Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №688/877/26 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/877/26

№ 1-кп/688/140/26

Вирок

Іменем України

20 квітня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Шепетівка кримінальне провадження № 12025244060000615 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петралевичі Слонимського району Гродненської області Республіки Білорусь, громадянина Республіки Білорусь, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25.01.2018 за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком терміном на 2 роки; вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28.09.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ч. 2 ст. 71 КК України остаточно призначено покарання у виді 3-х років позбавлення волі; вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25.01.2019 за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі; вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15.02.2023 за ч. 4 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

встановив:

1.Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення.

ОСОБА_4 , будучи раніше неодноразово судимим за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, маючи не зняту та не погашену судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив умисне кримінальне правопорушення проти власності за таких обставин.

22 листопада 2025 року близько 11 год, ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні аптеки «Аптека № 7», яка розташована по вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 81 в м. Шепетівка Хмельницької області, під час розмови із ОСОБА_6 , помітив у неї мобільний телефон марки «Samsung» у силіконовому чохлі-бампері зеленого кольору, яким вирішив відкрито заволодіти.

З цією метою, ОСОБА_4 , перебуваючи у цей же день, близько 11 год 14 хв, поблизу магазину «Аптека № 7», яка розташована по вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 81 в м. Шепетівка Хмельницької області, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення майна у потерпілої, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом, з метою незаконного особистого збагачення, підійшов до потерпілої ОСОБА_6 та під приводом здійснення телефонного дзвінка, попросив її телефон марки та моделі «Samsung SM-A325F/DS» (Galaxy A32), 128 гб. ІМЕІ №1: НОМЕР_1 та ІМЕІ №2: НОМЕР_2 чорного кольору вартістю 3 166,67 грн, в силіконовому чохлі-бампері зеленого кольору вартістю 80 грн із сім-картою оператора мобільного зв`язку ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_3 вартістю 100 грн, пообіцявши повернути його після розмови. Проте потерпіла відмовилася надати ОСОБА_4 належний їй мобільний телефон, який знаходився в її жіночій сумочці. У цей час на мобільний телефон ОСОБА_6 надійшов телефонний виклик. Дочекавшись, коли потерпіла вийняла вказаний вище мобільний телефон із сумочки, ОСОБА_4 силою вирвав його у ОСОБА_6 .

У подальшому, заволодівши за вищевказаних обставин майном потерпілої ОСОБА_6 , не маючи наміру у подальшому його повертати, незважаючи на прохання останньої повернути належний її мобільний телефон, ОСОБА_4 із відкрито викраденим за вищевказаних обставин майном потерпілої з місця події пішов у напрямку вулиці Героїв Небесної Сотні в м. Шепетівка. При цьому, потерпіла йшла за ним та просила повернути належний їй мобільний телефон. Проте ОСОБА_4 її прохання ігнорував та з відкрито викраденим у ОСОБА_6 майном пішов до квартири, в якій проживає, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 завдав потерпілій ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 3 346, 67 гривень.

Своїми умисними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненими повторно, в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України

2.Відомості про укладену угоду.

20 квітня 2026 року між прокурором Шепетівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченим ОСОБА_4 та його захисником ОСОБА_5 укладена угода про визнання винуватості відповідно до вимог ст. 472 КПК України.

Згідно з цією угодою, обвинувачений ОСОБА_4 повністю та беззастережно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та узгодили ОСОБА_4 міру покарання за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

3.Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам закону і ухваленні вироку, положення закону, якими суд керувався.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких і тяжких злочинів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких кримінальних правопорушень. Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.

Захисник обвинуваченого пояснила, що є всі підстави для визнання винуватості, їй зрозумілі наслідки затвердження угоди про визнання винуватості та просила затвердити означену угоду.

Потерпіла ОСОБА_6 надала письмову згоду на укладення угоди та просила суд затвердити угоду про визнання винуватості за її відсутності.

Прокурор просила затвердити угоду про визнання винуватості.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Встановлено, що зміст, умови та порядок укладення угоди про визнання винуватості відповідають вимогам ст.ст. 469, 471 КПК України, міра покарання, узгоджена сторонами, визначена із застосуванням ст. 69 КК України. Підстав для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, не встановлено.

4.Відомості, які характеризують особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

ОСОБА_4 раніше судимий, не перебуває під динамічним спостереженням у лікарів психіатра та нарколога КНП «Шепетівська багатопрофільна лікарня», на обліку в Шепетівському районному відділі № 2 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області не перебуває, інформація щодо місця реєстрації у РТГ Шепетівської ОТГ відсутня.

Обставинами, що пом`якшують покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, донат на ЗСУ в сумі 50 000 грн.

Обставин, які обтяжують покарання не встановлено.

5.Призначення узгодженої сторонами міри покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 Кримінального процесуального кодексу України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні покарання, судом повинні враховуватись ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання у відповідності до вимог ст. ст. 66, 67 КК України.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).

Суд бере до уваги таку правову позицію, зазначену в постанові ВСУ від 14.04.2016 року. Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі про призначення судом більш м`якого покарання. Так, у Рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.»

Суд бере до уваги те, що обвинувачений під динамічним наглядом у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, повністю визнав свою вину, усвідомив протиправність своїх дій, щиро розкаявся, відшкодував шкоду потерпілій у повному обсязі.

Також суд враховує належну процесуальну поведінку обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків та обтяжуючих обставин, добровільну благодійну пожертву на Збройні Сили України в сумі 50 000 гривень.

Ці обставини, на думку суду, є підставою для прийняття рішення про призначення покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України - призначити покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті.

Тому, враховуючи конкретні обставини справи, що пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані, які характеризують його як особу та інші обставини справи, суд вважає можливим призначити узгоджене сторонами покарання за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Із врахуванням всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що умови угоди не порушують жодних прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, узгоджене сторонами покарання відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованим і буде відповідати цілям покарання, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого згідно зі ст. 124 КПК України.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Арешт, накладений на речовий доказ ухвалою слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, слід скасувати.

З метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 469, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12025244060000615, укладену 20 квітня 2026 року між прокурором Шепетівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченим ОСОБА_4 та його захисником ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_4 залишити попередній - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 20.02.2026 (затримання), зарахувавши у строк відбування покарання строк тримання під вартою з 20.02.2026 до 20.04.2026 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речовий доказ: мобільний телефон марки та моделі «Samsung Galaxy A32 SM-A325F/DS» з ІМЕІ1: НОМЕР_4 та ІМЕІ2: НОМЕР_5 з сім-картою ТОВ «Лайфселл» з номером НОМЕР_3 у чохлі-бампері зеленого кольору, що зберігаються у потерпілої - залишити потерпілій ОСОБА_6 .

Арешт, накладений на речовий доказ ухвалою слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.11.2025, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 витрати за проведення судової експертизи у сумі 2674,20 грн у дохід держави.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1