одержання якої за життя мала право ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з березня 2022 року та з 01 травня 2022 року по 09 лютого 2025 року, належну спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року позов ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Романок Анни Федорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Швецова Оксана Сергіївна, про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на недоотриману ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію у період з 01 липня 2022 року по 09 лютого 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплати ОСОБА_1 недоотриману ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за період з 01 липня 2022 року по 09 лютого 2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у суму 1 211,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Згідно інформації, яка міститься в електронній пенсійній справі померлої ОСОБА_2 , остання була зареєстрована за адресою, що є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.02.2023 року у зв`язку з відсутністю видаткових операцій по банківському пенсійному рахунку згідно пункту 16 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596. В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. Суд не врахував, що пенсія з 01.02.2023 по день смерті ОСОБА_2 не нараховувалась. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На запит приватного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 20 057,10 грн., розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину.

Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до пункту 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Датою звернення за отриманням пенсії у випадках смерті пенсіонерів є дата звернення осіб, які мають право на виплату недоотриманої пенсії.

Також, суд не враховував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії по день смерті, не зверталась до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, Постанови № 299 становить 20 057,10 грн., недоотримана пенсія за період з 01.02.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Романок А.Ф на адресу апеляційного суду надійшла заява, у якій вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, також просить розглядати справу без участі позивача та його представника.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. на адресу апеляційного суду надійшла заява, у якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, розглянути справу без участі представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на неотриману його матір`ю у період з 01.07.2022 по 09.02.2025 пенсію, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану суму пенсії. Разом із тим, вважав безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги про визнання судом права власності на недоотриману спадкодавцем пенсію за березень 2022 року та травень-червень 2022 року, оскільки право власності на пенсію за цей період позивач набув відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О.С., зареєстровано в реєстрі за № 1191.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

За положеннями ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію, що підтверджується довідкою №0800-0401-8/57227 від 10.06.2025, яка видана заступником начальника головного управління Сергієм Кам`яченком.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 02.04.2025, ЄУН № 333/2772/25, провадження № 2-о/333/220/25, у справі про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане повторно 23.05.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 957.

ОСОБА_2 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 09.01.1968 Виконавчим комітетом Чапаєвської сільської ради депутатів, актовий запис №1, де матір`ю ОСОБА_1 зазначена ОСОБА_3 , а також свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , яке видане 18.12.1982 Чубарівською сільською радою, відповідно до якого 18.12.1982 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 42, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_5 .

27.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Швецової О.С. із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_2 . Інші особи із заявами про прийняття спадщини у встановлений Законом шестимісячний строк до нотаріуса не звертались.

Згідно із довідкою № 0800-0401-8/57227 від 10.06.2025, яка надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на запит приватного нотаріуса, на дату формування довідки недоотримана ОСОБА_2 пенсія складає 20 057,10 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1191, спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1938 року народження, є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у сумі 20 057,10 грн., яка належала спадкодавцю, що підтверджується довідкою №0800-0401-8/57227 від 10.06.2025, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Тобто, розмір недоотриманої померлою пенсії, на яку видано свідоцтво про право на спадщину, ґрунтується на відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, якою було повідомлено про наявність у померлої ОСОБА_2 недоотриманої суми пенсії в розмірі 20 057,10 грн.

08.10.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Запорізькій області із заявою про виплату йому частини недоотриманої ОСОБА_2 пенсії.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Запорізькій області № 20955-20716/П-02/8-0800/25 від 06.11.2025, виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01.02.2023 у зв`язку із відсутністю видаткових операцій по банківському пенсійному розрахунку, згідно п. 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596. Із зазначеного листа також встановлено, що на запит приватного нотаріуса була надана довідка щодо нарахованої, але не виплаченої за життя ОСОБА_2 пенсії, у розмірі 20 057,10 грн., за період березень 2022 року та травень-червень 2022 року (розмір щомісячної пенсійної виплати складав 6685,70 грн.).

Отже, суд правильно встановив, що у даній справі спір виник з приводу права позивача на отримання у спадщину недоотриманої ОСОБА_2 за життя пенсії, яка не нараховувалась пенсійним органом внаслідок її призупинення з 01.02.2023, відповідно до п. 16 «Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому яка йому не нараховувалась та не виплачувалась не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення недоотриманої суми пенсії у порядку спадкування.

За своїм змістом доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова