Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №636/11296/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/11296/24 Головуючий суддя І інстанції Оболєнська С. А.

Провадження № 22-ц/818/130/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 березня 2025 року у справі № 636/11296/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №7941317099 від 30.08.2016 у розмірі 28846,65 грн, а також судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2016 року між ТОВ «Центр фінансових рішень» та відповідачкою укладено кредитний договір №7941317099, відповідно до якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 14130,00 грн зі сплатою 11,99 % річних на строк 36 місяців.

26 червня 2019 року між ТОВ «Центр фінансових рішень» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір про відступлення права вимоги, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідачки.

29 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідачки.

Як зазначено у позові, у зв`язку з цим ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 30 серпня 2016 року.

Відповідачка має заборгованість за кредитним договором у розмірі 28846,65 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 24 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» Наваренко В.Г. подав апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є передчасним та таким, що ухвалене без належного дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи.

Вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, які полягають у тому, що позивачем було пропущено строк позовної давності.

Посилаючись на роз`яснення Верховного Суду та вимоги пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX, зазначає, що строк позовної давності є продовженим на час дії карантину, який було запроваджено 12.03.2020, а завершено – 30.06.2023).

Більше того, відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи викладене, вказує, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Судові витрати апелянта складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 4542,00 грн, який він просить стягнути з відповідачки у разі задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідачки – адвокат Павлов В.І. у поясненнях заперечує доводи апеляційної скарги позивача та зазначає, що позов ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставним, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24.03.2025 про відмову у його задоволенні – законним та обґрунтованим.

Щодо спливу строків позовної давності вказує, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення заборгованості за кредитним договором відбулося 30.05.2018. Таким чином, позичальнику ще у 2018 році було відомо про наявність заборгованості та порушення у зв`язку з цим його прав як сторони договору. Станом на 24.02.2022 (день початку дії воєнного стану та зупинення перебігу строків позовної давності) загальний трирічний строк позовної давності за означеним зобов`язанням вже минув.

Зазначає, що у позові перелічені загальні норми цивільного законодавства щодо зобов`язання, але не вказано про порушення зобов`язання за кредитним договором №7941317099 від 30.08.2016 з боку відповідачки.

Наголошує, що з наданих Договорів факторингу неможливо встановити факт порушення зобов`язання відповідачкою, а лише вбачається зміна сторони у певному зобов`язанні.

Звертає увагу, що позивачем не надано жодних платіжних доручень, банківських виписок, інших первинних документів, що свідчили б про виконання первісним кредитором свого зобов`язання щодо надання кредиту на користь відповідачки.

Зауважує, що позивачем до позовної заяви надано заяву №7941317099 про отримання кредиту від 30.08.2016, проте в ній зазначено, що кредитним договором вона вважається разом з Умовами отримання кредитів та інших послуг. Водночас, Умов отримання кредитів та інших послуг до позовної заяви не додано. Акцентує, що Умови отримання кредитів та інших послуг відповідачка не підписувала та їх зміст їй невідомий. Крім того, вони розміщені на офіційному сайті позикодавця та могли змінюватися, тобто позикодавець міг надати їх у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Зазначає, що графік платежів не містить жодних відомостей про те, що він є додатком до кредитного договору або його частиною. Так само у матеріалах справи відсутній сам кредитний договір, на існування якого посилається позивач.

Разом з цим, вказує, що позивач не надав жодного розрахунку ціни позову, зокрема неможливо встановити структуру суми стягнення, спосіб та періоди розрахунку заборгованості тощо.

Наголошує, що довідка про рух коштів від 16.07.2019 не є доказом надання або повернення кредиту, оскільки створена самим позивачем та не є банківським документом, що підтверджує факт руху грошових коштів. Робить висновок, що у матеріалах справи відсутні письмові чи інші докази, що належним чином обґрунтовують заявлені позовні вимоги.

У завершенні додаткових пояснень позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Крім того, від представника ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» Наваренка В.Г. надійшли заперечення на пояснення, надані представником відповідачки. Так, представник позивача наголошує, що надані позивачем виписки за рахунками є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідачки відповідно до вимог законодавства. У зв`язку з цим просить надати оцінку наданим випискам та задовольнити апеляційну скаргу, взявши до уваги, що заборгованість відповідачки у сукупності підтверджується умовами договору, зазначеними виписками та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі вказаних документів.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №7941317099 від 30.08.2016 є такими, що заявлені поза межами загального строку позовної давності.

