Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №602/262/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/262/26

Провадження № 3/602/132/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2026 р. Суддя Лановецького районного суду Тернопільської області Радосюк А.В., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції №1(м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого начальником охорони агрофірми «Горинь», одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не притягувався до адміністративної відповідальності -

за 1 ст.130 КУпроАП,

в с т а н о в и в :

До провадження Лановецького районного суду Тернопільської області надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпроАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 605277 від 03.03.2026 року вбачається, що 03.03.2026 року о 15 год. 14 хв. в м.Ланівці по вул. Залізничній, 41, Кременецького району Тернопільської області водій ОСОБА_1 керував т.з. Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер 6820 та в найближчому медичному закладі водій відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, однак будучи присутнім на попередньому судовому засіданні вини у вчиненні правопорушення не визнав, пояснивши, що працівниками поліції було істотно порушене процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, яку було проведено без виявлення в нього жодних ознак алкогольного сп`яніння. Крім того, його було зупинено без будь-якої підстави, яка передбачена ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", що свідчить про подальші незаконні дії працівників поліції. Просить провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , якому інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпроАП, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях останнього, з наступних підстав.

Згідно з статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП).

Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. №3353-ХІІ передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п.2.3 "д" Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

На вимогу поліцейського відповідно до п.2.4 цих Правил водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.

При цьому, статтею 35 Закону України "Про Національну поліцію" (далі за текстом Закон про поліцію) передбачено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби.

Даний перелік, зокрема, передбачає такі випадки: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Як встановлено в судовому засіданні і не заперечується ОСОБА_1 , останній 03.03.2026 року о 15 год. 14 хв. в м.Ланівці по вул. Залізничній, 41 Кременецького району Тернопільської області керував т.з. Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 .

Також, з матеріалів справи встановлено, що в рапорті працівника поліції взагалі не вказано жодної причини зупинки автомобіля. Перевіркою доданого до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапису встановлено, що після зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 працівники поліції підставою для зупинки автомобіля зазначили перевірку наявності страхового полісу на транспортний засіб.

В ході судового розгляду встановлено, що працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами наявність жодної з визначених ст. 35 Закону про поліцію підстав для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 03.03.2026 року о 16 год. 06 хв..

Також, з матеріалів справи не вбачається і в судовому засіданні не встановлено жодних відомостей, в тому числі визначених Інструкцією з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 27 квітня 2020 року № 357, щодо фіксування інформації про правопорушення або подію за участю транспортного засобу марки Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 , в системі ІПНП та/або журналах з присвоєнням записам порядкових номерів.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні об`єктивні дані на підтвердження того, що у працівників поліції була наявна, отримана у встановленому законом порядку, інформація про можливу причетність ОСОБА_1 до вчинення адміністративного правопорушення, яка згідно п.3 ч.1 ст. 35 Закону про поліцію підлягала перевірці і могла бути законною підставою для зупинки транспортного засобу в даному випадку.

Крім того, у справі відсутні будь-які інші об`єктивні відомості про надходження працівникам поліції інформації щодо автомобіля марки Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 , чи його водія, яка би підлягала перевірці.

Відповідно до широкого розуміння доктрини «плодів отруєного дерева» будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Тобто, це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від характеру і ступеня. У вузькому сенсі доктрина «плодів отруєного дерева» зводиться до заборони використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

Саме по собі притягнення водія до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, а саме за відсутність в нього водійських прав та поліса страхування, не може підтверджувати законність зупинки транспортного засобу, оскільки вказані обставини стали відомі вже після зупинки транспортного засобу.

Також, згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП однією з підстав адміністративної відповідальності є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння

Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст. 266 КУпАП та передбачений затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі - Порядок направлення та огляду № 1103 від 17.12.2008 року) та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735 від 9 листопада 2015 року) і Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, які зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року (далі Інструкція № 1395 від 07 листопада 2015 року).

Відповідно до п. 2 розділу I Інструкції № 1452/735 від 9 листопада 2015 року огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Аналогічна норма наведена і у п. 1 розділу Х Інструкції № 1395 від 07 листопада 2015 року, у якій вказано, що водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно п. 3 Інструкції № 1452/735 від 9 листопада 2015 року ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Таким чином, підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння є наявність ознак алкогольного сп`яніння, визначених приписами п. 3 Інструкції № 1452/735 від 9 листопада 2015 року, які поліцейський повинен повідомити особі, яка керує транспортним засобом, для того щоб вимагати пройти в установленому порядку медичний огляд відповідно до положень п.2.5 ПДР України.

Разом з тим, як вбачається з відеозапису із нагрудних камер поліцейських, працівники поліції після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , запропонували останньому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, не повідомивши йому жодної з ознак сп`яніння, які є підставою для проведення такого огляду, зокрема тих, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо нього, лише обмежившись повідомленням останньому, що їм зателефонували і повідомили, що він вживав алкогольні напої, однак факт вказаного повідомлення не було зафіксовано і відповідна інформація в матеріалах справи відсутня.

При цьому, ознаки алкогольного сп`яніння, наведені у протоколі про адміністративне правопорушення серії НПР1 № 605277 від 03.03.2026 року відносно ОСОБА_1 , такі як почервоніння обличчя не знаходять свого підтвердження за результатом огляду матеріалів відеофіксації.

Таку ознаку, як запах алкоголю з ротової порожнини на відеозаписі встановити не можливо.

За наведених обставин, погоджуюся з доводами ОСОБА_1 про недотримання працівниками поліції порядку проведення його огляду на стан алкогольного сп`яніння, який регламентовано вищенаведеними нормативно-правовими актами.

Згідно вимог частини 5 статті 266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Зазначені обставини вказують на істотне порушення працівником поліції процедури проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, передбаченої ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка має бути підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні «Гайдашевський проти України» від 06.02.2025 ЄСПЛ установив, що здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського суду з прав людини. За змістом ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосовування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні у справі Аллене де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. У рішенні Маліж проти Франції від 23 вересня 1998 року Європейський суд з прав людини визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі Коробов проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Суд також враховує висновки Конституційного Суду України від 26.05.2015р. по справі №1-11/2015, де в п.2.1 мотивувальної частини рішення, зазначено, що: «...згідно з Кодексом ніхто не може бути підданий заходу впливу з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративне правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч.1, 2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245)».

Статтями 3,8 Конституції України проголошено, що людина, її права і свободи людини та їх гарантії визнаються в Україні найвищою цінністю, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50- 55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997р. №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, які повинні визнаватися недопустимими.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Таким чином, з урахуванням практики ЄСПЛ, вважаю, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок порушення права особи на свободу пересування і зупинку автомобіля без визначених законом підстав, істотне порушення працівником поліції процедури проведення огляду, судом не можуть бути визнані як допустимі докази, що були зібрані посадовими особами поліції під час оформлення щодо ОСОБА_1 матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому приходжу до висновку, що факт вчинення останнім правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведений.

Вказаний висновок у даній справі узгоджується із висновками, викладеними Тернопільським апеляційним судом у постановах від 26 березня 2026 року у справі №602/1126/25 та від 12 червня 2023 року у справі №607/6303/23..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.247 п.1, 283, 284 КУпроАП, суддя,

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпроАП - закрити, на підставі п.1 ст.247 КУпроАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Лановецький районний суд, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: А. РАДОСЮК

Суддя Андрій РАДОСЮК

Секретар суду Тетяна УКРАЇНЕЦЬ