Суд першої інстанції послався на те, що останнє погашення заборгованості за кредитним договором відбулося 30.05.2018, а тому зробив висновок, що позивачу ще у 2018 році було відомо про наявність заборгованості та порушення у зв`язку з цим його прав як сторони договору.

Крім того, суд зазначив, що станом на 24.02.2022 (день початку дії воєнного стану та зупинення перебігу строків позовної давності) загальний трирічний строк позовної давності за означеним зобов`язанням вже минув.

Колегія вважає, що заявлені позовні вимоги дійсно не доведені, однак не повністю погоджується з наведеними мотивами відмови в позові, у зв`язку з чим вважає за необхідне викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Представник позивача в апеляційній скарзі навів доводи, які колегія суддів перевіряє в межах, визначених ст.367 ЦПК України.

Насамперед апеляційний суд оцінює доводи щодо того, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Так, у доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що позовна заява була подана з дотриманням строку позовної давності. Колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, у даному випадку перебіг позовної давності розпочався з дати закінчення строку кредитування у 2019 році, за відсутності вимоги про дострокове погашення кредиту, а відтак трирічний строк позовної давності мав сплинути у 2022 році.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року. Постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 з 24.00 год. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Відповідно до Закону України №2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено та який діє на даний час.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, у загальному порядку, згідно з наведеними положеннями, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжується на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року – на строк дії воєнного стану в Україні, який діє на даний час, незалежно від конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, у даному випадку позивачем не було пропущено строк звернення до суду з позовною заявою. Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, неправильно визначив початок її перебігу та не врахував положення законодавства щодо продовження строків позовної давності, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позову саме на цій підставі.

Разом із тим, перевіривши доводи позову та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не доведені належними і достатніми доказами, а відтак не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що на підтвердження вимог у позові зазначено наступне.

30 серпня 2016 року між ТОВ «Центр фінансових рішень» та відповідачкою було укладено кредитний договір №7941317099, відповідно до якого надано відповідачці кредит у розмірі 14130,00 грн зі сплатою 11,99 % річних на строк 36 місяців.

26 червня 2019 року між ТОВ «Центр фінансових рішень» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір про відступлення права вимоги, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідачки.

29 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідачки.

Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 30 серпня 2016 року.

Згідно з розрахунком заборгованості відповідачка станом на 26.06.2019 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 26979,32 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва ; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Матеріалами справи підтверджується укладення кредитного договору №7941317099 від 30.08.2016 між ТОВ «Центр фінансових рішень» та відповідачкою. Власноручно підписавши кредитний договір №7941317099, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання кредитних коштів саме на умовах, викладених у пункті 2 кредитного договору. Поряд з цим матеріали справи не містять належних та достатніх доказів видачі та отримання кредитних коштів відповідачкою.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.89, 265 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки запереченням відповідачки щодо відсутності належних і допустимих доказів надання їй кредитних коштів. Крім того, суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за договором у частині перерахування відповідачці відповідних грошових коштів. Зазначені доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, підтверджуються матеріалами справи.

На підтвердження надання 30.08.2016 відповідачці кредитних коштів у розмірі 14130,00 грн позивачем надано суду довідку про рух коштів від 16.07.2019 за кредитним договором №7941317099 від 30.08.2016, складену ТОВ «Центр фінансових рішень».

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ні з наданої позивачем довідки, ні з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ стосується саме відповідачки. Зокрема, зазначена довідка не містить усієї необхідної інформації про отримувача, яка б давала можливість ідентифікувати його як позичальника, а також усіх необхідних реквізитів, зокрема, відсутні номери рахунків кредитора та позичальника, які б свідчили про те, що кредитні кошти були надані первинним кредитором (ТОВ «Центр фінансових рішень») та отримані позичальником ( ОСОБА_1 ).

У зв`язку з цим колегія суддів приходить до висновку, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачкою кредиту в розмірі 14130,00 грн за кредитним договором №7941317099 від 30.08.2016.

Довідка про рух коштів не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 ; зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.

Те саме стосується і розрахунку заборгованості до кредитного договору №7941317099 від 30.08.2016, поданого позивачем, оскільки він створений самим позивачем, є похідним, обробленим документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Відтак апеляційний суд вважає недоведеною позивачем наявність у ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі, зазначеному у розрахунку заборгованості.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання негативних наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню з інших підстав, оскільки позивач не довів факту перерахування та отримання кредитних грошей відповідачкою.

Відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови у задоволенні позову, однак у зазначеній частині – з помилкових мотивів, відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови .

Керуючись ст.ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 березня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 квітня 2026 року.

Головуючий суддя В.Б. Яцина

Судді колегії О.В. Маміна

Ю.М. Мальований.